ПодкастиРай і роботи. Алекс Ґарленд [«Пляж», «Тесеракт», Ex Machina]

У третьому епізоді нового подкасту The Village Україна «Станція 451» ми розповідаємо про письменника, сценариста та режисера Алекса Ґарленда. Автора видатної книги «Пляж», режисера культового серіалу Devs і стрічки Ex Machina. Письменника, який міксує попкультуру з наукою та не цурається роботи з переосмисленням звичних жанрів. Сценарист і режисер, який покинув усамітнену робітню письменника заради співтворчості й командного творення кіно.

Подкаст виходить за підтримки Zagoriy Foundation.

Як Ґарленд-коміксист став Ґарлендом-письменником і режисером? Чи міг він стати кимось іншим? Чи існують паралельні всесвіти, де події розвивалися б інакше? Наскільки визначеною є доля творця?

Дізнайтеся про це та багато іншого в новому подкасті The Village Україна «Станція 451».

Алекс Ґарленд. Як усе починалося?

Письменник, чия перша книжка стала маніфестом покоління Х. Людина, закохана в масову культуру й науку. Сценарист, чиї фільми часто провалювалися в прокаті, однак набували культового статусу.

Алекс Ґарленд народився 1970 року в Лондоні в сім’ї карикатуриста Ніколаса Ґарленда та літераторки Керолайн Медавар Ґарленд.

Його дідусь, сер Пітер Медавар, був біологом лівансько-бразильського походження, лауреатом Нобелівської премії з фізіології й медицини. Бабуся, леді Джин Медавар, – співавторкою науково-популярних праць і також частину життя присвятила проблемам планування родини на державному рівні.

Дитяче хобі створювати коміксів і коло спілкування родини підказали вибір професії: Ґарленд вступив до Університету Манчестера на мистецтвознавство.

У 17 років він вирушив у далеку мандрівку Азією. У подорожах Ґарленд збирав історії, робив замальовки та створював комікси. Великим розчаруванням стало те, що комікс у 62 сторінки, який він створював цілий рік, батько прочитав менше, ніж за десять хвилин.

Тоді Алекс вирішив покінчити з малюванням і зайнятися чимось іншим. Перші спроби пера він робив у журналістиці, але до кожного матеріалу йому хотілося додати 50 приміток і зауважень щодо відтінків правди, тому він вирішив піти з медіа.

У 24 роки, начитавшись книжок Кадзуо Ішіґуро, Алекс Ґарленд розпочав працю над дебютним романом під назвою «Пляж».

Книга отримала шалений успіх і підтримку. За перший рік «Пляж» додруковували 25 разів. Станом на зараз по всьому світу продано приблизно 7 мільйонів копій.

Успіх «Пляжу» – ідеальний приклад доінтернетного сарафанного радіо, коли книга на подив видавця й автора сама пробиває собі шлях. Мандрівники передавали її з рук у руки із закликом прочитати.

«Пляж» – це маніфест покоління Х – дітей, народжених поміж 1960–1980 роками. Книга про райське місце на островах Таїланду, про спільноту людей, які ладні віддати все на світі за можливість лежати на пляжі, курити траву й грати в тетріс.

Ґарленд і кіно

Cлава «Пляжу» ширилася континентами. Відомий режисер Денні Бойл здійснив екранізацію книги, у такий спосіб відкривши Алексу Ґарленду шлях у світ кіно.

Надихнувшись атмосферою знімального майданчика, Ґарленд запітчив продюсерам ідею зняти стрічку про зомбі. Але не про таких повільних, як це годиться за каноном. А супершвидких.

2002 року за сценарієм Ґарленда й режисурою Денні Бойла вийшов фільм «28 днів потому». За бюджету 8 млн доларів він зібрав майже 83 млн доларів і став світовим хітом.

Після цілковитого успіху «28 днів потому» Ґарленду таланило з проєктами та режисерами, але незавжди щастило зі зборами фільмів у світовому прокаті.

Наприклад, «Пекло» Денні Бойла – розповідь про політ до сонця з дивовижним дизайном і декоруванням світу, однак кілька сюжетних дір проковтнули фільм у прірву.

«Хало» – екранізація гри, за сценарій до якої Ґарленд отримав мільйон доларів, а фільм так і не дістався до екранів.

Екранізація коміксу «Суддя Дредд»: Ґарленду вдався дуже чіткий і прозорий бойовик, що знову ж провалився в прокаті, але поступово набув культового статусу.

Від абсолютного успіху фільму «28 днів потому» й закінченням смуги невдач зі зборами коштів у прокаті минуло 12 років.

2014 року вийшов режисерський дебют Ґарленда – Ex Machina. Камерна стильна притча про те, чи можуть роботи мати серце й душу. Притча, що дозволила критикам укотре говорити про відродження наукової фантастики.

Ex Machina зібрала майже 37 млн доларів за 15 млн доларів бюджету виробництва, увірвалася в підсумки року, а також принесла Ґарленду не просто номінацію на «Оскар» за найкращий сценарій, а чотири номінації на «Бафта» – нагороду британської кіноакадемії.

Життя творця – безкінечна стрічка Мебіуса перемог і невдач, стрічка ескалатора створення речей, які незрозуміло, приносять чи розраду, чи втіху.

І його наступний фільм «Анігіляція» наче і ввійшов у всі топи року, і закріпив славу Ґарленда-режисера-сценариста-автора, однак не вийшов у широкий прокат. І права на США та Китай продали Netflix.

Причиною послугувала чергова недовіра великих студій до того, що масовому глядачеві потрібен розумний продукт.

І, зрештою, цього року вийшов серіал під назвою Devs. Видатна робота, вісім епізодів, написані й поставлені Ґарлендом на піку форми та творчої свободи, довіри з боку телеканалу FX.

Ґарленд-ленд

Виразною рисою творчості Алекса Ґарленда є співтворчість. Ґарленд бачить кіно як довіру кожному учаснику процесу, як можливість привнести щось нове, мистецьке, сповнене змісту й жаги до творення. Кожен з учасників супергеройської команди рівноважливий, рівнозначущий та унікальний.

З відкритості до експерименту, досвіду коміксиста, сценариста й просто автора з потягом до візуального вимальовується наступна риса Ґарленд-ленду – візуальність.

Книга «Кома» межує поміж артбуком і галюцинативною прозою. Фільм «Пляж» повниться епізодами референсів до голлівудських стрічок, що переосмислювали й зображували в’єтнамську війну. У романі «Тесеракт» присутнє зображення й самого тесеракту, і наскрізний образ чорного пса, що передує кожному розділу. Окрім цього, Ґарленд також є сценаристом двох комп’ютерних ігор.

Усе в його світі кричить про візуальність. І часом вихлюпується в неочікувані експерименти, як-от мінікомікс про Бетмена, зроблений для DC.

Від візуальності ще один крок – трансмедіальність. Ґарлендові історії втілюються різноманітними переходами між медіа, розмаїттям можливостей сторітелінгу й адаптацій усіма можливими техніками та засобами.

Він буквально здійснює міжжанрову трансплантацію, коли одні риси певного жанру можуть стати в пригоді іншому.

Ґарленд позиціонує себе переконаним атеїстом, однак великою мірою кожна його історія стосується створення ідеальної спільноти, райського куточка, у якому трапляється первородний гріх, що заплямовує всю чистоту картонних декорацій. Ґарленд – про гріхи, які ми тягнемо з собою хоч в іншу екзотичну країну, хоч на іншу планету.

Наступною рисою, що проходить крізь усю його творчість, є палка любов до науки. Ґарленд заперечує стереотипне уявлення про нецікавих учених, які монотонно й нудно розповідають про свої відкриття. Він демонструє вміння відшуковувати в теоріях й аксіомах історії та прораховувати орбіти людської долі.

Саме з науки, з процесу пізнання та рефлексії постає основне запитання, на якому тримається весь Ґарленд-ленд, наскільки визначеною є наша доля?

А як щодо долі самого Алекса Ґарленда? Фатум? Карма? Чи міг він стати кимось іншим в одному з паралельних всесвітів?

---