Чому нам потрібні інновації? Як виховати дитину, яка цікавиться новими технологіями й наукою? Що таке феномен спротиву інноваціям і які є драйвери інноваційного розвитку? Про це спілкувалися учасники дискусії «Інновації як рушій економічного прориву», що відбулася в межах другого всеукраїнського Brave Summit. Захід відбувся в інноваційному центрі «Промприлад.Реновація» в Івано-Франківську.

У дискусії взяли участь економіст та ексміністр економіки України Павло Шеремета, експерт із довгострокових стратегій Євген Глібовицький, засновниця Fin Impact Галина Гривнак, проєктна менеджерка лекторію Science4Kids Поліна Ліміна й керівний партнер венчурного фонду Angel One Іван Петренко. Розмову модерував співзасновник Greencubator Роман Зінченко. Разом із Brave Summit ми підготували конспект основних думок розмови.

Цей матеріал ми підготували за підтримки наших читачів

Donate

Роман Зінченко: Чи люблять у Кремнієвій долині лате на мигдалевому молоці? Чи Кремнієва долина – це такий хіпстерський, веганський простір проривних IT-ідей, стартапів, нових технологій? Насправді маю сказати, що Кремнієва долина почалася не настільки вегетаріанським форматом. Кремнієва долина – це продукт мілітарних технологій. Ба більше, це продукт технологій, які близькі до нашого поточного моменту.

Для чого першопочатково були потрібні транзистори? Для того, щоб збивати радянські ракети. Стенфордський університет дав основу для цих знань і таких людей, а Кремнієва долина – її клімат, сади – привабили тямущих інженерів. Сучасна технологія консервування є продуктом наполеонівських воєн. GPS також спершу була військовою технологією. Після збиття Радянським Союзом корейського боїнга в 1988 році Рональд Рейган розпорядився створити цивільну версію технології. Дуже часто ті виклики, через які ми зараз проходимо, дають можливість зісмикнути застарілу шкіру моделей економічного розвитку й почати створювати нове. Інновації – це та річ, яка рухає суспільство вперед. І для мене інновації передусім є трьома речами: ключем ефективності, ключем до перемоги, антидотом від бідності. Тому що інновації означають зростання розміру економіки. А давайте згадаємо, що українська економіка на сьогодні мікроскопічна, особливо з погляду створеного продукту на одну людину.

Є такий феномен, що називається «спротив інноваціям», про що писав видатний дослідник інновацій Еверетт Роджерс. Він говорив про те, що будь-яка інноваційна технологія чи рішення [навіть якщо це] кип’ятіння води, взятої з калюжі, часто сприймається спротивом тому, що є традиції.

Перше запитання хочу поставити Павлу [Шереметі]. Як ви вважаєте, що має з’явитися в ДНК українського суспільства, щоб сприйняття інновацій для нас стало не чимось, через що ми прориваємося, а щоб це був дефолтний mode of operation нашого суспільства?

Павло Шеремета: Я підтверджу цифрами, що інновації – це справді антидот від бідності. Якщо говорити технічно, в економічній теорії ми називаємо це сукупно факторною продуктивністю. Вона становить від 50% до 85% усього економічного розвитку за різними дослідженнями (де 85% – ближче до правди). А підвищення продуктивності ми досягаємо завдяки інноваціям.

Нобелівський лауреат з економіки Едмунд Фелпс перевіряв економетрично, які цінності зі світового дослідження цінностей найбільше сприяють інноваціям у країні. Він виділив п’ять: довіра; бажання досягати [більшого] на роботі; готовність брати [на себе] відповідальність; виховувати дітей самостійними, а не слухняними; позитивне ставлення до конкуренції. Тобто багато в чому ми говоримо про цінності самовираження.

Зінченко: Тобто «будь чемним» не дуже сприяє інноваційності?

Шеремета: Ні, і це між іншим вітання українській школі. Тому я так багато часу зараз присвячую середній освіті в країні. Виявляється, що в наших школах перестали викладати економіку й підприємництво 20 років тому. Я дивуюся, бо 30 років тому я вів цей предмет, а його зняли. Ми 20 років випускаємо соціалістів, марксистів, які не знають, як формується ціна на ринку. Вони думають, що все це держава.

Є ще шостий фактор. Він ціннісний, але не з цього дослідження. Це економічна свобода. Під час війни ми про економічну свободу не можемо говорити.

Зінченко: Тобто нам потрібен ген амбіції й потрібно активніше його інсталювати в освітніх і родинних середовищах?

Шеремета: В усіх середовищах. Між іншим, дякую «Промприладу», це саме те, що він робить.

Зінченко: Євгене, що ми маємо зробити, щоби країна обрала інноваційний вектор, щоб ця ідея була не просто прийнята, а затребувана з боку українського соціуму?

Євген Глібовицький: Нам потрібно чітко усвідомлювати особливості України. Я закликаю бути дуже обережними кожного, хто читає західну бізнес-літературу. Переважну більшість цієї літератури писали для американського ринку, а це постпротестантські цінності – «правила священні».

Свого часу я модерував зустріч з К'єллом Нордстремом (шведський економіст, міжнародний експерт у питаннях корпоративної стратегії, розвитку бізнесу та глобалізації – ред.), де він казав: «Виходьте за межі, викиньте правила». А я, з жахом його слухаючи, запитав: «Які умови мають бути для того, щоб написане у ваших книжках, було правдою?» А він: «Та звичайні: висока конкуренція ринків, низька корупція». Це речі, яких у нас немає. Якщо ми в нашому «бєзпредєлі» викинемо правила, то наслідком буде ще більший «безпрєдєл» – ніхто не виживе. У цьому сенсі нам треба бути дуже свідомими того, що наші стартові умови є інакшими. Настільки інакшими, що змінюються природні ролі інституцій.

Наприклад, у світі церква є переважно фактором традиції, у нас частково теж, але в нас вона також є фактором модернізації. У нашому випадку речі, які мали б нас убивати, будуть нас оздоровлювати. Речі, які мали б нас оздоровлювати, у багатьох випадках будуть нам заважати.

Ми зараз – виглядає на те, що невідворотно – інтегруємося в простір із дуже іншими правилами, ніж наші. І дельта – різниця між контекстом, у якому ми існуємо, і контекстом інших правил – утворить вікно, де ми зможемо бути ультраефективними. Нам потрібно ці речі намацувати.

Але це не знімає фундаментальної проблеми, про яку говорив Павло. Якщо ми любимо своїх дітей, нам треба виховувати їх не так, як виховували нас.

Зінченко: Виховувати наших дітей не так, як виховували нас. Поліно, поставте завдання нам, як батькам, як ми маємо виховувати наших дітей, щоб вони могли скористатися інноваці йним трампліном?

Поліна Ліміна: Ми з Insience створюємо проєкти, що сприяють популяризації науки серед дітей. Наш флагманський проєкт – це лекторій Science4Kids, який надає дітям безкоштовну STEM-освіту. У лекторії Science4Kids ми говоримо про речі, які можуть спершу здатися складними: темну матерію, чорні діри, про те, як виникло життя на Землі, про те, що відбувається в нашому тілі на рівні клітин, що відбувається у світі на рівні атомів. Наш принцип – це говорити про них просто, без складної термінології, але говорити на рівних. І також дуже важливо показувати дітям приклад і зацікавленість, тому всі наші лекторії проходять з науковцями й науковицями, які горять наукою.

І, звісно, критичне мислення: потрібно ставити запитання, шукати інформацію. У [кожній] лекції в нас є частина із запитаннями до науковців. Коли дитина ставить якесь запитання, то на нього ми реагуємо так само серйозно, ніби нам його поставив колега. Якщо лектори не знають, вони кажуть, що треба перевірити, пошукати інформацію, і на наступній лекції ми обовʼязково про це розповімо. Також ми просимо спікерів: якщо ви щось не знаєте, вмикайте шерінг екрана й показуйте дітям, як правильно гуглити й знаходити інформацію.

Ми підважуємо авторитети деяких людей із науковими ступеннями, не буду називати їх ученими. Я дуже сподіваюся, що ми сприяємо тому, що наша аудиторія буде більш серйозно ставитися до того, що кажуть учені, уміти розпізнавати, де справжні вчені, а де люди з дипломами.

Ці всі речі – знайомство з класними експертними людьми, демонстрація, як працювати з інформацією, і мотивація вивчати, досліджувати – це якраз те, що надалі буде стимулювати дітей цікавитися технологіями й наукою.

Зінченко: Я зроблю проміжний підсумок завдань, які я отримав як молодий тато. Від Павла – повернути дитині курс економіки якомога швидше, навіть якщо він буде не в школі. Від Євгена – навчати інакше, ніж вчили мене. Від Поліни – не вірити на слово, перевіряти, учитися працювати з джерелами інформації й сумніватися.

Зараз ми перейдемо до ще одного виміру інновацій, поговоримо про гроші й людський капітал. Галино, де нам взяти, яким способом зростити той людський капітал, який буде з любовʼю ставитися до фінансових моделей й активно їх використовувати, щоб випускати у світ не корупційні, а сталі, здорові, ефективні інновації?

Галина Гривнак: Я хочу сказати, що найбільший виклик нашого покоління – це бути батьками в сучасному світі. Я погоджуюся з колегами, що нас виховували не так, як ми маємо виховувати своїх дітей.

Можливо, це стосується успадкованого впливу на нашу ментальність: у нас не модно бути багатим у широких прошарках суспільства. Є думка, що чесна людина не може заробити мільйон. З іншого боку, у нас є закритість суспільства.

Інновація – це передусім бажання змінюватися. Якщо я не хочу змінюватися, у мене немає жодного бажання шукати інновативні рішення. У нас інноваціями заведено вважати винаходи, але добре було б прямо перекласти слово «інновації» як «нововведення» або «зміна» і впровадити цю культуру інновацій. Зробити так, щоб для наших команд зміни були комфортними.

Коли інновації й зміни стануть не стресовими, ми приймемо, що можемо розвиватися. Тому що розвиток і впровадження змін – це передусім визнання того, що щось [пішло] не так, але це не тому, що я особисто поганий. Коли ми починаємо працювати з представниками підприємств, які звернулися, щоб навести лад у фінансах, стикаємося з тим, що їм важко сприйняти, що в них в бізнесі щось не так.Я велика прихильниця Євгена Глібовицького й погоджуюся, що нам потрібен інший підхід [аніж ті, які пропонують у західній бізнес-літературі]. Я вважаю, що власнику [бізнесу] краще витратити свій час на те, щоб взяти курс про культуру, надихнутися, а фінансові показники залишити спеціально навченим людям.

Я переконана, що перше, що може підняти людину, власника бізнесу з дна піраміди Маслоу, – це культура, знання й мистецтво. Це більші цінності, ніж просто заробити гроші, щоб забезпечити базові потреби. Масштаб бізнесу залежить від масштабу особистості, і не навпаки. Спочатку треба піднімати загальний культурно-мистецький рівень, і тоді бажання кращого й ціннішого саме собою приведе до того, що людина буде розвивати своє матеріальне й фінансове становище.

Зінченко: У мене інший підхід: я вважаю, що мені потрібно володіти достатніми знаннями, щоб керувати людьми, які надають різні послуги.

Гривнак: Давайте зробимо поправку. Для професіоналів, як-от фінансист, коуч, звісно, західну бізнес-літературу треба читати.

Зінченко: Яку книгу про фінанси керівник малого й середнього бізнесу має вивчити вздовж і впоперек?

Гривнак: Я починала б із [Андрея] Шептицького. Ось цей підхід для бізнесу для мене вельми цінний. Власне, там і про систематизацію, і про послідовність, і про рух у довгу, і про він-він, там дуже багато чого можна знайти.

Зінченко: Іване, я хочу перейти до тебе. Ти про вирощування підприємців, зокрема, у дусі Шептицького. Недавно твій фонд профінансував нашого випускника – компанію, яка народилась у Львові, а працює від Малайзії до Каліфорнії [ідеться про компанію в секторі електромобільності Go To-U, – ред.]. Як наситити ваш пайплайн такими компаніями і що потрібно робити на всіх рівнях розвитку нашого соціуму, нашої економіки, щоб ми формували національне багатство завдяки інноваціям?

Іван Петренко: Це, напевно, головне питання, над яким ми б'ємося, як наситити наш пайплайн засновниками таких компаній. Це насамперед про спосіб мислення. Засновник саме того стартапу, про який згадав Роман, свого часу починав ввозити електромобілі, потім вирішив продавати зарядки до електромобілів і за багато років дійшов до того, що вони створюють програмне забезпечення для поліпшення досвіду людей, які заряджають свої електромобілі. Це про шлях. Вам треба готуватися, що на шляху до успіху будуть помилки, цей шлях дуже рідко буває коротким. Це марафон, тож треба мати горизонт планування. Венчурні гроші, фонди є, але немає засновників, які готові ці гроші прийняти. Часто українські експерти з огляду на, мабуть, свій інженерний і технічний бекграунд, оцінюючи компанії, передусім звертають увагу на фінансові показники, на операційний прибуток. Тимчасом, коли, скажімо, американці, з яких ми часто беремо приклад, звертають більше увагу на те, наскільки ваш продукт потрібен клієнтам. Вони говорять: покажи мені, як зростає твоя база клієнтів. Тому що, якщо вона зростає, то гроші рано чи пізно прийдуть. [В Україні] багато засновників не думають про ці категорії. Тому здаються, опускають руки, перестають пробувати, шукати можливості. Можливості є, фінансові інструменти є, але треба змінювати свій спосіб мислення, зокрема, того, як ми будуємо продукт, кому він потрібен і що таке успіх продукту.

Зінченко: Мені сподобалася твоя теза про те, що гроші є, але насправді є дефіцит засновників. Павле, яким способом ми можемо зробити створення багатства завдяки інноваціям часткою національної економічної ідеї? Тут у нас прозвучав цікавий момент: непопулярно бути багатим. Як зробити чесне, прозоре багатство предметом гордості підприємців і предметом гордості України?

Шеремета: Щодо бідності в економіці ми користуємося більше цифрами, технічними показниками. Це просто низька продуктивність. Ти бідний, бо ти низько продуктивний. Як підняти продуктивність? Передусім простимулювати бажання. Це цінності (про які я вже згадував), які Едмунд Фелпс виділив як модерні цінності. Треба говорити не стільки про відновлення, скільки про модернізацію України, яку треба простимулювати.Також дуже важливою є інфраструктура. Власне «Промприлад» є одним із прикладів такої інфраструктури. Очевидно, що, побудувавши три-чотири автомобільні мости, ми підвищимо продуктивність і, напевно, зменшимо бідність певної частини міста, бо люди будуть за хвилини виконувати ті справи, які раніше забирали години.

Ну, і найважливіша річ з цих трьох, що поєднана з усіма вищезгаданими, – це освіта. Я не уявляю, як можна глобалізуватися без знання англійської мови й, напевно, інших іноземних мов також. Те, що ми з тобою, Євгене, звикли десятки років писати «I» з великої букви, це, можливо, перебило виховання наших батьків, які ввечері того ж дня три-чотири рази нагадували, що «я» – це остання буква алфавіту. А ти зранку знову йдеш і «I» пишеш з великої букви. Я вже не кажу про інші переваги англійської мови: ти можеш говорити зі світом, можеш читати передові речі, які читає весь світ. Тоді ти швидше можеш задовольнити цей ринок.

Глібовицький: Але мені здається, що тут є ще одна важлива річ, яка незримо присутня в цьому всьому. Тут було питання про корупцію. Мені здається, що є дихотомія – корупція чи безпека.

Я хочу сказати про безпеку. Для постпротестантського світу найкрутішим є ранок понеділка, а для нас – вечір п’ятниці. Цьому є причина. Якщо ти створюєш додану вартість, а потім у тебе її віджимають, ти йдеш і створюєш удруге, а її знову віджимають, на третій раз ти вже не створюватимеш. Ти працюватимеш на мінімалках, щоб тобі вистачило [на життя], але не було, чого відібрати. Тому перше питання – це безпека, зокрема, власності, капіталу. Немає безпеки – немає нічого. Тут присутні мери міст, я точно знаю, що ви знаєте, хто є бандитами у ваших містах, ось вони становлять загрозу для інновацій, стартапів. Немає іншого способу, ніж місцеве самоврядування для того, щоб навести лад у межах своїх [міст].

Безпека є найкращим початком з антикорупційної діяльності. Чому люди йдуть у корупційні схеми? Бо корупційна схема стає ефективнішим способом досягнення результату, аніж задані правила. Мені здається, що спочатку НАТО, спочатку правила, а потім виявиться, що частка проблеми розчиниться, вона буде меншою й з нею легше буде боротися.

Також середовище має значення. Якщо ми розвиваємо людський капітал, важливо розуміти, що безпека є фундаментально важливою, а далі треба слідкувати за тим, щоб була насиченість компетенціями.

Проведення події Brave Summit стало можливим завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), згідно з умовами гранту, наданого благодійній організації «Благодійний фонд «Промприлад» у межах Проєкту USAID «Економічна підтримка України». Зміст цього тексту є відповідальністю авторів і необов’язково відображає погляди USAID чи уряду Сполучених Штатів Америки.