Протягом року ми багато писали про психологію в рубриці «Простими словами». Це були переважно побутові історії: що ми відчуваємо і чому та як з цим жити. Тепер ми вирішили зробити кілька кроків назад і поставили глобальніше запитання: для чого людям потрібна психологія та психотерапія?

За словами спеціалістів, запит на терапію у Києві доволі високий – іноді до 30 і більше сесій на тиждень, залежно від спеціалізації та рівня фахівця. Часто запити йдуть від молодих людей 18-19 років. Проблеми, з якими найчастіше звертаються, – тривожність, стосунки з батьками, складність у комунікації, депресивні стани, почуття самотності.

Психотерапевти платформи Trietfield Ілля Полудьонний та Аліна Шумак розповідають нам про роботу психотерапевта, її специфіку та інструменти, а також пояснюють, чому тривогу називають «душевною печією».

Ілля Полудьонний

психолог, сертифікований гештальт-терапевт. Співавтор психологічного кіноклубу Twin Peaks

Аліна Шумак

клінічний психолог, лікарка-психіатр, психотерапевтка

Чи змінилося ставлення до психології та психотерапії останнім часом? З якими запитами зазвичай приходять клієнти?

Ілля: Люди почали більше цікавитися психотерапією та психологією, книгами, лекціями на цю тему. Мій клієнт може розповісти знайомим щось цікаве, що він зрозумів під час сеансу. Інформація чіпляє й інших, вони звертаються до мене. Найчастіше пишуть через Facebook. Спрацьовує «сарафанне радіо».

Наразі в мене на тиждень понад 20 сесій. 15% – молоді люди 18-19 років. Часто вони приходять із конкретними проблемами, наприклад, є труднощі у стосунках з мамою.

Буває, що дорослий клієнт кілька сесій не знає, про що говорити, але ходити хочеться. Це поширена ідея: «До психотерапевта треба йти з важливим матеріалом».

Є багато клієнтів, які хочуть відвідувати психотерапію, як спортзал.

Аліна: За останні півтора року постійної практики помітила, що змінився формат запитів. Якщо раніше зверталися, бо є проблеми з батьками, партнерами, грішми, покликанням, то зараз люди більше приходять із запитом щось дослідити, розкопати. Особливо молодь від 18 до 35 років.

Є багато клієнтів, які хочуть відвідувати психотерапію, як спортзал

А як ви розумієте, що людині потрібна терапія, а не розмова із психологом? У чому різниця між роботою психолога та психотерапевта?

Аліна: Психолог має знання загальних законів роботи психіки, пам’яті, інтелекту, емоційної сфери, може ними оперувати та давати консультації. Щоб проводити психотерапію, потрібно оволодіти більш глибинними інструментами. Не тільки знати, як називається кожне явище, але і як з ним можна взаємодіяти, трансформувати його. Ми дізнаємося, з чого все почалося, як цей процес відбувається тепер, як людина з ним свідомо чи несвідомо взаємодіє, чи розуміє, що її використовують, чи все на рівні «саме сталося». Ми намагаємося почуття, емоції та інші глибинні речі перевести в категорію розуму, аби клієнт розумів, що відбувається і що з цим можна зробити.

Ілля: Психолог може допомогти назвати проблему, продіагностувати, провести анкетування. Але розв’язувати її він не може. Для цього потрібен психотерапевт. Психологи зазвичай розвивають науку, знаходять нові способи діагностування. Психотерапевт – це спеціаліст із довгострокової роботи, він бере на себе зобов’язання допомогти клієнту розібратись із запитом. 

Психотерапевт – це спеціаліст із довгострокової роботи, він бере на себе зобов’язання допомогти клієнту розібратись із запитом

Що таке запит і як ви з ним працюєте?

Аліна: Ну от, скажімо, прийшла людина зі скаргою на труднощі в стосунках із партнером, яка виявляється у тривожності та бажанні уваги. У процесі ми дізнаємося деталі, і за кілька сеансів з’ясовується, що в дитинстві людина не відчувала любові матері. Це може бути причиною складнощів у стосунках. Логічний ланцюжок замкнувся. Ми пояснюємо клієнту, що у нього була токсична, холодна мама, яка не показала можливості взаємодії, тому тепер він обирає схожих партнерів.

Після цього тривога трохи зменшилася, клієнт усе зрозумів і пішов. Але стосунки не перелаштувалися. Наше завдання не тільки в тому, щоб знайти проблему, а й у тому, щоб людина дозволила собі поводитися інакше у стосунках, розуміла, що так можна і це нормально. Далі постає вибір: або йти за новою схемою, або залишити все, як є. Пробувати щось нове завжди ризиковано та страшно.

Ілля: Але так формується новий досвід. Наприклад, людина вважає, що, якщо їй не телефонують два дні, стосунки завершено. Вона ще не розуміє, що теж може подзвонити, сказати, що сумує і хоче побачитися. Ми даємо це розуміння та супроводжуємо людину під час змін.

Аліна: Це необов’язково кардинальна зміна, але людина має про себе нову інформацію і стає більш вільною, щоб обирати, яким чином проживати той чи інший момент.

При довготривалій роботі психотерапія стає не так інструментом, як філософією. Це спосіб усвідомлювати, що з тобою відбувається, як до цього ставитися і як діяти. Це те, як ти себе розумієш, відчуваєш, чим керуєшся.

Наше завдання не тільки в тому, щоб знайти проблему, а й у тому, щоб людина дозволила собі поводитися інакше у стосунках, розуміла, що так можна і це нормально

Ми досить часто згадували тривогу як один із проявів проблеми. Що це таке і як поводитися з людиною, яка відчуває тривогу?

Аліна: Люди, що приходять з питаннями тривоги, називають її печією, яку лікарі не можуть підтвердити, водночас жодні ліки не діють. Вони часто мають скарги на багато речей: від проблем зі шлунком до постійної гнітючої втоми. Тривога має конкретний стимул до дії, вирішення, але якщо цей стимул зупиняється, тоді вона фіксується і стає складнішою у переживанні.

Ілля: Тіло починає брати на себе навантаження, за яке має відповідати психіка.

Аліна: Люди часто тривожаться не тому, що гірші, а тому, що хочуть бути кращими. Тут виникає багато небезпек і нестабільності. Якби людина знала, як це зробити, вона б уже це зробила. Є неприйняття процесу, у якому перебуваєш зараз, неприйняття себе таким, яким ти є. Це дві інтенції: «я собі не подобаюся» та «я хочу стати кращим, але не знаю як». У цьому моменті буде багато нудьги, розчарування, злості, заздрості. Тривога буде одним з елементів.

Ілля: Наприклад, через дві сесії клієнт розповідатиме, як його бісить Вася, з’ясується, що Вася вже головний редактор усього світу.

Аліна: А на 5-й сесії виявиться, що в школі клієнту було нецікаво і він тепер ненавидить навчання. Щоразу, зіткнувшись з інтересом до знань, він почуває відразу. Тому процес змін відбувається дуже складно та болісно.

Якщо максимально спростити поняття «тривога», то це збудження мінус дихання.

Збудження як інтенція до дії, енергія, яку виділяє організм для того, щоб із цим світом чи з собою щось зробити. Ми його знімаємо за допомогою затримки дихання – і залишається тривога.

Є думка про те, що тривога – це страх, спрямований у майбутнє. Наприклад: «А раптом ми розійдемося з дівчиною»? Тобто пара ще разом, у них все добре, але клієнт відривається від реальності й несеться в майбутнє: «А що як..?».

Ілля: Тривога навряд стосується того, що відбувається з нами просто зараз, і вона характерна тільки людям. Тварини не тривожаться. Це еволюційне почуття, яке допомогло нам вижити, тому що ми непокоїлися тим, що буде далі.

Вийти на контакт з людиною, яка переживає тривогу, складно. Вона може відчувати нудоту, бути зосередженою лише на цьому почутті. Людина наче з вами, але її очі бігають, вона неуважна і перебуває ніби в бульбашці, через яку не пробратися. Звернути увагу на щось інше, крім об’єкта тривоги, непросто. Найважливіше – не тиснути, а дати розуміння, що світ навколо великий і в ньому багато всього. Фраза «не тривожся» ніяк не допоможе. Це мовби сказати людині, що горить: «Не гори».

Люди тривожаться тому, що не розуміють себе, не розуміють того, що з ними відбувається. Профілактика тривоги – це зосередженість на тому, що є тут і зараз.

Люди часто тривожаться не тому, що гірші, а тому, що хочуть бути кращими

А що із запитом на любов і недолюбленістю?

Ілля: Це також поширена проблема, яка може привести партнерів до токсичних стосунків. Але недолюбленість не означає, що не було любові. Це означає, що досвід отримання любові не сформувався. Проблема виникає тоді, коли недолюблена людина не навчилася себе долюблювати. У цьому випадку нормальними вважаються стосунки, у яких почуттями партнера нехтують.

Аліна: Важливо мати місце, де тебе будуть чути без осуду та оцінок. Один з інструментів: не підтримувати позицію людини, але не намагатися її присоромити, звинувачувати. Ми можемо не розділяти думку клієнта, але дозволяємо йому залишатися з цими емоціями та взаємодіяти з нами. Це й означає бути долюбленим – мати досвід бути собою без осуду, з прийняттям. Але, звісно, людина має вміти любити себе і не вимагати від інших того, що вони дати не можуть. Це позиція дорослого, який несе за себе відповідальність.

Проблема виникає тоді, коли недолюблена людина не навчилася себе долюблювати

Що значить «бути дорослим» у психологічному сенсі?

Аліна: Це сукупність навичок саморегуляції, взаємодії із зовнішнім світом, поведінкових конструкцій, моральних та етичних уявлень, які особистість мала б набути до моменту, коли починає повноцінно взаємодіяти зі світом.

Це коли ти можеш забезпечити собі те, що хочеш, допомогти собі в складні моменти. Організувати простір довкола себе, подбати про безпеку: фінансову, побутову, фізичну тощо. Коли ти здатен вибирати те, що подобається, але можеш переживати і ситуації, коли не отримуєш цього. Це коли ти здатен взаємодіяти з іншими та будувати близькі стосунки.

Ілля: Насправді фізичний вік нічого не гарантує. Трапляються випадки, коли клієнту 30, а він каже, що побудував би круту кар’єру, якби не батьки. Водночас він розуміє, що в житті щось не так і хоче розібратися з цим. Тоді можна почути установки типу: «Мене тато не любив, тому я не став мільйонером». Сам факт того, що людина прийшла на терапію, вже означає дорослу інтенцію. У процесі роботи буде багато злості на батьків, а ще розуміння відповідальності за власне життя.

У людей досить часто є очікування, що про них має хтось піклуватися. Якщо ж цього не стається – вони страждають. Хоча світ нікому нічого не винний.

Як у цьому процесі впоратися з почуттям самотності? Чи звертаються до вас із таким запитом?

Ілля: Люди все частіше прагнуть до автономії. Тренд на стосунки з дистанцією зростає. Не жити разом, їздити на відпочинок окремо, не проводити разом увесь час і так далі. З одного боку, економічна спроможність людей збільшується, потреби об’єднуватися в пари, аби чогось досягти, вже немає. А з іншого, де не треба бути з кимось, треба бути із собою. У цьому сенсі самотність – дуже важливий запит. Ми вже можемо жити окремо, але ще не знаємо, як це робити. Звідси багато тривоги, панічних атак. Доводиться інтенсивно наповнюватись чимось новим, досліджувати себе тощо. А це не надто простий процес.

Аліна: Про самотність люди говорять прямо. Іноді це формулюється так: «Я їду у відпустку, не буде кому кота погодувати».

У людей досить часто є очікування, що про них має хтось піклуватися

Як обрати психотерапевта?

Ілля: Я радив би обирати групи терапевтів, які об’єднуються. За цими людьми можна поспостерігати, побачити, що вони роблять, як думають. Психотерапевт має бути в процесі багаторічного навчання. Повинен мати хоча б 100 годин особистої терапії у ролі клієнта. Крім того, проходити супервізію, тобто займатися профілактикою інструментів терапії. Ну й, звісно, психотерапевт має підходити вам як людина. Це теж дуже важливо.

Ілюстрації: thepublicscience