Андрій Запорожець – учасник гурту 5’nizza і лідер сольного проекту SunSay. Напередодні концерту SunSay у Києві на вранішній лекції у Kyiv Academy of Media Arts він розповів про медичну освіту, а також захоплення блюзом і Бенджаміном Клементайном.

Фото: Антон Кулаковський

Свідомо займатися вокалом я почав десь три роки тому. До цього я співав у дитинстві – усе, що чув. Потім співав у хорі – слов’янську духовну музику [сміється].

Я починав стежити за музикою з хіп-хопу. Можна сказати, що це найбільше вплинуло на творчість 5’nizza. Потім був джаз і соул: до мене якимось незрозумілим чином потрапили записи Рея Чарльза та Леонарда Коена.

 Своїм вибором ми створюємо новий ланцюг обставин

Від чого залежить доля людини – від її вчинків чи обставин? Своїм вибором ми створюємо новий ланцюг обставин.

Якби у мене не було можливості стати музикантом, я був би або стилістом, або [музичним] критиком. Мої батьки завжди казали: «Давай, тобі треба професія. Давай, треба медична освіта». Ну, я давав [сміється]. Та краще здобувати ту освіту, яка знадобиться тобі за фахом. Насправді мені не вистачає музичної освіти, а медична не знадобилася.

Учитися було дуже складно. Я усі шість курсів поєднував навчання з музикою. Відчував себе не у своїй тарілці. Лише на старших курсах зрозумів, що треба робити: казав усім викладачам, що не буду працювати за спеціальністю, і отримував свої «трійки». Це ніби й класно, але уявіть, якби я все-таки став лікарем? [сміється] Так, музика здатна лікувати. Але точно не в тих ситуаціях, коли мова йде про питання життя і смерті.

Творчий процес – річ дуже спонтанна. Ніколи не знаєш, як вийде. Але при цьому чимало людей, які досягнули успіху в музичній сфері, щоденно відточують свою майстерність. Наприклад, розспівуються чи постійно записують якісь вірші.

Насправді, я лінуюся це робити. Власне, нині моєю основною роллю у гурті є спрямовувати музикантів у певне русло. Та коли є музика, на яку я можу покласти слова, сідаю і пишу тексти.

Я схильний віддаватися потоку і спонтанності. Та є й інший підхід. Наприклад, друг, із яким я зараз працюю, створює таблиці – про що пісня, який сценарій, як її оформити. Не скажу, що є правильний і неправильний підходи. Вони просто різні.

 Нині моєю основною роллю у гурті є спрямовувати музикантів у певне русло

 Захват від сучасної музики у мене буває дуже рідко. Для себе я зараз більше знаходжу в музиці минулого.

Пам’ятаю, як я написав пісню «Дайвер». Цей трек якраз вийшов одним потоком. Мене надихнув фільм «Вавилон». Я переглянув його у кінотеатрі, потім гуляв по Харкову, зайшов у кафе і повністю написав текст пісні. Але так буває не завжди. Інколи над піснею доводиться посидіти.

Який сольний альбом я вважаю найбільш невдалим? Певно, перший альбом. Хоча на ньому є, можливо, дві більш-менш нормальні пісні [сміється]. Він найбільш складний для слухача. У всіх сенсах.

До слова, я не вважаю вдалим і свій останній альбом. Хоча у ньому теж є кілька пісень, які мені подобаються. Але є й пісні, які я взагалі нікому б не показував. Загалом же оцінювати – це така справа. Це завжди суб’єктивно. Краще щось робити.

Я не можу сказати, що зовсім не думаю про комерційну складову музичного бізнесу. У мене є менеджери і піарники. Але я не розмірковую про це. Мені просто цікаво, аби те, що я роблю, було актуальним. Наприклад, я стежу за тим, як ведуть Instagram. Розумію, що мені складно вести акаунт так, як роблять усі інші: я не настільки відкрита людина.

Я не встигаю стежити за всією новою музикою. У моєму оточенні є багато людей, які це роблять краще. Вони, власне, й допомагають мені надолужувати те, що пропустив. Інша річ, що захват від сучасної музики у мене буває дуже рідко. Для себе я зараз більше знаходжу в музиці минулого.

На який концерт я ходив востаннє? Це був виступ Бенджаміна Клементайна у Києві. Він мене зворушив. Я вперше був на його концерті, хоча, звісно, слухав записи раніше. Мені дуже сподобався новий формат виступу: це було експериментально, авангардно і сміливо. Водночас це дуже красиво – з погляду музики.

Чого чекати від мене? Та краще нічого не чекати. Зараз мені подобається соул. У мене є дует з американським виконавцем Солом Вільямсом. Ця пісня вже записана, нині ми ведемо перемовини [про її реліз]. Це прекрасна поезія, експериментальна музика. А період фанку, як на мене, вже минув. Та й у Вані Дорна це виходить краще.

  Оцінювати – це така справа. Це завжди суб’єктивно. Краще щось робити.