У рубриці «Простими словами» редакція разом з експертами платформи онлайн-психотерапії treatfield пояснює почуття і ситуації, з якими ми стикаємося щодня. У новому випуску розповідаємо, чому образи, роздратування та істерики можуть насправді бути маркерами наших незадоволених потреб. Розбираємося, як їх розпізнати і навчитися говорити про них прямо, не вдаючись до маніпуляцій.

Ніна Давидова

психологиня, сімейна психотерапевтка

Аліна Шумак

клінічний психолог, лікарка-психіатр, психотерапевтка

Дратуюся без причини. Що це означає?

Аліна: Звичайний робочий день: людина працює, займається справами, і раптом починає помічати за собою роздратування і злість. Причому здається, що дратує і злить її абсолютно все навколо, навіть аркуш паперу, який падає під ноги. У такому стані без розуміння причин роздратування можна пробути достатньо довго, а потім піти пообідати і помітити, що стало краще. Це мій улюблений приклад розпізнавання потреб та їхніх неочевидних проявів. І це те, з чим періодично стикається кожен.

В англійській мові навіть є спеціальне слово для цього стану – hangry (hungry + angry). Коли роздратування виникає раптово і не пов’язане з жодною подією, важливо запитати себе: «А коли я їв востаннє? Я зараз голодний?».

Ніна: Іноді під час сеансу клієнт розповідає про свої труднощі, він захоплений емоціями, злиться та ображається на когось. А варто просто запитати: «Здається, ви просто стомилися?» – і тут починаються сльози. Людина нарешті видихає, бо ми потрапляємо у справжню потребу – відпочинок.

Коли я сам не розпізнаю своєї потреби, це може створювати проблеми

Аліна: У неврології є поняття, що стосується людей астенічної тілобудови (худі та високі люди) – роздратування від втоми. Це коли на тлі втоми та перевантаження людина стає злою та дратівливою. Такий стан може слугувати маркером, щоб дослухатися до себе та відпочити.

Ніна: Коли я сам не розпізнаю своєї потреби, це може створювати проблеми. Але коли при цьому з’являється інша людина, труднощі збільшуються вдвічі. Часто це помітно в парах через так звані подвійні послання. Наприклад, чоловік приходить увечері додому, а дружина починає на нього ображатися, він зненацька стає у всьому винен: ліжко не так застелив, щось не те сказав, пізно повернувся. Коли такі дрібниці викликають сильне роздратування, причиною може бути те, що дружина надто втомилася.

Чому ми не говоримо прямо про свої потреби?

Ніна: Коли людина непрямо говорить про свої потреби, вона використовує дитячі методи. Наприклад, коли в магазині мама не купила дитині іграшку, та не могла прямо сказати: «Мамо, я на тебе злюся». Дитяча психіка не здатна цього витримати, тому в неї починається істерика як спосіб зняття напруги. І якщо мама в цей момент не дає дитині усвідомити, що вона відчуває, не каже: «Схоже, ти зараз злишся, тобі важко», то у малечі фіксується такий спосіб – влаштовувати істерику.

Тому коли партнер мені чогось не дає, я автоматично несвідомо використовую старий дитячий спосіб: покричати, поплакати, зняти напругу. Водночас партнер страждає. І хоча я його люблю, але зупинитися не можу і поводжуся як дитина.

Гештальт-терапевтка Руелла Франк добре описала цикл задоволення потреб на прикладі базових рухів немовляти. Перший рух: немовля просто лежить. Другий рух: дитина виявляє інтерес до оточення, помічає щось у своєму середовищі. Наступний крок – вона потроху рухається до потреби. Четвертий крок: дитина бере свою потребу, п’ятий крок – присвоює її собі, останній – задовольняється тим, чого захотіла.

Якщо в дитинстві батьки допомагають нам пройти ці шість базових рухів, у дорослому віці ми не матимемо проблем із задоволенням власних потреб. Але трапляється так, що ці рухи на якомусь етапі обривають – щойно ми чогось забажаємо, нам кажуть: «Постійно ти чогось хочеш. Посидь спокійно!». Потім у дорослому віці, коли нам захочеться чогось, ми самі несвідомо починаємо блокувати бажання: переконуємо себе, що це неможливо, що ми будемо комусь заважати або нас присоромлять.

Відповідно, коли ми чогось хочемо від партнера, але в нас є несвідоме переконання, що ми цього все одно не отримаємо, то починаємо звертатися до перевірених дитячих способів – роздратування та істерик.

Мене постійно ображають. Зі мною щось не так?

Аліна: Образа – це почуття, пов’язане з відчуттям особистих кордонів і кордонів іншої людини. Вона виникає там, де в мене є очікування від людини. Це не просто потреба, а очікування того, що потреба буде задоволена. І в той момент, коли я стикаюся з реальністю – людина не робить того, що відповідає моїм очікуванням – у мене виникає образа. Водночас інша людина може зовсім не розуміти, чому це сталося.

Наприклад, дівчина чекає від свого хлопця квітів на 8 березня. Але хлопець не приніс їй квіти, а прибрав усю квартиру і приготував смачний сніданок, бо в його уявленні це було б для неї приємно. А вона очікувала квітів. Тут може виникнути образа. Що можна зробити в цій ситуації? Він міг би поцікавитися, що б її порадувало, або вона могла б сказати, що дуже любить, коли їй дарують квіти. Це допомогло б трохи прояснити сіру зону між ними, і ця територія стала б спільною.

Якщо ситуація вже трапилася, не образитися не вийде. Єдине, що можна зробити, щоб для іншої людини це почуття не стало причиною конфлікту в парі, проговорити: «Я зараз ображена, бо очікувала, що буде так, а цього не трапилося. Чи міг би ти в майбутньому робити інакше?». Якщо для партнера це не проблема, то тут і конфлікту не буде, і образа мине швидше.

Ніна: Образа – це переживання, що складається з двох частин. Перша: мене ця людина злить. Друга: ця людина важлива для мене і лише вона може задовольнити мою потребу. Найчастіше образа – це почуття, притаманне для батьківсько-дитячих стосунків. Ображаючись, людина ніби показує: «Я менша, ти більший, і я злюся на тебе тому, що ти зараз не задовольняєш моє бажання, а тільки ти можеш це зробити».

Нам здається, що задоволення потреб міститься в іншій людині так само, як було в дитинстві. Справді, коли ми народжуємося, ми нездатні самі себе напоїти та нагодувати, ми повністю залежні від інших. Але в дорослому віці ми самі можемо задовольняти всі свої потреби. Розуміючи це, ми стаємо не такими залежними одне від одного.

Що робити в такій ситуації:

По-перше, повернутися до усвідомлення того, що я не залежу від іншої людини, а за свої потреби відповідаю самостійно.

По-друге, спробувати по-іншому попросити те, чого б мені хотілося від людини.

Ми багато чого навчилися в дитинстві, але в дорослому віці можемо по-іншому поводитися у схожих ситуаціях. Я можу ображатися в стосунках, коли щось не по-моєму, бо я так робила завжди, а можу вигадати інший спосіб.

Я сильно злюся. Що з цим робити?

Ніна: Агресію у відповідь на незадоволені потреби можна порівняти з реакцією пораненого собаки. Він може кусатися і кидатися, але це тому, що йому боляче. Розлякуючи всіх навколо, людина намагається захистити себе. У неї може бути незадоволена базова потреба в безпеці.

Аліна: Також агресивність може виникати там, де є велика цінність, що доходить навіть до фанатизму. Це можна проілюструвати діями радикальних представників різних рухів, наприклад, екоактивістів чи фем-активісток. Окрім пораненості, за агресією стоїть велика цінність. Наприклад, якщо начальник верещить на підлеглого через помилку в дуже відповідальному проєкті, це може говорити про те, що він сам відчуває велике напруження в цій сфері. А все, що може зробити підлеглий – тримати безпечну відстань.

Якщо людина помічає за собою агресивну реакцію у певній сфері, варто спершу зрозуміти, чому ця тема має таку велику цінність? Яку частину мого життя або ідентичності вона забезпечує? Адже надмірне завзяття – це часто про загрозу неіснування як фізичного, так і особистісного. Відтак зрозуміти, чи помічаю я того, на кого спрямована агресія? Варто нагадати собі, що інші люди, їхні погляди та потреби окремі від мене.

Якщо людина помічає за собою агресивну реакцію у певній сфері, варто спершу зрозуміти, чому ця тема має таку велику цінність?

Ніна: Можливо, в дитинстві моїх потреб ніколи не враховували, вони не були важливими, тому в дорослому віці я починаю завзято і реактивно відстоювати їх, зводячи потреби до рівня надцінної ідеї, вибудовуючи таким чином власну цінність. Або навпаки, я звикаю до того, що мої потреби ні для кого не були важливими, тому взагалі не вмію прямо говорити про них.

Якщо мене щось сильно злить і я стаю агресивним, це означає, що якась моя потреба незадоволена, водночас це пов’язано з людиною, з якою в нас різні потреби. І тут важливо зустрітися на відмінності та інакшості. Якщо в обох людей є хоча б трохи допитливості, можна сказати: «Дивися, у мене це влаштовано так, а як у тебе?».

Як навчитися говорити про свої потреби прямо

Ніна: У стосунках з іншими ми не завжди прямо говоримо про те, чого хочемо, не завжди прямо реагуємо на вчинки інших, і це нормально. Ми робимо якісь додаткові дії, щоб уникнути конфлікту та не загострювати ситуацію. Це теж частина дорослих стосунків.

Коли клієнт приходить на психотерапію і тільки починає усвідомлювати свої потреби, вчиться звертатися прямо до інших і витримувати напруження, виникає побічний ефект – інші чомусь починають розбігатися. Людині кажуть, що вона стала агресивною. Це все тому, що вона поки що «рубає сокирою», вона не навчилася використовувати більш творчі форми.

Аліна: Це нормально, що нам доводиться проходити етапи простих форм у спілкуванні. Спочатку хочеться прямо сказати: «Ти поганий. Не роби так зі мною». Крапка. З часом ми вчимося говорити інакше: «Коли ти робиш ось так, я відчуваю ось це. Чи міг би ти змінити це і робити інакше?».

Що почитати

«Звільнення від співзалежності» Беррі Уайнхолд, Дженей Уайнхолд

Що подивитися

«Чого хочуть жінки»

«Про що говорять чоловіки». Ці два фільми показують, як люди відчувають те, чого хочуть, і як насправді виражають це.

Вправи

Аліна:

«Тренування прямих послань»

Перший етап: помітити свою типову реакцію. Наприклад, щоразу, коли партнер повертається з відрядження, я не радію, натомість він починає мене бісити.

Другий етап: поставити собі запитання «Що я в цей момент хочу від партнера?». Відповіддю може бути: «Я сумую за ним. Він був далеко, а тепер я хочу наблизитися до нього».

Третій етап: спробувати проговорити потребу близькості з партнером за допомогою прямого послання. «Мені тебе бракувало. Я хочу полежати з тобою на дивані, пообійматися і подивитися кіно».

Замість того, щоб звинувачувати людину: «Тебе так довго не було, весь дім на мені, у мене повно проблем, а ти мені навіть не написав», потрібно трансформувати це роздратування у пряме послання про те, чого я насправді хочу.

Ніна:

«Описати реальність, ставлення і побажання»

Щоби навчитися прямо говорити про свої потреби, можна використати такий алгоритм.

Перша частина – описати реальність. Наприклад: «Ти щодня не застеляєш за собою ліжко».

Друга частина – описати своє ставлення і переживання. «Я злюсь через це. Мені здається, ти ставишся до мене неуважно».

Третя частина – озвучити своє побажання: «Слухай, а застеляймо по черзі ліжко? Розподілімо обов’язки?».

Ніна:

«Дочекатися другої хвилі»

Ця вправа для людей, які перебувають у стосунках з тими, хто ще не навчився прямо говорити про свої потреби.

Якщо людина яскраво показує свою образу, агресію чи влаштовує драму і явно видно, що їй щось потрібно, варто дати їй час. Є дві хвилі почуттів. Перша хвиля – це коли у відповідь хочеться обуритися, відповісти агресією чи просто піти. Перша хвиля реакції на маніпулятивні непрямі послання буде відповідною. Але якщо ми дочекаємося другої хвилі почуттів, то зможемо побачити ображену всередині людину, яку просто треба обійняти, ми відчуємо, що вона не в ресурсі зараз, виснажена і по-іншому реагувати не може. Тоді це може допомогти стосункам і вивести їх на новий рівень.

Ілюстрації: Анна Шакун