Kyiv Academy of Media Arts (KAMA) – незалежна київська академія, яка навчає креативних спеціальностей. Запустили КАМА у 2013 році подружжя Сергій й Анна Вовк спільно з креативним директором Banda agency Павлом Вржещем. За 7 років роботи на всіх форматах навчання академія випустила вже понад 5 тисяч випускників. Формат «Ранок у КАМА» проходить щомісяця: до академії запрошують успішних у своїй сфері людей, які читають ранкову лекцію. Через карантин «Ранок у КАМА» вперше відбувся онлайн: засновники Сергій та Анна вирішили нарешті «запросити» самих себе й розповісти про свій шлях у креативній індустрії.

Все почалося з газетного прилавка на центральному ринку Севастополя, куди я приходив купувати два журнали

Сергій: Наші історії будуть про те, що кожна людина має свій шлях. І про те, що не існує жодного рецепту успіху. Історія, з якої почну я, стосується особисто мене. Це те, що мене зробило й допомогло опинитися тут. Я з раннього віку шукав кумирів та орієнтири, «споживаючи» які, ріс і розвивався. У дитинстві я хотів бути як Стівен Сігал і роздавати всім у дворі, мріяв бути як Майкл Джордан і грав у баскетбол. Потім моїми кумирами стали Beastie Boys і я захоплювався брейкдансом. Та, напевно, квінтесенцією всіх моїх ранніх захоплень було звання кращого дуелянта в Quake III в місті.

По-дорослому все почалося з газетного прилавка на центральному ринку Севастополя, куди я приходив купувати два журнали: Playboy та «Домашній комп’ютер». Та одного дня мене зацікавила обкладинка іншого журналу, це був московський «ОМ». Завдяки «ОМ» я відкрив для себе нові фільми, розібрався в сучасній літературі, музиці. Дізнався імена цікавих режисерів, які, виявляється, знімають дуже круте кіно. Дізнався, що таке реп, рок, електроніка, що з цього, як ми любимо казати в КАМА, «лайно», а що «круто». Мені це трохи підірвало мозок, адже все було не зі шкільної програми. Коли я вперше почав читати Володимира Сорокіна, то зрозумів, що мат у літературі може бути виправданим. Я отримав ще більше доступу до книжок, фільмів, музики, про які читав, коли поїхав навчатися до Харкова. Там продовжував шукати свої орієнтири.

Певний час це були письменники, режисери. Потім – дизайнери, маркетологи. Свого часу це був Паша Клубнікін, більш відомий як Паша Вржещ, він мій колишній колега в Leo Burnett і засновник Banda agency. Завдяки йому я дізнався, хто такий Стефан Загмайстер, який теж став для мене орієнтиром. За його прикладом я на рік пішов у «творчу відпустку», і це дуже вплинуло на моє життя. Зараз орієнтири для мене – це музиканти, яких я знаю особисто.

У КАМА ми кажемо студентам, що наші викладачі є саме тими орієнтирами, яких можна використати як гіперпосилання, розібратись у їхньому предметі й стати такими ж крутими

У КАМА ми кажемо студентам, що наші викладачі є саме тими орієнтирами, яких можна використати як гіперпосилання, розібратись у їхньому предметі й стати такими ж крутими. За часів моєї юності не було інтернету, він з’явився лише у 2000-х, а контенту, який хотілося споживати, до якого була жага, було мало. Зараз навпаки: інтернет є, контенту дуже багато, та знайти щось своє стало важче. Орієнтири можуть слугувати фільтром, який показуватиме, що для вас дійсно потрібно. У кожного ці орієнтири мають бути свої, унікальні, адже вони формуватимуть вас персонально. Особисто я вважаю, що вони мають бути.

Анна: Хочу заспокоїти тих, у кого орієнтирів немає. Тому що я людина, у якої жодних орієнтирів ніколи не було, моя історія абсолютно протилежна. Я це помітила ще в школі, у початкових класах. Навчання давалося мені складно, і спершу в мене навіть друзів не було. Водночас усі мої однолітки чимось цікавилися. Наприклад, дружба між дівчатами будувалася навколо любові до Spice Girls. Мені ж не було цікаво ані заповнювати чужі щоденники, ані збирати анкети друзів, ані клеїти Ді Капріо на зошити. У мене з цими дівчатами й хлопцями не було нічого спільного. У старших класах, щоправда, у мене все ж з’явилися друзі, які були дуже цікавими людьми. Хтось цікавився фотографією, хтось – архітектурою, хтось грав на інструментах, а хтось починав малювати. Я намагалася за ними повторювати, грала на гітарі, малювала на останніх сторінках зошитів, але мене не вистачало надовго, адже щиро цим не цікавилася. Я почувала себе трохи невпевнено через те, що мені нічого не хотілося. А мої батьки дуже через це хвилювалися.

Мабуть, усе, що давало мені енергію, – те, що я завжди хотіла to have some fun, чогось, що могло б розвеселити. А найяскравішими моїми рисами були хитрість, підприємливість й упертість – жодна з них не вважається великим плюсом, коли тобі 13–15, їх, навпаки, всі хочуть викорінити з тебе. До того ж це доволі небезпечна штука, коли ти в такому віці намагаєшся всіма можливими способами розвеселити себе. Тож з орієнтирами в мене, на відміну від Сергія, не склалося.

Та зараз мені здається, що в цьому теж є свої плюси. Через відсутність орієнтирів я досить багато часу проводила наодинці й доволі рано почала відчувати себе сформованою особистістю, яка добре знає себе, знає, що їй подобається, а що ні, яка ні на кого не рівняється. Ти можеш захоплюватися чиїмось успіхом, тобі можуть бути цікаві чиїсь проєкти, але ніколи не знатимеш, чого хочеш саме ти. Відсутність орієнтирів тривалий час підштовхнула мене до розуміння, що немає чогось чужого, що я хотіла б робити, до того, що завжди можна зробити що завгодно, але по-своєму.

А найяскравішими моїми рисами були хитрість, підприємливість й упертість – жодна з них не вважається великим плюсом, коли тобі 13–15

Сергій: Пробуйте різне. Навіть якщо вам не вдасться, «ні» – це теж відповідь, негативний результат – це теж отриманий досвід. Тому я раджу постійно шукати щось нове, аби знайти своє покликання. За роки свого життя (а мені 36), що я тільки не пробував, чим я тільки не займався, на кого я тільки не навчався.

Навіть якщо вам не вдасться, «ні» – це теж відповідь, негативний результат – це теж отриманий досвід

Перший свій фах, юриспруденцію, я здобував у Харкові, у юридичній академії Ярослава Мудрого. Потім, коли переїхав до Києва, навчався у КРОКу, на економіці підприємства. Потім навчався у сфері інвестиційного консалтингу й працював в агентстві, яке залучало іноземні інвестиції. Урешті всіма правдами й неправдами, за щасливим збігом обставин я отримав освіту у сфері реклами. Я працював журналістом у кишеньковій газеті для бабусь «Время», писав про культуру. Писав для інших журналів, які в той час видавались у Києві. Та по справжньому моя кар’єра журналіста відбулась у GQ – орієнтирі для багатьох чоловіків, який і привів мене в рекламу. Я випадково потрапив на співбесіду в мережеве міжнародне агентство Leo Burnett. Я тоді уявлення не мав, що це всесвітньо відоме топове агентство. І мене взяли туди на роботу. І взяли великою мірою завдяки досвіду в GQ. А в GQ я опинився, тому що свого часу почав читати «ОМ». У той день, коли вперше вийшов на роботу в Leo Burnett, я перестав працювати. Тому що знайшов себе, своє покликання. Я дуже щасливий з того часу практично щодня, не враховуючи ті дні, коли ступав на своєму шляху до офісу в якесь лайно.

Найважчим на фоні пошуку себе були стосунки з батьками. Батько мені завжди казав, що я був і залишаюся пацаном, що ні на чому не фокусуюся, що я не можу присвятити себе чомусь одному, щоб у цьому стати успішним. Але так сталося, що, лише пробуючи різне, я знайшов своє покликання. Ідея й можливість створення КАМА з’явилася саме після того, як я потрапив у рекламу.

Анна: Щодо мене, то свідомо ніколи нічого різного не пробувала. Школу я закінчила в Одесі, навчалася у фізико-математичному класі. Мені це давалося важко, тож я точно знала, що після школи не хочу мати справу з математикою.

Для учнів, які не проявили жодних талантів у школі, в Одесі було два шляхи: дівчата йшли навчатися на бухгалтерок, а хлопці ставали моряками. Бухгалтеркою я бути не хотіла. Мабуть, шляхом найменшого опору обрала потенційну професію – видавничу справу. Там був невеликий конкурс, можна було спробувати вступити на бюджет, мені це вдалося. Але відчувала, що це довго не продовжуватиметься, – мене відрахували на другому курсі. Я відновилася на заочне й довільно проводила свій час. Розуміла, що так буде, доки мій батько (він теж був моряком) не повернеться з відрядження. Бо коли повернеться й дізнається, що мене відрахували, то зрозуміє, що всі його прогнози про те, що я буду без освіти й стану двірником, починають справджуватися. Тож я зібрала речі та поїхала до Києва, почала шукати роботу.

Мені 18, ким працювати, не знаю. Та в якусь мить я собі уявила, що цілком можу працювати в рекламному агентстві. Наприклад, акаунт-менеджеркою. Мені здається, я тоді не дуже розуміла, що це таке, і, прочитавши вимоги до вакансії, подумала, що це саме для мене. Близько чотирьох місяців ходила на співбесіди. У 18 я виглядала приблизно на 15, досвіду жодного не мала – ясна річ: мене ніхто не брав. Тож я трохи опустила планку й вирішила, що нехай це буде рекламне агентство й подаватися буду на офіс-менеджерку. Це нічого не змінило. Виявляється, у цій сфері теж є люди з досвідом, які можуть більше вразити роботодавця.

Одного дня, коли здавалося, що я пройшла співбесіди в кожному рекламному агентстві Києва й уже не маю жодних шансів, мені зателефонували з одного холдингу та сказали, що мають для мене чудову новину! У їхньому агентстві працювали два офіс-менеджери: один кудись зник, іншому час відлучитися на сесію, тому терміново треба, щоб завтра хтось вийшов на роботу. Жодних співбесід проходити не треба: директор у відрядженні. Я, звісно ж, погодилася. Почала працювати й побачила, що я досить витривала, можу працювати по 12 годин. Також я була дуже винахідлива. Наприклад, аби мене не нервував телефон, я просто могла його вимкнути з розетки на пів години (сміється). Згодом мене навіть підвищили, запропонували працювати в групі акаунт-менеджерів. Довго це теж не продовжувалося: мене через два місяці таки звільнили. Хоча я не дуже зрозуміла за що. Мені знадобився досвід ще в двох агентствах, з яких мене теж звільняли через близько пів року, для того, аби зрозуміти: акаунт-сервіс не моє.

Я почала шукати щось інше. Натрапила на вакансію маркетинг-менеджера у видавництві Sanoma Media. А я продовжувала навчання на видавничій справі заочно. Подумала: чудово, я буду єдина зі свого потоку, хто працюватиме за фахом. Йдучи на співбесіду, одягнула свою найкращу сукню, найкращі туфлі. Мене взяли. Я досі думаю, що взяли мене через ту сукню й туфлі, тому що більше не було, за що брати. Хоча, мабуть, окрім мене, за ту зарплатню мало хто хотів працювати.

Я навчилася будь-яке велике, важке й незрозуміле завдання розбивати на декілька маленьких, більш зрозумілих

Досвід роботи у видавництві, у маркетинговому відділі, став дуже важливим і допоміг потім у створенні КАМА. Усі знають фразу зі стартап та ІТ-сфери «fake it until you make it»? Ось вона довгий час була головним слоганом того періоду, адже я по-справжньому нічого не вміла робити, але вміла гарно прикидатися (сміється). Ми видавали три журнали: «Harper’s Bazaar», «Cosmopolitan» та «Esquire Україна». Маркетинговий відділ займався практично всім: медійкою, SMM, діджитал-маркетингом, букінгом. Ти ніколи не знав, що будеш робити, як робити, але робити щось треба. І слова «fake it until you make it» допомогли втілювати все це в життя. З’явився проєктний підхід до будь-якої ситуації: у цілому тобі може бути не зрозуміло, як треба робити та яким має бути результат, але з чогось можна почати сьогодні. Я навчилася будь-яке велике, важке й незрозуміле завдання розбивати на декілька маленьких, більш зрозумілих. Ці навички дуже допомагали в роботі, додавали сміливості. Коли пройшло кілька років, я почала розуміти, що нехай у тебе будівництво, фестиваль, конкурс, байдуже, адже нічого нового й складного для тебе немає й тобі все під силу.

Важливо протягом життя максимально культивувати й зберігати в собі внутрішню дитину

Сергій: Хочу сказати про важливість бути креативним і гнучким до інновацій. Особливо це важливо сьогодні, адже весь світ змінився й ніколи не буде таким, як раніше. Якого б напрямку в КАМА не було, який би курс студент не обирав, усе, що ми робимо, – навчаємо креативності. Креативність – це пошук іншого погляду на ті речі й предмети, які всі люди бачать навколо. Креатор, як художник, знаходить інший погляд, і подає його вже в образі, і знову привертає увагу до предмета. Слова мого улюбленого канадського письменника й сучасного художника Дугласа Коупленда: «Не можна зімітувати компетентність, креативність та ерекцію». З цими речами не посперечаєшся. Певна база, наліт креативності є в кожній людині просто на різному рівні. Усе залежить від того, наскільки ти можеш це розвинути, прокачати. У КАМА ми намагаємося навчати прийомів і методик креативності. Зрозумів, що моя креативність полягає в тому, що я круто копіюю, привносячи щось своє. Це мій інший погляд на речі, ідеї, предмети, які всі бачать.

Свого часу я займався одним кафе в центрі міста [Cafe Select Eatery]. Я змінив формат закладу на «берлінський», і він став дуже популярним. Зараз ми з друзями запустили музичний лейбл, і там я також намагаюся креативити. У моїй креативній методиці про копіювання важливо мати орієнтири, розуміти, що «лайно», а що «супер», що може бути цікавим тобі й іншим людям.

Через деякий час я зрозумів, що дуже важливо протягом життя максимально культивувати й зберігати в собі внутрішню дитину. Я маю на увазі не інфантилізм: рубатись у приставку або знову йти купувати Playboy, а дивитися на світ з широко відкритими очима, з цікавістю, як це робить дитина. Хочу пригадати результати одного старого, але дуже актуального дослідження Fortune 500: у CEO топових світових компаній запитали, яку навичку вони найбільше цінують у своїх співробітників? Серед трьох перших були креативність і здатність до інновацій.

Анна: Розвивати креативність можна по-різному, навіть якщо здається, що у вас її немає. Я саме та людина, якій здавалося, що вона не має жодного креативу. На першому курсі писала прозу й вірші, навіть десь публікувалася. Та я не відчувала себе творчою, думала, що просто наслідую творчих людей. Коли роботодавець запропонував мені роботу копірайтера й сказав, що йому подобається, як я пишу текст, то думала, що він помиляється, адже жодної креативності в мені не може бути. Навіть не знаю, звідки в мене це переконання, але довгий час мені здавалося, що це не моє.

Уперше я відчула, що все-таки маю креативність і можу її розвивати, коли у свої 22 почала вивчати французьку. Моїм викладачем був носій мови, який не знав ні української, ні російської й практично англійської. Заняття дві години на тиждень були тортурами: ти не розумієш, що треба зробити, щось робиш, потім не можеш зрозуміти, що зробив не так, на тебе водночас кричать, але ти однаково намагаєшся зробити це правильно. Ці тортури дали змогу зрозуміти, що мій мозок може працювати по-іншому, придумувати щось нове, і навчили шукати нестандартні рішення в проєктах, у розмові з людьми, придумувати те, що раніше не спадало на думку.

Удруге я відчула, що можу тренувати свою креативність, коли Сергій подарував мені на день народження фортепіано. Але грати на ньому я не вміла, тому почала брати уроки. Спочатку відчуваєш нереальний дискомфорт, ніби вперше за 5 років пішов у зал, позаймався пів години – і в тебе болить усе тіло. Я відчула, що так само може боліти мозок, якщо ти даєш йому навантаження, намагаєшся його змусити зробити те, що ніколи не робив. Метод тренування креативності використовую з того часу завжди. Щоразу, коли розумію, що не приходять нові ідеї, я дію перевіреними способами, намагаюся почати робити щось нове, щоб змусити себе думати й придумувати.

Сергій: КАМА – це підсумок і головний проєкт нашого життя. КАМА з’явилася на базі мого досвіду, який отримав під час навчання на курсах у Штатах. А побувавши в Нью-Йорку на ранковій лекції, я привіз у Київ такий формат, який став стандартом у культурному житті країни.

У США я навчався в Miami School, мене туди відправили за хорошу поведінку й роботу в Leo Burnett, як приклад для інших колег. Навчання коштувало 5 500 доларів за три місяці. Я сам оплачував житло, переліт, їжу у вигляді бургерів і корнфлейксів з молоком на сніданок. Я навчався на account planner і strategy planner. Це комунікаційний стратег – посада, на яку я випадково потрапив у Leo Burnett. Фактично, я за рік роботи вже навчився цьому шляхом спроб і помилок, але у США нарешті отримав кваліфікацію. Miami School – це школа ідей і реклами, яка дозволяє розширити свій профіль і напрям у рази. Найголовніше, що я взяв у Miami School, – це крутий досвід навчання, саме отримання кайфу від навчання. Саме завдяки цьому зародилася ідея КАМА. Для нас важливо не лише те, чого ми навчаємо, але й як.

Шукайте свої орієнтири, пробуйте різне, намагайтеся бути креативними. Слоган нашого життя (ми вам його щиро радимо): важливо жити щодня. Маю на увазі усвідомлено займатися своєю справою, отримувати від цього кайф, радість, жити на максимум, прикладати максимум зусиль, і від усвідомлення цього щодня бути щасливим. Це поганий приклад, але уявіть, що в останній день свого життя ви будете викладатися на максимум. Усвідомивши це, будете дуже щасливою людиною.

Слоган нашого життя (ми вам його щиро радимо): важливо жити щодня

Фото: КАМА, Сергій Вовк, Анна Вовк