СпецпроєктиБути собою: чому краса буває різною
Три жінки про те, якими вони бачать себе і як їх сприймають інші
Індустрії моди, глянцю і кіно демонструють нам стандарти краси, категоризуючи їх як ідеальні та бажані для багатьох. А якщо хтось із певних причин не має великих очей, довгих ніг або густого волосся, то для них існує ціла армія спеціалістів. Однак є те, що цінніше за всю моду і тренди, – це ми самі.
The Village Україна разом з брендом біосумісної косметики Philip Martin’s поговорили з трьома героїнями, які вважають, що пізнати себе, полюбити себе й правильно дбати про свою зовнішність – більш важливо, ніж відповідати чиїмось стандартам.
Ірина Соловей, 38 років
Соціальна інноваторка, засновниця громадської організації «Гараж Генг» та співзасновниця платформи «Велика ідея»
У мене є сестра, яка на мене зовсім не подібна. Я більш експресивна, у мене кучеряве волосся, темні очі, а в сестри світле волосся, вона більш раціональна, вдумлива. Ми по-різному синтезували те, що є в наших батьках.
Про свою зовнішність і прийняття себе
Певний час я жила в Монреалі, вчилася серед студентів-міжнародників з усіх куточків світу. Я не раз чула від них, що подібна на пакистанку, індійку, арабку. Ці спостереження підштовхнули мене не конструювати свою зовнішність. Я розумію, що якісь риси можна перетасувати, відповідним чином декорувати, щось можна виділити, щось підкреслити. Але мені стало цікаво, яка ж я та, що незмінна, незалежна від того, в якому культурному контексті я є.
Два роки тому я вирішила перевірити, наскільки у мене сиве волосся. Мені мама казала, що ти один раз побачиш і більше не захочеш нічого змінювати. Так і сталося – коли я побачила свій сивий колір, то зрозуміла, що вже не наважуся його змінити. Цей відтінок, який природним чином сформувався, мені дуже подобається.
Але мені стало цікаво, яка ж я та, що незмінна, незалежна від того, в якому культурному контексті я є.
Декілька моїх подруг писали мені, щоб я здала контакт свого колориста. Оскільки я робила це для себе, то лише потім усвідомила, що це «модно, стильно, молодіжно». По-перше, це цікаво з естетичної точки зору. По-друге, це внутрішня свобода, яка ще більше вивільняє мене справжню.
Декоративну косметику я вже років 8 не використовую, а може, й більше. Я помічала, що коли наношу макіяж, то є позитивна реакція. Але у мене було враження, що якщо я буду постійно використовувати камуфляж, то люди не бачитимуть мене справжню, а я не знатиму, як вони реагують на мене таку.
Я думаю, що це не фінальна версія моєї зовнішності. Я стаю більш зрілою жінкою, і в мене ще попереду процес, коли я будуватиму стосунки з цим фактом. Я хотіла би, щоб мій психологічний комфорт зберігався незалежно від того, що я старшаю і як моя зовнішність проявляє це.
Про стандартизацію краси
Люди мають цікавитися собою. Є влучне англійське слово curiosity, що означає допитливість. Мені було справді допитливо, яка я зараз. Головне – почуватися комфортно і впевнено у своєму середовищі. Мені дуже цікаво бачити себе у динаміці. Я була така, тепер я інша, і мені цікаво, як я буду змінюватися далі. думаю, що це така здорова самоемпатія – коли ти готовий до зустрічі з собою.
Красиво, коли люди щирі. Красиво, коли люди веселі, радісні, вдячні. Я звертаю увагу на зовнішність, яка не канонічна для журналів і медіа. Для мене природно цінувати себе. Я можу сказати, що всі мають цінувати себе. Хоча це не так просто, як звучить.
Коли суспільство чи медіа диктують стандарти краси, це означає, що вони не цікавляться справжніми людьми. Можна казати: «Чекай, поки ми визначимо новий стандарт і тобі про нього повідомимо». А є інша позиція: «Покажи нам, ми чекаємо, поки ти нам покажеш, який чи яка ти є».
Краса – це щиро цікавитися людьми і собою. Не можна пізнати інших, якщо ти зовсім незнайомий із собою.
Суспільство має щиро цікавитися, якими є його люди. Якщо нам щиро цікаво, то людина проявить себе. Стандарти – це не про пошук краси, а про пошук безпеки. Бути такою – безпечно, з цим – знайдеш роботу, з цим – знайдеш чоловіка, з цим – тебе будуть розуміти подруги. Краса – це щиро цікавитися людьми і собою. Не можна пізнати інших, якщо ти зовсім не знайомий із собою.
Аня Грабарська, 31 рік
журналістка, фотографиня
У моїй сім’ї по маминій лінії всі росіяни та українці, а по татовій усі євреї. Моя бабуся була вогняно-руда, настільки руда, що у неї обличчя було однією суцільною веснянкою. А по татовій лінії всі брюнети, тому в мене брови і вії дуже темні, а веснянки дуже руді.
Про свою зовнішність і прийняття себе
Коли я сама почала знімати, перестала оцінювати на фотографіях свою зовнішність. У мене ніколи не буває претензій до фотографа, якщо він мене «бачить» не такою, якою я сама собі подобаюсь.
У мене були різні етапи зміни зовнішності. Дуже радикальних кроків я не робила – обійшлося без зеленого волосся та агресивного пірсингу. Але коли мені було 12 років, я почала тусуватися з неформалами, дуже коротко стриглася, носила дивні речі. У мене був короткий рудий їжачок. Потім я дуже довго не могла відростити волосся. І зараз хочеться підстригтися, але відрощувати потім волосся – це жах.
Зовнішність не є чимось визначальним у моєму житті. Важливо усвідомлювати себе як особистість, а не як якусь картинку.
Я маю досить стабільне уявлення про себе. Ще з дитинства мені пощастило з рольовими моделями. Коли інші дівчата в класі хотіли бути схожими на Брітні Спірс, Spice Girls, Крістіну Агілеру, носили міні-спідниці, довге волосся і підбори, то я завжди хотіла бути схожою на Іллю Лагутенка. І хоча я у цьому не досягла успіху, але це дуже рано сформувало мій образ і досі він тримається.
Одного разу я випадково пофарбувалася у яскраво-червоний колір. Дні три я проходила червоною, як буряк у борщі, але потім фарба почала змиватися і залишився красивий рудий відтінок. Я відчуваю себе рудою на 100%, для мене це природний колір волосся, навіть якщо він дещо ненатуральний.
Декоративною косметикою користуюся мінімально. А моя мама, наприклад, не йде виносити сміття без мейк-апу. Коли я приїжджаю додому на свята чи просто так, вона завжди перевіряє, чи нафарбовані у мене губи. Хоча я можу на роботу поїхати взагалі ненафарбованою і мені буде окей.
Якщо людина швидко старіє та відчуває від цього дискомфорт, то, напевно, є сенс якось впливати на свою зовнішність. Раніше у мене була радикальна позиція проти підтяжок та операцій. А зараз я думаю, що косметологія, як і будь-яка інша галузь, йде вперед, стає більш безпечною. Але точно не варто жертвувати здоров’ям заради моди чи краси.
Про любов до себе та інших
Якби мене запитали, що я хочу в собі змінити, то відповіла б, що хочу скинути вагу. Але моя вага не впливає на те, ким я є.
Я дуже люблю красивих людей, але краса у цьому випадку – це не про зовнішність. Мене приваблює цілісність: коли ти дивишся на людину і розумієш, що її красою можна цвяхи забивати. Наприклад, Таня Кремень, Аня Санден, Наташа Ісупова. Це такі жінки, яких я не уявляю іншими. Ти на них дивишся і розумієш, що у всіх минулих і майбутніх життях вони будуть такими ж. Якщо вона реінкарнується каменем, то це буде камінь «Аня Санден». Зовнішність – це приємний бонус до цікавої людини.
Пам’ятаю, 7 років тому в Польщі мені сказали особливий комплімент. Я снідала в готелі, а за сусіднім столом сиділа літня пара. Вони почали на мене дивитися і усміхатися. І тут чоловік каже: «You look like a masterpiece» («Ви виглядаєте як витвір мистецтва»). Мене це дуже вразило, це тонкий комплімент. Не знаю, чи багато людей такими категоріями мислять.
Я не вважаю себе ані гарною, ані некрасивою. Зовнішність – не те, що робить мене «мною».
Я знаю, що у мене красиві очі, губи, волосся. Я не вважаю себе ані гарною, ані некрасивою. Зовнішність – не те, що робить мене «мною». Тому намагаюся на ній не зосереджуватися. Навіть найгарніші люди можуть почуватися нещасливими, і навпаки. Такі приклади є у моєму найближчому оточенні. Тож моя «найкрасивіша» риса – це мій оптимізм. Завдяки ньому я зазвичай у гарному настрої. А веселі люди точно симпатичніші за похмурих.
Катя Свинарчук, 19 років
студентка, Instagram-блогерка
Я схожа на тата і зовнішністю, і характером. Це стосується і позитивних, і негативних рис. Ми з татом обоє дуже вперті, а з хорошого – у мене його почуття гумору та цілеспрямованість.
Про свою зовнішність і прийняття себе
Коли я собі подобаюся, то люблю фотографуватися. А якщо почуваюся невпевнено, не в тому одязі або без макіяжу, то стає трішки складніше. Я вже думаю не про процес, а про результат.
Я себе не дуже впевнено почуваю у речах, які надто облягають. Наприклад, коли я у скіні-джинсах і мене фотографують у повний зріст. Я можу сфотографуватися без макіяжу для себе чи з друзями, а Інстаграм – це ніби моя робота, тому там усе має бути ідеально.
У мене в дитинстві був лицевий недолік. Нижня губа була не на місці, і коли я говорила, то вона помітно відсовувалася вбік. Тоді ще не було сучасних методів корекції, тому мені робили спеціальні масажі. Кілька разів на тиждень у лікарні мене буквально били по обличчю. Спочатку я комплексувала, але потім це виправилося і тепер цього недоліку немає.
У мене лапаті вуха, але я ніколи не вважала це недоліком.
У мене лапаті вуха, але я ніколи не вважала це недоліком. У дитинстві однокласники тягали мене за них, сміялися. Але я завжди знала що вуха – моя фішка.
Я задоволена собою, але знаю, що у мене не ідеальний вигляд. Десь на четвірку. Я вже два роки намагаюся схуднути, але до ідеалу ще не дійшла. Уже навіть підписники в Інстаграмі питають: «А де фотографії у купальнику?». Нічого, скоро будуть, навіть якщо кубиків пресу буде не 6, а хоча б 2.
Потрібно виходити із зони комфорту, щоб вдосконалюватися і ставати кращою. Кілька років тому я була дуже худа і собі подобалася, а зараз почуваюся не так комфортно, як хотілося б. Я знаю, що буду собою і мені буде краще, якщо схудну.
Про стандартизацію краси
Уперше я схудла, тому що мені поставили брекети і я місяць не могла нормально їсти. Я важила 45 кг, і це був кайф. Зараз я не можу це повторити так легко, тому що тоді це було фізичне обмеження, а моральне значно складніше.
Найголовніше у зовнішності – бути доглянутою. Не важливо, які у тебе природні дані – це нормально, що хтось більш симпатичний, а хтось менш симпатичний. Але коли людина дбає про себе, то мені вона подобається у будь-якому випадку.
Найголовніше у зовнішності – бути доглянутою.
Краси треба досягати. Зрозуміло, що всі не можуть бути такими, як у журналі. Утім, якщо ти можеш щось у собі покращити, то це треба робити. Важливо бачити перед собою ціль і досягати її.
Матеріал підготовлено за підтримки
Philip Martin`s – італійський бренд біосумісної косметики, який пропагує натуральність та розумний підхід до змін у зовнішності
★ Косметику Philip Martin`s розділено на дві лінії. Перша – професійний салонний догляд, друга – засоби для домашнього використання
★ В Україні бренд представляє догляди за волоссям, обличчям та тілом для жінок, чоловіків і дітей
★ Philip Martin`s використовує натуральні й органічні інгредієнти: масло жожоба, есенція апельсина калабрії, італійський алое і середземноморська оливкова олія
