Книжка тижняДжон Куніос, Марк Біман – «Момент Еврики»

Звідки беруться неймовірні ідеї? Що відбувається в людському мозку під час пошуку варіантів розв’язання проблеми? Як формуються інсайти і як можна збільшити шанси на їх виникнення?

У книжці «Момент еврики» Джон Куніос і Марк Біман пояснюють, як саме виникають ідеї і що їх стимулює. Ви дізнаєтесь, як різні життєві обставини та умови впливають на те, чи приходить до вас осяяння, а також — чи корисне воно і як краще його задіяти.

 Джон Куніос — доктор філософії, професор психології та засновник докторської програми «Прикладні когнітивні та мозкові науки» у Дрексельському університеті. Він опублікував дослідження з когнітивної нейронауки щодо інтелекту, творчості, вирішення проблем, пам'яті та хвороби Альцгеймера.

 Марк Біман — професор психології в Північно-Західному університеті (Іллінойс, США), де вивчає мозкові процеси творчого пізнання, настрій, що впливає на увагу і пізнання, а також діяльність лівої та правої півкуль мозку в цих процесах.

Нове розуміння, нове бачення

Але хто може підрахувати чи зважити такі спалахи осяянням розуму?

Хто може виявити ті незбагненні нитки, які зв’язують наше мислення?

Герман фон Гельмгольц, науковець

Гелен Келлер не знала, що таке слово. У віці дев’ятнадцяти місяців дівчинка захворіла, внаслідок чого мала до кінця життя залишатися глухо-сліпою, тобто позбавленою можливості навчитися говорити. Вона користувалася кількома знаками для базової комунікації, що передбачали виключно жестикулювання. Гелен була ув’язнена у світі предметів, відчутних лише на дотик. А такі поняття, як слова та ідеї, перебували за межами її розуміння.

У 1887 році, коли Гелен було шість років, її батьки найняли молоду викладачку на ім’я Енн Салліван, яка мала навчати дівчинку вдома. Енн, яка стала для Гелен подругою і попутницею на все життя, спробувала навчити дівчинку  слів, виводячи їх на долонях своєї юної учениці. Так Гелен змогла запам’ятати кілька креслень, та не була здатна осягнути, що насправді вони були словами. «Я не знала, що прописую якесь слово чи що слова взагалі існують; я копіювала рухи Енн, як мавпочка, складаючи з пальців завчені комбінації», — пояснила вона пізніше. Одного дня в Гелен із Енн виникло непорозуміння зі словами «чашка» та «вода». Гелен ніяк не могла пов’язати креслення з предметами, що їм відповідали. Пізніше, під час заняття, дівчинка дуже засмутилася через цю невдачу і зламала свою ляльку. Проте Енн застосувала новий підхід. Вона повела Гелен до огородженої криниці й попросила її тримати чашку під краном, а сама почала помпувати воду.

Коли вода текла в чашку й на долоню Гелен, на другій долоні дівчинки Енн виводила слово «в-о-д-а». Саме тієї миті все й сталося. Як сказала згодом Енн: «Здавалося, несподівано близьке відчуття холодної води, що текла по долоні, дуже її вразило. Вона впустила чашку й стояла як укопана. На її обличчі з’явилося нове розуміння». А Гелен це пізніше пояснила так: «Я стояла на місці, вся моя увага була прикута до рухів її пальців. Зненацька я відчула неясне усвідомлення чогось забутого — хвилююче повернення якоїсь думки; так таємницю мови було викрито. Я знала, що «в-о-д-а» означало щось дивовижне й прохолодне, що текло по моїй долоні.

Та життєва радість пробудила мою душу, дала їй усвідомлення, надію, втіху, а тоді випустила її на волю!». Тієї дивовижної миті Гелен усвідомила, що карлючки на її долоні позначали предмети, які існували у світі, і що за допомогою тих символів вона могла думати й спілкуватися з іншими.

«Залишаючи криницю позаду, я вже крокувала з жагою до навчання. Усе на світі мало свою назву, і кожна назва породжувала нову думку. Коли я повернулася додому, кожен предмет, якого я торкалася, здавалося, тріпотів життям. Так було тому, що я сприймала все за допомогою невідомого, абсолютно нового бачення, яке в мені з’явилося». Так сліпа дівчинка почала «бачити».

Згодом Гелен навчилися писати й читати шрифтом Брайля. Вона вивчилася говорити, попри те, що не чула, а також натренувалася читати долонями по губах. Гелен закінчила коледж і взялася за написання книг про соціальні та духовні аспекти життя. Марк Твен, Олександр Ґрем Белл, Чарлі Чаплін та інші світила того часу по-дружньому підтримували дівчину. Президент Ліндон Джонсон нагородив її Президентською медаллю Свободи. Її праці досі надихають нові покоління на віру в досягнення цілей. Увесь цей процес було запущено завдяки миті інсайту.

«Розуміння раптом закріпилося в моїй голові». «Усе просто стало на свої місця». «Це було іскрою натхнення... спалахом просвітлення... проблиском інсайту». «Таке враження, ніби в моїй голові засвітилася лампочка». «У мене було прозріння». «Зненацька я побачив усе зовсім інакше». Усі ці висловлювання стосуються поняття, яке зазвичай називають моментом еврики, чи ага-реакцією. Психологи його звуть «інсайтом» і вважають формою творчого потенціалу. Це раптове відчуття осягнення того, чого ти раніше не розумів, осмислення знайомого предмета в новий спосіб чи поєднання кількох відомих понять для створення чогось іншого. Інсайти — це квантові стрибки мислення, творче осяяння, яке живить наше життя та нашу історію. Інсайт передав серу Ісааку Ньютону теорію гравітації, серу Полу Маккартні — мелодії пісень для групи The Beatles, а Будді — розуміння причини людських страждань. Майже в кожної людини траплялися ага-реакції раптової ясності. Вони можуть змінити (й таки змінюють) наше життя. Чимало праць було написано, щоб пояснити принцип дії інсайтів, а також те, як зробити, щоб вони працювали ще краще.

Майже всі ці роботи базуються на поглядах та неофіційних спостереженнях, а не науково обґрунтованих фактах. Хоч би якими цікавими й натхненними були ці широковідомі праці, нині наука зайшла набагато далі від того, куди можуть привести наші роздуми, базовані на окремих спостереженнях. Це не означає, що думки та спостереження є чимось поганим. Вони можуть стати корисною відправною точкою для інсайту. Однак існує досконаліший підхід — науковий. Наука завершує роботу, щоразу, коли це можливо, піддаючи думки та спостереження перевірці. Окремі галузі науки мали періоди надзвичайного розвитку, часто прискорені новими технологіями. Астрономія була активізована винайденням телескопу, а біологія — мікроскопу. Останні чверть століття людство спостерігало за появою нової сфери — когнітивної нейробіології, підживленої методами вимірювання активності мозку в дії. Такі методи, як функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ) та високощільна електроенцефалографія (ЕЕГ), дали нам можливість досліджувати мозок новим способом, що пояснює, як ми осягаємо, запам’ятовуємо, думаємо, відчуваємо — і переживаємо моменти інсайту. Ми з колегами вже понад десять років використовуємо ці технічні прийоми візуалізації мозку, щоб виявити, що саме в ньому відбувається під час ага-реакцій. Разом із методами когнітивної психології, спрямованими на вивчення поведінки, дослідження візуалізації мозку розкрило нові й неочікувані аспекти інсайту, які неможливо було б виявити лише з допомогою оцінювання людської поведінки.

У написанні цієї книги ми мали дві цілі. Першою було пояснити, опираючись на передові дослідження в когнітивній нейробіології та психології, що таке інсайт і як він діє в мозку. А другою — показати читачам, як використати цю інформацію, щоб підсилити свій творчий потенціал та здатність до розв’язання проблем.

Обидві цілі тісно переплітаютьсяміж собою. Некомпетентні в цьому питанні засоби масової інформації дзвенять про нове дослідження різноманітних факторів, здатних підсилити креативний потенціал: розслабтеся, візьміть відпустку, подивіться на блакитний колір тощо. Справді, існують стратегії, здатні підсилити креативний потенціал. Однак вони діють лише за умови правильного застосування — у слушний час і в підхожому місці; і єдиний спосіб застосувати їх правильно — усвідомити, як вони впливають на ваше мислення. Необдумані зміни можуть призвести до результату, протилежному до того, якого хотілося досягти. Наша мета — забезпечити вас науково обґрунтованим розумінням, яке дасть можливість усвідомити свій творчий потенціал будь-де: удома, на роботі. Зокрема, багато чого можна вивчити з огляду на те, як мислять люди, що пережили багато митей інсайту, — ми називаємо їх «інсайтними людьми», — і чим вони відрізняються від «аналітиків», які більше опираються на помірковане, методичне мислення.

Фото: Наті Авдєєва