У рубриці «Простими словами» редакція разом з експертами сервісу treatfield пояснює почуття і ситуації, з якими ми стикаємося щодня. У новому випуску розповідаємо, чому нам важко приймати інакшість людей та їхніх поглядів.

Психологи кажуть, що за неприйняттям інакшості стоять травмованість і страхи, а часто – неприйняття з боку батьків. Здатність до прийняття інших безпосередньо пов’язана з пізнанням себе. А щоб стати по-справжньому толерантним, треба спершу почати приймати себе та власну інакшість. Розбираємося, чому ми не приймаємо інакшість і чому важливо цього вчитися.

Ілюстрації: Анна Шакун

Ніна Давидова

психологиня, сімейна психотерапевтка

Антон Федорець

кандидат психологічних наук, сертифікований гештальт-терапевт

Чому ми не приймаємо інакшість

Ніна: Зазвичай за неприйняттям людей, які чимось від нас відрізняються, – кольором шкіри, національністю, сексуальною орієнтацією, політичними поглядами, – стоїть страх. Його можна розділити на три види:

  1. Страх чужого. Моя зграя – це схожі на мене люди, а інші, ті що відрізняються, – чужаки.
  2. Страх бути автономним. Ми всі переживаємо його в дитинстві, бо спочатку весь наш світ – це я. Дорослішаючи, ми помічаємо, що відокремлені від інших, а вони ще й відрізняються від нас. Це розуміння переживається з тривогою.
  3. Страх позбутися ілюзій про власну картину світу. Ми можемо жити з уявленням, що всі люди на світі хороші, а всі наші близькі здорові, тому, коли зустрічаємося з хворою людиною або людиною з інвалідністю, нам може бути складно її прийняти через страх втратити дитячі ілюзії та зіткнутися з реальністю.

Усі ми іноді не приймаємо інакшість: щось можемо переживати складніше, а щось простіше. Але якщо людина не приймає інакшість постійно, це говорить про її психологічні труднощі або навіть соціопатичність.

Але якщо людина не приймає інакшість постійно, це говорить про її психологічні труднощі або навіть соціопатичність

Антон: Неприйняття інакшості пов’язане з нашим історичним і культуральним розвитком. Наприклад, чуже плем’я або чужа раса – це небезпечно. В основі такого неприйняття лежить страх.

Також причиною може бути страх того, що реальність – не моя. Коли я консультую пари, люди часто приходять з абсолютно різним баченням проблеми. У таких, здавалося б, побутових ситуаціях лежить наш глибинний екзистенційний страх – «чия реальність?». Якщо я не маю слушності, то реальність не моя. Це страх божевілля і страх виживання.

Ми можемо не приймати інших людей через страх приниження. Це призводить до уявлення «або я його, або він мене», тому «мені треба взяти гору». Цей стан викликає конкуренцію та інші почуття, серед яких і нетерпимість.

Приймати – це не означає обов’язково підтримувати та схвалювати

Що означає приймати

Антон: У мене прийняття асоціюється, передусім, з толерантністю. Це слово походить з латини, але в нього є два відповідники – toleration і tolerance.

Toleration – це терпимість і прийняття у широкому сенсі.

Tolerance – це прийняття інших поглядів без внутрішньої згоди. Тобто я можу не погоджуватися з чимось усередині, але чую та приймаю іншого.

Ніна: Прийняття – це про те, щоб помітити іншого, визнати, що так теж буває, та знайти місце і собі, і тому, хто відрізняється від нас, попри складні переживання.

Приймати – це не означає обов’язково підтримувати та схвалювати. Я можу чогось дуже сильно боятися, але розуміти і визнавати, що зараз відбувається саме це або в моєму житті є людина, яка чимось відрізняється.

Що заважає нам навчитися приймати інших

Антон: На рівень прийняття і толерантності впливає культура, в якій ми живемо: культура всередині сім’ї, культура в суспільстві, у країні, в релігії. Рівень толерантності зазвичай вищий у мультикультурних суспільствах, у країнах, де живуть люди різних національностей, наприклад, у США. А в більш консервативних державах толерантність розвивається повільніше, бо в них є сильний вплив своєї народності, традицій, релігії.

Наприклад, сильне неприйняття іноземців може говорити про страх, що «вони приїдуть і заберуть нашу роботу». Це базовий страх виживання. Якщо в дитинстві мені давали базове почуття безпеки, батьки приймали всі мої особливості, то в дорослому віці мені буде легше приймати інакшість. Якщо ж батьки не приймали мене з моїми потребами, емоціями, сплесками, карали мене та утискали, потім мені буде складніше переносити інакшість інших людей.

Прийняття інакшості залежить від психологічної зрілості. Щоб приймати інших, треба мати певний рівень психологічної зрілості та намагатися порозумітися з людиною, усвідомити, що може існувати інший погляд, з яким я не згоден. Це допомагає бачити в іншому і щось позитивне, і негативне для нас, а ще зберігати з людиною стосунки. Це важко дається тим, хто мислить чорно-білою картинкою, бо насправді світ різнокольоровий, та витримувати всі кольори доволі складно.

Ніна: Коли я працюю з людьми, які мають труднощі з прийняттям інших, помічаю, що рівень неприйняття залежить від їхніх батьків, родини, школи, друзів, соціуму. Нездатність приймати інакшість зазвичай свідчить про травмованість у дитинстві.

Щоб приймати інших, треба мати певний рівень психологічної зрілості та намагатися порозумітися з людиною, усвідомити, що може існувати інший погляд, з яким я не згоден

Антон: Що більше людина травмована і налякана, то агресивнішою вона може бути щодо інакшості.

Ніна: Окрім страху, агресія щодо інакшості може бути викликана соромом і безсиллям. Наприклад, неприйняття тих, хто повертається з фронту, пов’язане з тим, що люди почуваються безсилими щодо проблем військових.

Іноді за неприйняттям стоїть те, що в нас просто дуже мало інформації. Коли я чогось не знаю, це може викликати в мене тривогу, так само як і новизна.

Також є великий пласт стереотипів, які нам, з одного боку, допомагають виживати, а з іншого – заважають сприймати інакшість.

Як працюють стереотипи

Антон: Наш мозок створений так, що він намагається економити енергію, і в цьому нам допомагають стереотипи – щоб ми зайвий раз не думали. Ми помістили певну категорію людей у конкретний ящик, і все – більше не треба вдивлятися і намагатися їх зрозуміти. А зрозуміти людину – це праця. Коли я мислю стереотипно це, з одного боку, спрощує розумову діяльність, мені легше ухвалювати рішення, а з іншого боку, заважає почути та прийняти іншого.

Ніна: Є такий механізм, коли ми сприймаємо якийсь один аспект, наприклад, національність, і додумуємо, що це означає. Наприклад, «усі роми – крадії». Таким чином стереотипи грають з нами злий жарт і не дають можливості познайомитися ближче з конкретною людиною.

У дитинстві я побачила темношкірого чоловіка і запитала маму: «А він кусається?». Мама відповіла: «Ні, це така сама людина, як ти, просто в нього інший колір шкіри». Коли дитина отримує адекватний зворотний зв’язок у відповідь на допитливість, у неї формуватиметься інтерес до інакшості замість страху, відсторонення та агресії.

Антон: Але якщо відповідь буде: «Не підходь, він небезпечний і нападає на людей», це може вплинути на дитину. Вона необов’язково стане агресивною у ставленні до темношкірих, але може запам’ятати, що ці люди небезпечні. Слова мами сприймаються серйозно, бо вона ж своя і робить тільки правильні речі. Але на виховання дитини впливають не лише батьки, а й все її оточення. Тому коли вона дорослішатиме, потраплятиме в нове середовище, дивитиметься фільми, то побачить, що мама помилялася.

Ніна: Ми проковтуємо стереотипи в дитинстві, а потім з часом починаємо їх пережовувати і розуміємо, що виросли в цих уявленнях, релігії та культурі, але взагалі-то думаємо інакше.

Іноді за неприйняттям стоїть те, що в нас просто дуже мало інформації

Навіщо вчитися приймати інших

Антон: З еволюційного погляду здатність до прийняття і терпимості потрібна людям для виживання. Ми вижили як вид завдяки тому, що навчилися між собою домовлятися і сприймати інакшість.

Ніна: Саме слово «інакшість» натякає на те, що є якесь поняття норми – люди нібито в певному сегменті схожі, а хтось дуже сильно відрізняється від них. Але важливо трансформувати внутрішнє почуття інакшості у почуття унікальності – і це приходить з особистісним розвитком. Коли ми стаємо гурманами, уже не просто відрізняємо сир від ковбаси, а розрізняємо його присмаки та аромати. Так само і з людьми: коли ми стаємо зрілими, то більше не ділимо людей на хороших і поганих, нормальних та інакших, здорових і хворих, гетеросексуалів і геїв – кожну людину ми сприймаємо унікальною.

Тому прийняття інакшості безпосередньо пов’язане з пізнанням себе. Щоб навчитися приймати іншого, треба починати з прийняття своєї інакшості, себе унікального.

Що почитати

  • Майкл Уолцер «Про толерантність»
  • Лариса Денисенко «Майя та її мами»

Що подивитися

  • «Гарві Мілк» (2008) – фільм про першого у США політичного діяча, який був відкритим геєм.
  • «Пузир» (2006) – фільм про кохання між ізраїльтянином і палестинцем.
  • «1+1» – щойно герой зустрічає іншу людину, яка не боїться його унікальності, у них з’являється емоційна близькість.

Саме слово «інакшість» натякає на те, що є якесь поняття норми – люди нібито в певному сегменті схожі, а хтось дуже сильно відрізняється від них

Ми народжуємося без кордонів: я – це і є весь світ, потім я починаю відділятися, щось розуміти про себе, а пізніше – будувати зв’язок з іншими людьми. Так само відбувається, коли я починаю працювати над собою.

Я поступово відділяюся від світу, починаю розуміти, в чому моя унікальність та інакшість, порівнюючи з рештою людей. Бо ми всі інакші – всі унікальні.

Наступний етап – я починаю вивчати особисті кордони: що мені цікаво, а що ні, що для мене прийнятно, а чого не стерплю, що мене з людьми зближує, а від чого я дистанціююся.

Тільки після цього я можу перейти до третього кроку – у мене розвивається справжня здорова допитливість та інтерес до іншої людини з повагою до неї. Я розумію, що світ – це не тільки я.

Вправи

Факт чи стереотип

Якщо ми відчуваємо, що не приймаємо людину або якесь явище, треба спробувати розкласти і розжувати своє неприйняття, щоб зрозуміти, де реальні факти, а де – стереотипи. Потрібно виписати усе, що ми знаємо про те, що не приймаємо, а потім проаналізувати, що є фактом, а що – суб’єктивним ставленням, що ми знаємо з власного досвіду, а що – з розповідей інших.

Наприклад, «Роми – крадії». Чому? Звідки я про це знаю?

Що нас об’єднує?

Якщо якась людина викликає у нас неприйняття і неприємні почуття, треба розділити аркуш на дві колонки і поставити в них собі два запитання. Перша колонка – «Що нас об’єднує/Чим ми схожі?», друга колонка – «Чим ми відрізняємося?». Коли ми все розпишемо, картинка стане не такою чорно-білою.

Молитва гештальтиста

Є так звана молитва гештальтиста, написана Фредеріком Перлзом, одним із засновників гештальт-терапії. Її можна запам’ятати і періодично повторювати собі: «Я роблю свою справу, ти робиш свою. Я живу в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням, ти живеш у цьому світі не для того, щоб відповідати моїм очікуванням. Ти – це ти, а я – це я. Якщо нам довелося зустріти одне одного, це прекрасно. А якщо ні, нічого не зробиш».