У 1960-х роках американський психолог Маршалл Розенберг створив підхід ненасильницького спілкування. Він стверджував, що більшість конфліктів виникає через неправильну комунікацію та примусову або маніпулятивну мову, яка може викликати страх, провину чи сором.

Суть ненасильницького спілкування – розуміти свої потреби та потреби іншої людини й висловлювати їх у безпечній для співрозмовника формі. Зокрема, не оцінювати та не узагальнювати, а говорити про факти, особисті почуття, висловлювати прохання замість вимоги. У моделі Розенберга насильницьким буде спілкування, яке порушує ці принципи.

Розбираємося, що таке насильницьке спілкування та наводимо його конкретні приклади. А також пояснюємо, чому така форма комунікації є емоційним насиллям і як від нього захиститися.

Катерина Калиновська

гештальт-психотерапевтка

Що таке насильницьке спілкування

Погрози, приниження, контроль, маніпуляції, безпідставні заборони – основні форми насильницької комунікації. Зокрема, насильницьке спілкування передбачає собою порушення особистих кордонів іншої людини й ігнорування її емоційного стану. Якщо одна людина не в стані продовжувати розмову, а інша це ігнорує, тисне та наполягає на своєму, вона чинить емоційне насилля.

Найчастіше насильницька форма комунікації виникає у вертикальних стосунках, де присутній дисбаланс влади. Передусім це стосунки між батьками та дітьми, керівником і підлеглим, а також стосунки, в яких один із партнерів перебуває у вразливому положенні. Тобто коли одна людина тимчасово залежить від іншої у зв’язку зі станом здоров’я або втратою можливості працювати, наприклад, через декретну відпустку. Ці обставини сприяють тому, що один із партнерів має більше влади, дехто використовує цю перевагу задля емоційного, фінансового або фізичного насилля.

Чому люди вдаються до насильницького спілкування

Глибинною причиною того, що людина вдається до насильницької форми комунікації, передусім є незмога впоратися із власними переживаннями: відчаєм, соромом, безсиллям, неусвідомленим почуттям провини. Якщо людина усвідомлює свої переживання та вміє їх проживати, ризик того, що вона буде вдаватися до емоційного насилля значно нижчий.

Вторинною причиною виникнення насильницької комунікації є дисбаланс влади у стосунках і зловживання владою одним із суб’єктів.

Приклади насильницького спілкування

  • Погрози

Це найбільш явний вияв насильницької комунікації. В насильницькій формі спілкування одна людина погрожує іншій певними наслідками, якщо та не піддається її тиску. Це можуть бути прямі погрози фізичного, фінансового насилля або загрози емоційної безпеки.

До прикладу, ситуація, коли батьки погрожують дитині тим, що не будуть її любити, якщо вона робитиме або не робитиме щось, підриває емоційну безпеку дитини. Це вияв емоційного домашнього насилля.

Прикладом насильницького спілкування батьків із дітьми може бути фраза на кшталт: «Якщо ти зараз не доїси кашу, я з тобою не розмовлятиму». Це маніпуляція стосунками. Через подібний спосіб комунікації дитина втрачає базове відчуття безпеки, що може мати негативні наслідки.

Більш коректно буде домовитися з дитиною про певні умови. Наприклад: «Ти зможеш подивитися мультики, коли доїси кашу». Подібний спосіб є маніпулятивним, але він не насильницький, оскільки не загрожує базовій емоційній безпеці дитині.

У романтичних стосунках емоційне насилля може проявлятися в погрозі розірвати стосунки, прямій погрозі фізичної розправи, маніпуляції спільними дітьми або майном.

Щоправда, в погрозі розірвати стосунки межа насильницької комунікації дуже тонка. Наприклад, у фразі: «Твої дії неприйнятні для мене. Якщо ти будеш їх повторювати, я завершу з тобою стосунки» немає наміру чинити тиск на партнера, це скоріше спроба захистити особисті кордони. Втім, фраза: «Якщо ти будеш робити те, що мені не подобається, я тебе кину» має той самий зміст, але форма направлена на маніпуляцію й емоційний утиск партнера.

  • Приниження

Коли людина обирає приниження як спосіб комунікації, вона не поважає суб’єктність іншої людини. Тобто вважає суб’єктом лише себе, а інша людина є для неї об’єктом, яким можна маніпулювати, проти якого можна чинити тиск, почуття якого можна не враховувати. Саме в цьому полягає емоційне насилля.

Часто приниження трапляється в стосунках між батьками та дітьми й, на жаль, певною мірою воно є соціально внормованим. Річ у тім, що такої форми комунікації настільки багато, що дещо може не мати вигляд насилля.

Під приниженням мається на увазі постійні порівняння дитини з іншими дітьми, порівняння її досягнень або особистих рис. Також це можуть бути прямі образи. Наприклад, дитина щось розбила, а хтось із батьків каже: «Яка ти незграба» – це прояв приниження й емоційного насилля щодо дитини. Ненасильницькою буде реакція: «Ти розбив/розбила склянку – мені шкода, що так трапилося».

У робочих стосунках також трапляються насильницькі форми комунікації у вигляді принижень. Наприклад, підлеглий із чимось не впорався, через що керівник звинуватив його в некомпетентності – це безумовне приниження. Адекватною формою критики будуть слова: «Я помічаю, що в цій сфері в тебе є труднощі» або «Ти робиш це так, але, на мою думку, це не працює. Шукаймо інший спосіб».

У будь-якій критиці важлива конкретизація. Не треба висловлювати критику узагальненнями, на кшталт некомпетентності. Узагальнюючи, ви транслюєте іншій людині, що вона в цілому – не окей. Важливо конкретизувати, що саме не вдається, з чим є труднощі та над чим варто попрацювати.

  • Звинувачення

Частою формою насильницького спілкування стають звинувачення. Наприклад, коли дитина зробила щось не так, і дорослі кажуть: «У мене через тебе голова розболілася» або «Через твою погану поведінку я себе погано почуваю».

Такі звинувачення позбавленні сенсу. Якщо з дитиною постійно спілкуються схожим способом, у майбутньому вона може стати схильною до того, щоб відчувати провину в ситуаціях, коли інші страждають. Вона відчуватиме провину за чужі страждання, навіть якщо ніхто не звинувачував її в цьому.

  • Контроль

Контроль також може бути проявом емоційного насилля, але не завжди. Винятком можуть бути стосунки, у яких один із суб’єктів має більше влади (керівник – підлеглий) або більше відповідальності (батьки – діти). Керівник має право контролювати роботу підлеглого, а батьки мають право контролювати дитину до певного віку. Тобто контролювати трирічну дитину, щоб вона поїла – це нормально, втім, у 15 років такий контроль зайвий і може бути втручанням в особисті межі. Звичайно, за умови, якщо дитина не має розладів харчової поведінки або проблем зі здоров’ям.

Нездоровим є контроль, який передбачає, що інша людина недостатньо доросла, щоб попіклуватися про свої базові життєві потреби. Наприклад, коли мама контролює 40-річного сина, щоб він поїв.

У горизонтальному розрізі стосунків будь-які форми контролю – це не ок. Зокрема, контроль є проявом насилля, коли людина контролює, з ким спілкується партнер(-ка), чим він/вона займається, в що одягається, з якою думкою погоджується або не погоджується.

Наприклад, запитання: «Куди ти йдеш у такому вигляді?» – це насильницька форма контролю. Якщо так людина хоче вплинути на зовнішній вигляд партнера/партнерки, вона не визнає його/її інакшість і право самостійно вирішувати, який вигляд мати. Це неповага та посягання на особисті межі людини.

Коректніше буде сказати про свої почуття. Наприклад: «Коли так одягаєшся, я відчуваю себе невпевнено» або «Я відчуваю ревнощі». Відкрито говорити про свої відчуття складно, це вміння потребує роботи над собою, але це потрібно робити. Також важливо розуміти та приймати той факт, що людина може почути ваші переживання, але має повне право самостійно вирішувати, дослухатися до них чи ні. Якщо людина визнає цей факт, спілкування не буде насильницьким.

  • Безпідставні заборони

Заборони також можуть бути формою насильницького спілкування, але лише в тому випадку, якщо вони безпідставні. Наприклад, якщо ваш партнер проти того, щоб ви спілкувалися з людиною, яка завдала вам багато шкоди – навряд чи у цьому є насильницька мотивація.

Багато залежить від контексту та навіть інтонації. Безпідставною забороною буде: «Я забороняю тобі спілкуватися з Владом, він на тебе погано впливає». Якщо такого типу заборони підкріплюються маніпуляціями та погрозами розставання, це є проявом насильницької комунікації й емоційного насилля.

Як захистити себе від насильницького спілкування

Якщо людина поважає особисті кордони, думку, інтереси, вибір інших – це хороша опора для того, щоб поважати особисті кордони, свою думку, свої інтереси та свій вибір. Повага до своєї суб’єктності та до суб’єктності інших дає змогу тонко відчувати маніпуляції та насилля у свій бік і вміти протистояти цьому.

Якщо ви помітили вияв насильницького спілкування у свій бік, важливо озвучити, що така форма комунікації неприйнятна для вас і ви не погоджуєтеся з нею. Можете запропонувати обговорити важливі питання у формі взаємної поваги та діалогу.