Ділитися своїми переживаннями та емоціями – нормально. Так само як і розраховувати на підтримку у відповідь. Проте погодьтеся, ми не завжди отримуємо ту реакцію, на яку очікували. Така дискомунікація відбувається з різних причин: людина може виражати співпереживання через агресію, може не мати ресурсу на те, щоби надати підтримку, або знецінити чужий досвід через нерозуміння причини переживань.
Книга «Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях» пояснює, як працюють емоції та як розібратися в тому, що ми відчуваємо. До старту продажів книжки ми разом із психологом Іллею Полудьонним розбираємо п’ять популярних кейсів дискомунікації.
Встигніть оформити передзамовлення до 23 грудня 2020 року.
Усі, хто замовлять книгу, отримають її з фірмовим знаком «Клубу Барабанного коня», підписом від авторів, листівкою та набором стікерів.
Ілля Полудьонний
психолог, сертифікований гештальт-терапевт, співавтор книги «Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях»
1 2 3 4 5 – Я ніяк не можу налагодити стосунки з батьками: ми ніби розмовляємо різними мовами!
– У тебе ще нормальні батьки. А от у мене, послухай... 1/5 Чому ми так реагуємо?
У цьому випадку така реакція – несвідома конкуренція за роль найбільш нещасного в кімнаті. Людина, яка реагує в такий спосіб, має певну установку: більше любові та піклування отримує найбільш «поранений» та ображений.
Зазвичай така стратегія формується в родинних стосунках. Якщо в родині більше за всіх любові, безпеки та прийняття отримували ті, кому гірше, хто більш хворобливий, то людина намагатиметься зробити все, аби саме їй було гірше. Адже так її більше любитимуть. Через це такі люди часто перетягують ковдру на себе в розмові про почуття й переживання.
А як насправді підтримати?
Найімовірніше, людина, яка так реагує, так само потребує підтримки. І цим можна поділитися, не перетягуючи ковдру на себе. Наприклад: «Я розумію, як тобі зараз складно, у мене така сама проблема з батьками». – Я не впорався з робочим проєктом і тепер боюся звільнення.
– Ну, а хто тобі винен? Треба було докладати більше зусиль. 2/5 Чому ми так реагуємо?
Ми вийшли з культури, у якій якщо ти вдарився, то як підтримку можеш отримати запотиличник. Парадокс у тому, що насправді люди, які той запотиличник дають, сильно співпереживають, але виражають це через агресію.
Часто це відбувається в родинах, де батьки не можуть сказати, що дуже переживають і не можуть «подути» на рану. Вони лякаються, але через те, що м’який спосіб вираження переживань їм не властивий, вони починають кричати на дитину. Загалом у пострадянському просторі таке трапляється скрізь і поруч, бо це особливість культури: людям треба було втримувати емоції та внутрішню напругу, не можна було бути м’яким, ніжним і теплим. Це не значить, що людина нічого не відчуває. Навпаки – усередині її почуття дуже сильні, але вона загортає їх в агресивну форму, бо не вміє інакше.
А як насправді підтримати?
Достатньо виразити своє співчуття та емоції прямим способом, сказавши: «Я переживаю за тебе». – Мене запросили прочитати лекцію, а я дуже переживаю й соромлюся публічних виступів.
– Та що там переживати? Вийшов, прочитав і готово. 3/5 Чому ми так реагуємо?
Швидше за все, людина, яка так говорить, не чутлива до чужої проблеми, бо не переживала її. Якщо ви не стикалися з певним досвідом, то не можете бути до нього достатньо емпатійним. Наприклад, людина, якій легко виступати, не зрозуміє, наскільки цей процес може бути складним для інших. Тому замість того, щоби проемпатувати, може знецінити, щиро не розуміючи переживання іншої людини. Це процес злиття: якщо мені не страшно, то й іншому не страшно.
Рідше це знецінення використовують для самоствердження. Це пошук визнання в ситуації, де одна людина вразлива, а інша виявляється компетентною в певному питанні.
А як насправді підтримати?
У такій ситуації варто помітити людину в її емоціях і переживаннях. Сказати: «Мені не знайомо це, але я бачу, як ти переживаєш», «Мені шкода, що так відбувається», «Я сподіваюся, що все буде добре», «Я в тебе вірю». – Ми сильно посварилися з партнером і тепер я не знаю, що робити.
– У тебе він хоча б є. Нічого, помиритеся. 4/5 Чому ми так реагуємо?
Складно отримати підтримку у сварці з партнером від людини, у якої немає партнера. Це той випадок, коли «битий небитого везе». Уявіть, що одна голодна людина приходить до іншої та каже: «Я не їв добу, мені так важко», а інша відповідає: «Я не їв дві доби, я ще більш голодний». Коли голод однієї людини більший за голод іншої, не можна шукати у ньому підтримку. Бо, найімовірніше, той, хто більше голодний, почне тягнути це простирадло на себе.
Тут ще є заздрість, яка виникає через цей голод. А через цю емоцію надати підтримку майже неможливо. Підтримувати можна, коли в тебе є профіцит і коли в тебе більш-менш усе добре. Але якщо просити про підтримку в людини, у якої ще менше, ніж у вас, то, очевидно, ви її не отримаєте.
А як насправді підтримати?
У цьому випадку немає сенсу очікувати на підтримку від людини, яка має менше, ніж ви. Тому тут виникає питання до людини, яка намагається поділитися. Спочатку «протестуйте», чи знайде в собі сили на підтримку людина, до якої ви звертаєтеся. Найпростіший спосіб для цього – безпосередньо про це запитати. – Останнім часом я почуваюся дуже самотньо. Мені здається, що ніхто мене не підтримує, я нікому не потрібен.
– Не забивай голову дурницями. У тебе купа друзів, а ти ще жалієшся. 5/5 Чому ми так реагуємо?
Цей кейс також про спробу знецінення переживань іншої людини, за якою стоїть сильне співчуття. Але людині це співчуття складно висловити та пережити. Тому вона в такий спосіб намагається обнулити реальність і переконати іншого в тому, що він не самотній. Іншими словами це звучить так: «Я відчуваю дуже сильні почуття у відповідь на твою історію й через це мені складно співчувати. Тому я хочу тебе переконати, що це не так, щоби ти припинив викликати в мене це почуття».
А як насправді підтримати?
Щоби людина зрозуміла, що вона не самотня, потрібна ще хоча б одна людина, яка її в цій самотності помітить і скаже: «Я розумію це, бачу тебе, мені шкода». Проте заперечуючи цю реальність, ви ще більше занурите людину в цю емоцію.
Щоби вміти підбирати правильні слова підтримки – важливо розуміти як власні емоції, так і почуття іншої людини. Саме для цього письменник Марк Лівін і психотерапевт Ілля Полудьонний написали книгу «Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях».
За структурою книга складається з 20 розділів, кожен з яких присвячений певній емоції – злості, образі, щастю, сорому, закоханості. Крім того, у книжці є історії про те, як ці емоції інтегровані в наше життя, а також вправи, через які можна попрацювати з тією чи іншою емоцією.
Передзамовлення книги триватиме до 23 грудня 2020 року.
У широкому продажу книга планується наприкінці грудня 2020 року.
Матеріал створено за підтримки
