Діти вчать того, що будь-які плани можуть бути зруйновані. Діти, як ніхто, бʼють нас по живому, відкривають наші рани й травми. Поява дітей – це момент, коли потрібно переосмислити власне життя.

Парна й сімейна терапевтка Софія Терлез і письменник Марк Лівін у новому епізоді подкасту «Простими словами» говорять про дітей, дитинство й людей, якими ми були.

Слухайте подкаст «Простими словами» на зручній платформі

Обрати невизначеність

Адаптація до дитини відбувається постійно, адже дитина росте, увесь час розвивається й змінюється. Це постійні фрустрації. Життя в невизначеності – це найбільша сміливість. Вступаючи в стосунки, ми прирікаємо себе на невизначеність. Так само й з дітьми. Ми не знаємо, що на нас чекає, але обираємо ризикувати й ставати батьками.

Науково доведено, що під час вагітності в пар може виникати більше сварок. У чоловіків, як і в жінок, змінюється гормональний фон, обоє можуть мати пригнічений настрій. Це випробування, найімовірніше, закінчиться з появою нового члена в сім’ї. Але й далі все не буде так просто.

У два-три роки в дитини починаються тантруми. Це коли дитина «не регулюється», на її мозок і стан може впливати тільки ставлення батьків: це спокій батьків учить дитину справлятися з майбутніми фрустраціями.

Ближче до трьох років у дитини зʼявляється «я»: вона може сказати, що вона відчуває.

Як працює теорія прив’язаності в батьківстві

Якщо немає сил усередині, а хочеться діяти мʼяко й ніжно щодо дитини, потрібно навчитися найважливішої навички – аутсорсити, знаходити й приймати підтримку. Це означає шукати, де треба сили, або того, хто може підтримати в батьківстві: друзі, родичі, розважальні центри, няні, терапія.

У мам базово більше ресурсу, бо жінкам простіше проговорити, що вони не справляються й знайти підтримку серед людей. Чоловікам у цьому плані складніше. Якщо говорити в контексті французького підходу до виховання дітей, то мамам радять бути достатньо хорошими. Тобто такими, які закривають базові потреби, але не забирають усі фрустрації, необхідні для зростання.

Ще один дієвий варіант, який допомагає отримати нові ендорфіни, – робити щось нове. Піти новим шляхом додому, узяти каву в незнайомому місці тощо. Потрібно дбати про власний емоційний фон, бо діти часто віддзеркалюють наші почуття.

Коли дитина кричить, правильним рішенням буде поспілкуватися, побути з нею. Терпіння до фрустрацій – частина доброго батьківства. Це означає, що доведеться змиритися з тим, що все буде не так, як ти хочеш.

Як працює теорія прив’язаності в батьківстві

Теорія привʼязаності каже, що дитинство – найважливіша пора. Вона формує базовий сценарій подальшого життя.

У нас є дві рушійні сили, які працюють одночасно: потреба привʼязаності (надійність, безпека) і пізнання нового. Що більше батьки дають дитині стабільності й спокою, то більше в дитини з’являється можливостей досліджувати світ. Що більше стійкості й ресурсу в батьків, то більше їх буде й у дітей.

У психіці дітей, коли батьки впадають у дуже сильні емоції, це значить, що батьки «поламалися». Це сигнал для дитини, що батьки ненадійні. Щоб боротися з цим, потрібно позбавити себе зайвих очікувань (що, наприклад, дитина трьох років не розмалює новий дизайнерський диван).

Батьки можуть «поламатися» – це нормально. Найголовніше те, що відбувається потім, після того, як хтось із батьків «дав слабину». У разі, якщо батьки не впоралися з емоціями, вони мають пояснити дитині, що відбувається. Розповісти, що ти був засмучений і це не провина дитини. Потрібно вибачитися й визнати власну провину. Це навчить дитину й у майбутньому визнавати власні помилки, а не соромитися їх чи перекладати на інших.

Фокус на татові

Роль батька часто дуже недооцінюється. Якщо в батька хороші стосунки з дитиною в перший рік від народження, то це дуже добре впливає на просоціальну поведінку дитини, уже починаючи з семи років.

Від мами – правила, емоційний інтелект;

від батька – гра, спонтанність, соціальні інтеракції.

Як це працює? Чоловіча фігура – це фігура, яка дбає. Це знак, що чоловіки не є небезпечними, попри фізіологічні параметри.

Крім того, на дитину дуже впливає те, у який спосіб батьки говорять одне про одного. Відсутність батька не завжди може бути травмою. Наприклад, якщо його немає, але ти розумієш, що він хороший, приділяв увагу, це не травмуватиме тебе.

Але якщо дитина чує критику на батька (чи живе в середовищі, де мама погано каже про батька), але водночас спілкується з ним, проводить час, то вона росте з виром дивних емоцій. Якщо батьки судяться за те, хто опікуватиметься дитиною, то така дитина постійно живе у «воєнному стані», рідко можна побачити, щоб такі діти були щасливі. Критика, зневага між батьком і матірʼю – усе це проходить крізь дитину.

Травми, які батьки наносять дітям

Якщо ми пережили травму в певному віці, потрібно бути дуже обережним, коли дитина досягне цього ж віку. Ми [батьки] можемо знову відчувати ті самі емоції від травми, проєктуючи їх на дитину. Це можуть бути напади тривоги, відсторонення.

Немає більш вразливого відчуття, ніж щастя, бо разом із ним підніматиметься страх утрати. Ми всі маємо цей страх. Можливо, батьки, які не пережили страх утрати (смерті), проживатимуть його сильніше, кутатимуть дітей у десять ковдр, не пускатимуть на річку купатися.

Що з цим робити? Говорити. Навіть той факт, що людина щось проговорює вголос, забирає тривогу. Ще один спосіб – писати. Не старатися це робити структуровано й певно, а просто почати виписувати те, що турбує.

Як батькам зберігати почуття й сексуальний потяг

Щоб бути цікавими одне одному як пара, потрібно працювати й долати інерцію. Навчитися (особливо мамам) делегувати дитину татові. Згідно з дослідженнями, чоловіки починають відчувати найбільший звʼязок із дитиною, коли годують її з пляшечки.

Крім того, делегувати дитину бабусям і дідусям. Не на постійній основі, але деколи. Це має бути не хаос, а система. Рутинні речі дуже потрібні дорослим, але так само й дітям. Однак потрібна й новизна для дофамінової системи. Варто побудувати для себе структуру, у межах якої батьки проводитимуть час і з дітьми, й окремо, одне з одним.

Також важливо не забувати про дитину в собі. Дозволити потанцювати з дітьми, помалювати, подуркувати. Дитині важливо розуміти, що її емоції приймають, що її малюнки й інші способи самовираження – це класно, що батьки підтримують її. Важливо й самим не забувати бути дітьми.

слухайте Епізод про те, Як будувати стосунки, коли з’являються діти, подкасту «простими словами»