Євген Сафонов – головний редактор українського інтернет-журналу про фотографію Bird in Flight. Раніше він очолював The Village Київ, працював у журналі «Фокус». На лекції в Kyiv Academy of Media Arts Сафонов розповів про проекти свого видання та стан медіа в Україні.
УТРО в КАМА: Евгений Сафонов (Главред Bird In Flight) from K-A-M-A.com on Vimeo.
У мене немає журналістської освіти, в журналістиці я опинився випадково. Але я завжди непогано малював, тож хотів стати дизайнером. Власне, збирався вступати в університет, аби стати дизайнером.
Та спочатку пішов на спеціальні курси. Там мене навчили малювати коробку. Та коли справа дійшла до кольорової гами, раптом з'ясувалося, що в мене проблеми з визначенням кольорів. Зібрав речі і пішов.
Я пішов вчитися на вчителя зарубіжної літератури. З першого курсу я зрозумів, що це марна трата часу. Тому вирішив почати працювати. Оскільки малював я досі непогано, взяв ескізи і малюнки, пішов до найбільшої в Херсоні офісної будівлі. Там я сподівався знайти роботу художника. Просто заходив у всі офіси, показував малюнки і запитував, чи потрібен їм я.
Компанії в офісі були абсолютно різні: приміром, була контора, яка розробляла дорожні знаки. Кажуть мені: «Все добре, ти гарно малюєш, але нам не потрібен художник». Була компанія, що готувала телефонний довідник. Але я не володів фотошопом, не мав тоді навіть комп'ютера.
В іншій конторі була редакція місцевої газети. Мені показали статтю, попросили проілюструвати. Я почав працювати, десь рік-два малював карикатури. Згодом мені запропонували спробувати писати. У мене це почало виходити.
Я переїхав до Києва, запросили до «Газети по-київськи». Одного разу мені дали завдання написати про рятувальників. Здебільшого вони сиділи в комірці, бухали. Та іноді виїжджали на водойми, брали водолозані костюми і вдавали, що вишукують людей, яких треба рятувати на льоду.
Коли завантажували машину, я побачив, що вони склали з собою утеплений костюм. Кажуть – що, хочеш поміряти? Вони ж п'яненькі всі. «Звісно, давайте! Залізу під лід, а потім, за вашими інструкціями, спробую вибратися звідти».
Я провалювався під лід. Спочатку намагався інстинктивно вибратися, потім зрозумів, що руками вибиратися марно, треба намагатися на спину. А щоб ситуація здавалася більш-менш нормальною, я навіть рукавиці не вдягнув. Замерз жахливо!
А завдання не здавалося перспективним, зі мною навіть не відправили фотографа. У мене в рюкзаку був плівковий «Зеніт», тож я пояснив цьому п'яненькому рятувальнику, як знімати.
Та вже ввечері приніс світлини в редакцію, їх відсканували. Буквально за годину описав усе це. Редактор був у захваті, я був у захваті від того, що можу реалізовувати свої пригоди в газеті.
На цьому місці роботи я пропрацював роки три. Потім я опинився в журналі «Фокус», потім – на The Village. Про цей проект говорити зараз не буду, у нього зараз усе гаразд. Мені дуже подобалося робити міську пресу. На жаль, міської преси в Україні мало.
Як з'явився Bird in Flight? Після The Village у мене з'явилося багато пропозицій робити щось подібне, але водночас когось піарити. Це мене не влаштовувало, приблизно рік я працював на фрілансі.
А потім з'явився Дмитро Сєргєєв, засновник фотобанку Depositphotos. Його пропозиція мені дуже сподобалася: він хотів створити видання, яке б стало емоційною складовою для компанії, що досі її не мала. Тобто компанія не комунікувала зі своєю аудиторією.
Це було якраз тоді, коли всі почали заводити блоги. Всі компанії вирішили, що хочуть робити контент. Але Сєргєєв вирішив створити не блог, а повноцінне видання.
Мені дали карт-бланш на створення концепції. У нас не було вимоги підходити за профілем до фотобанку. Ми не пишемо про Depositphotos, не пишемо про стокову фотографію. Ми в цьому плані незалежні. І я дуже ціную це.
Концепцією видання стала фотографія. Тобто хороша фотографія. Фотографія, яка відрізняється від тієї, що стала популярною. В інтернеті популярні такі собі «листівочки», світлини з милими сюжетами, технічно бездоганні фото. Такі фото вчать знімати в фотогуртках. Але водночас поза увагою залишаються справді хороші світлини.
В інтернеті популярні світлини з милими сюжетами, технічно бездоганні фото. Такі фото вчать знімати в фотогуртках. Але водночас поза увагою залишаються справді хороші світлини
В Україні з журналістикою велика біда. Кадрів мало, тому що медіа загалом переживають кризу. Вони втратили монополію на доступ до інформації і широкої аудиторії. Раніше медіа були єдиним провідником до широкої аудиторії. Зараз є Facebook.
Сучасна аудиторія взагалі не читає новини, вона просто сидить в соціальних мережах. Тому медіа переживають період безгрошів’я, нині вони слабкі. Але це не лише українська проблема. Це глобальний тренд. Приміром, у США медіа також зараз у кризі.
А от із фотожурналістикою все не так погано. Де ми знаходимо кадри? Ми їх вирощуємо самі. Адже немає якогось місця, де вони самі з’являються. У нас є дуже хороші автори.
Є той же Олександр Чекменьов, якого за кордоном знають як дуже дорогого фотографа. Його світлини збирають колекціонери з усього світу, публікують провідні світові видання. Це один із моїх улюблених авторів, я вважаю його генієм сучасності.
ФОТО: