«Через вологість протез швидко наповнювався потом. А ще через сильне тертя шкіра починає пекти. Треба бути дуже обережним, щоб не травмуватися ще більше», – каже «Добряк». Уламок снаряда влучив у нього під час успішного штурму, тому з вересня 2022 року він вчиться жити з протезом. 

П’ять українських військовослужбовців просто зараз піднімаються на висоту 5895 метрів – найвищу гору Африки й четвертий за висотою пік «семи вершин». Михайло, Роман, Владислав і Олександр, які втратили кінцівки під час бойових дій, і Ольга, яка пережила важке поранення, готувалися до сходження чотири місяці. Подолати маршрут планують за шість днів – чотири дні підйому та два дні спуску. Зараз триває третій день сходження.

Віледж запитує про перші дні сходження та як це – долати вершини з протезами. Розповідаємо про зйомки документального фільму «Друге дихання» від оператора «Довбуша», «Дикого поля» і «Поводиря» й також військовослужбовця Сергія Михальчука.

Перший день сходження: місцями дощ, слизько, дихати стало важче

Підйом почали з висоти 1800 метрів: у перший день вдалося набрати 900 метрів висоти та пройти 12,5 кілометрів за п’ять–шість годин.

 

 

Михайло «Грізлі» Матвіїв

Михайло із Львівської області, служить у спеціальному підрозділі «Омега» з 2021 року. Поранення отримав під час зачистки російських позицій, наступивши на протипіхотну міну, а на протез став у квітні 2023 року. «Грізлі» активно займається спортом (бокс, бразильське джіу-джитсу, вейксерфінг, шахи), а також любить подорожі й походи в гори.

   

 

 

Перший день сходження пройшов просто круто. Ми йшли через джунглі, бачили неймовірно красиві дерева. У такій місцевості мені ще не доводилося бувати.

Довелося повозитись: болото, слизьке каміння через високу вологість, коріння дерев. Треба було дуже обережно ставити ноги, щоб не впасти і не травмуватися. 

А ще через високе потовиділення до протезних лайнерів [накладка на куксу, що покращує її з’єднання з гільзою протезу та захищає від травмування] набирався піт і це було дуже нелегко. До того ж, у мене була гематома, і зараз у цьому місці шкіра дуже тонка. Тож доводиться постійно слідкувати, щоб не натиснути ще раз і не спровокувати нову гематому.

Ми з Сашею [Олександр «Рагнар» Міхов] зараз уже лежимо в спальниках на висоті 2700 метрів і я помічаю, що дихати стало важче. Здається, повітря тут менше.

   

 

 

Роман «Добряк» Колесник

Роман із Київщини, до ЗСУ приєднався на початку повномасштабної війни. Поранення отримав від уламку танкового снаряда під час успішного штурму, запротезувався у вересні 2022 року.  «Добряк» – кандидат у майстри спорту й колишній тренер з ММА.  Зараз продовжує бігати й займатися боксом, зокрема й у поєдинках.

   

 

 

Перший день сходження пройшов чудово, але ми відразу зрозуміли, що це нелегко. Буквально через 20 хвилин стало ясно: клімат, температура, вологість — усе зовсім інакше. Тому вирішили не поспішати й обережно підходити до гори. Потім зловили свій темп і йшли у комфортному режимі. 

Через вологість протез швидко наповнювався потом. А ще через сильне тертя шкіра починає пекти. Треба бути дуже обережним, щоб не травмуватися ще більше. Інша проблема – болить гомілка. Вона «набивається» під час ходьби – це стандартна для мене історія, але все одно це ускладнює підйом.

Загалом маршрут був складним, але це не зупиняє, а, навпаки, мотивує продовжувати далі.

   

 

 

Ольга «Висота» Єгорова

Майстер спорту з важкої атлетики Ольга «Висота» з Дніпропетровщини. Після початку повномасштабної війни активно волонтерила, а потім вступила до ЗСУ, де пройшла шлях від канцелярської працівниці до стрільчині. В 2023 році отримала важке осколкове поранення живота. Згодом отримала ще одну травму під час бойової місії. Зараз повністю відновилася та повернулася до служби.

   

 

 

Я обожнюю такі активності. Набір висоти — майже один кілометр, це було непросто, але приємна втома відчувається.

Трохи хвилююся, щоб не захворіти. Вчора була температура, відчувала слабкість, але сьогодні краще.

Маршрут трохи нагадував Карпати. Було відчуття, ніби я вдома. А хлопці — справжні герої. Вони надихають кожним пройденим кроком.

   

 

 

Владислав «Шатя» Шатіло

Владислав став добровольцем у 18 років. Із 2014 року служив у Луганській області, на маріупольському напрямі та в районі Світлодарської дуги, зокрема й у складі «Азову». Праву ногу нижче коліна втратив у березні 2019 року, наступивши на російську протипіхотну міну. Влітку того ж року отримав протез. Через поранення звільнився з армії, але в 2022 році повторно мобілізувався і брав участь у обороні рідного міста Чернігова. 

Зараз служить у Державній прикордонній службі.  Також «Шатя» – золотий і бронзовий призер змагань Warrior Games, які організовує американське Міноборони,  й срібний призер чемпіонату світу з бігу з перешкодами (член збірної Strong Spirit Games 2024).

   

 

 

Я не мав якихось очікувань щодо навантаження, але спочатку здалося, що йти легше, ніж виявилося під кінець. Особливо складно стало після середини маршруту: ноги «забилися», з'явилася задишка.

Із куксою проблем немає, але фізично було нелегко через висоту. Наприкінці маршруту вже просто хотілося дійти до табору.

   

 

 

Саша «Рагнар» Міхов

Колишній військовослужбовець «Рагнар» зараз живе у Одесі й займається громадською діяльністю, зокрема й для підтримки ветеранів. Закінчив академію Нацгвардії в 2015 році, пізніше приєднався до спецпідрозділу «Омега». Ногу втратив у Луганській області в травні 2023 року, а протез отримав у жовтні. Після травми став чемпіоном України та срібним призером чемпіонату світу з пара-джиу-джитсу.

   

 

 

Перший день був середньої важкості. Початок давався легко, але з кожним кроком висота додавала труднощів. Дихати стало важче, нога трохи боліла, але це терпимо.

Обід показав, що дуже важливо мати щось солодке із собою та щось хорошу їжу — це справді заряджає енергією. Коли піднялися до табору, я був дуже втомлений, але щасливий.

Наша команда — це окремий кайф. Ми жартували, сміялися, підтримували одне одного. Це моя перша така висота — 2700 метрів! Почуваю піднесення й гордість за себе.

   

 

 

Між бойовими завданнями та в різних частинах України: як готувалися до сходження

Наприкінці осені всі разом тренувались у Карпатах та здійснили пробне сходження. У грудні Михайло та Олександр хотіли піднятися на Говерлу, але почався сильний вітер, і гід вмовив їх не ризикувати, щоб не отримати нові травми. Але Роману «Добряку» Колеснику таки вдалося піднятися на Говерлу. 

Крім цього, в кожного був власний набір вправ. Наприклад, Ольга Єгорова тренувалася в перервах між службою: «3 жовтня я почала активно бігати. У листопаді – вже по 10–15 кілометрів раз або двічі на тиждень. Можете собі уявити, як непросто «назбирати» таку дистанцію у прифронтових населених пунктах. Війна витягає багато фізичних й моральних сил (останнє більше). Взагалі не знаю як, не скаржачись, я готувалась довгих чотири місяці».

 

 

У перервах між службою Владислав Шатіло так само активно бігав та займався силовими тренуваннями. Олександр Міхов більш інтенсивно займався пара-джиу-джитсу, мав силові навантаження й багато їздив на велосипеді. Михайло Матвіїв також тренувався, їздячи на велосипеді, а також бігав і робив інтенсивні вправи на сходах.

Перед сходженням на Кіліманджаро учасники також проходили медичний чекап. Наприклад, «Грізлі» й «Добряк» пройшли кілька етапів обстежень у львівському центрі Unbroken, серед них тест на рівень витривалості під час підйому на протезах та вимірювання осей навантаження, а також були на огляді реабілітолога, травматолога, фізичного терапевта, протезиста, хірурга, на УЗД та ехокардіограмі серця. 

Під час огляду реабілітолог сказав, що Михайло й Роман готові до сходження і перебувають у відмінній фізичній формі, але все-таки порадив утриматися від сильних фізичних навантажень до сходження. Зараз учасники експедиції мають можливість проконсультуватися онлайн із лікарями Unbroken, але кажуть – поки що такої потреби не виникало.

 

 

«У моєму випадку стопа механічна, тож нічого не треба заряджати, – розповідає Віледжу Михайло «Грізлі» Матвіїв. У мене також є коліно, це теж плюс. Але мені потрібно було брати з собою інструменти, щоби в разі чого я міг відремонтувати чи підкрутити свої стопи. Також треба було брати запасну стопу (на випадок того, що перша зламається), запасний куксоприймач, лайнери, вакуум. На лайнері є резина, яка має властивість рватися, і якщо раптом там буде дірочка, то кукса не буде зафіксована всередині протезу. Добре також, коли із собою є штани, які розстібаються вище коліна збоку – щоби було легко розстібнути й протерти кукси, але не знімати повністю штани».

Дорога більше 40 годин, знайомство з ізраїльським ветераном і акліматизація із племенем масаї

Щоби дістатися до Танзанії, треба подолати близько 9000 кілометрів. Для цього довелося їхати автобусом, летіти літаками та відвідати загалом три країни. Шлях тривав понад 40 годин.

Дорогою, у аеропорту Аддіс-Абеби (Ефіопія), військовослужбовці встигли поспілкуватися з ізраїльським ветераном Борисом Штондою, який також має ампутовану кінцівку. Він побачив сторінку «Другого дихання» в Instagram та написав, що збирається на Кіліманджаро в той самий час. Борис почав підйом трохи раніше, тож зараз уже спускається з Кіліманджаро, розповідає Віледжу Михайло Матвіїв із позивним «Грізлі».

 

 

Перед тим, як зійти на висоту майже шість тисяч метрів, потрібно було пройти акліматизацію. Так організм звикає до тиску, який змінюється із висотою. Крім того, це допомагає мінімізувати наслідки гірської хвороби, яка може виникати під час сходження.

У коментарі Віледжу військовослужбовці розповідають, що акліматизація загалом минула добре, але у перші дні Ольга «Висота» Єгорова мала температуру й трохи відчувала слабкість. Але місцеві запевнили: це нормальна адаптація до клімату для тих, хто приїжджає із холоду в субекваторіальний клімат Танзанії.

Два дні перед сходженням експедиція пробула на висоті більше 2400 метрів у національному природному заповіднику «Нгоронгоро». Це великий вулканічний кратер за 200 кілометрів від Кіліманджаро, де можна подивитися на савану та багато африканських тварин.

 

 

Військовослужбовці також встигли відвідати плем’я масаї. «Вони вважаються давнім войовничим плем’ям. Мене вразила культура африканського народу – їхні традиції, танці, співи. Всі ми в Африці вперше і побачити таке плем’я із книжок історії було справді захопливо», – розповідає Віледжу Владислав «Шатя» Шатіло.

Оператору доводиться професійно маневрувати: як знімають фільм під час сходження

Документальним фільмом «Друге дихання» хочуть показати: українські військовослужбовці з ампутованими кінцівками – не об’єкти жалю, а ті, хто будують нову Україну. Прем’єру стрічки запланували на осінь 2025 року.

Оператор стрічки Сергій Михальчук, який у 2015 році отримав  «Срібного ведмедя» Берлінського кінофестивалю, каже, що такі зйомки – це виклик, бо треба не лише створити якісну історію, а ще й піднятися на майже шість тисяч метрів: «Потрібно враховувати погоду, виснаження команди та емоції героїв – це величезна відповідальність».

 

 

Крім того, через зйомки фільму може збільшитися час сходження, бо оператор має встигнути зафіксувати живі кадри та емоції, розповідають Віледжу в команді «Другого дихання»:  «Також через специфічний рельєф, камені, грязюку, нашому головному оператору доводиться професійно маневрувати, щоб кадр вийшов найкращої якості».

Режисеркою фільму стане французько-українська режисерка документальних та художніх стрічок Маша Кондакова. Її короткометражний фільм «Листопад» отримав 15 нагород на Одеському кінофестивалі, а стрічку Inner Wars про жінок на війні показали на семи континентах.

Один із учасників експедиції, Роман «Добряк» Колесник, упродовж сходження. поставив ціль зібрати один мільйон гривень на потреби Третьої штурмової  бригади, де він раніше служив. Збирають на М113 бронетранспортери, а долучитися можна за посиланням.