«Їхати на відпочинок зараз недоречно. Зроблю це після перемоги». «Я точно зможу розслабитися, коли отримаю підвищення. А поки не буду бачитися з друзями. Це відвертатиме». «От після закінчення університету я нарешті буду вільний[-а]. Треба тільки перечекати цей період. Потім буде легше».

Буває, що сьогодення здається нецікавим, ніби справжнє життя почнеться лише після якоїсь події, а все, що відбувається до неї, усього-на-всього репетиція. Зараз, у період війни, ми можемо жити майбутнім і проживати день за днем однаково. Адже головне – наблизитися до перемоги. Ці думки й особливості поведінки можна пояснити таким явищем, як синдром відкладеного життя.

Синдром відкладеного життя зазвичай притаманний людям віком від 20 до 40 років. Адже підлітки не завжди схильні аналізувати своє життя, а люди старшого віку вже не мають на це часу та не живуть майбутнім – намагаються втілити свої бажання зараз.

Як може проявлятися синдром відкладеного життя під час війни? Які категорії людей найбільше схильні до життя майбутнім? Як упоратися із синдромом та що почитати на цю тему? Про це ми запитали психотерапевтку Аліну Шумак.

Ілюстрації: Анна Шакун

Дисклеймер: у сучасній психологічній дискусії до терміну ставляться скептично, однак він набув популярності серед людей, тому ми про нього говоримо.

Які особливості синдрому відкладеного життя

Особливістю синдрому відкладеного життя є те, що людина проживає теперішнє як щось несправжнє. Вона сприймає життя зараз як перевалковий пункт і момент, який треба перечекати.

Ніби повноцінне життя почнеться тільки після певної події, а період до неї проходитиме повз і не буде розцінюватися як щось важливе

здаватиметься сірим, і людина може навіть не згадати, що відбувалося до вирішальної події. Однак після неї життя видаватиметься яскравим та емоційно забарвленим. Так ми розділяємо життя на «до» та «після».

Для кожної людини ця подія буде індивідуальною. Зараз у нас є основна подія, на яку ми чекаємо, – це перемога. Тому можемо думати, що почнемо жити тільки після неї. Тоді все нарешті буде добре, ми відчуватимемо та проживатимемо емоції, наповнюватимемо моменти чимось цікавим. Адже здається, що радіти зараз недоречно.

Однак такі думки можуть бути пов’язані не тільки із синдромом відкладеного життя, а й із недостачею базової безпеки. Ми не можемо передбачити наше життя, майбутнє здається незрозумілим та туманним. Планувати далеко також не виходить, бо ґрунт, на який ми спираємося, недостатньо стабільний. Щодня може щось змінитися.

Синдром відкладеного життя – це не невдоволеність життям. Цим терміном науковці описують його відтермінування до певного вирішального моменту.

Важливо: людина може відкладати щось на «після перемоги» свідомо, оскільки думає, що зараз це неправильно. У першому випадку синдром не буде причиною таких думок, адже людина, навпаки, отримує задоволення від дій зараз. У другій ситуації людина відчуватиме себе некомфортно, відкладаючи вподобання на потім.

Детальніше: Досягнення великої мети вимагає багато зусиль, часу та сконцентрованості. Тому коли ми йдемо до певної цілі, можемо нехтувати іншими потребами, адже наша мета є важливішою. Якщо цей вибір робимо свідомо, коли, наприклад, обираємо не купити нову сукню, а задонатити на ЗСУ, і відчуваємо задоволення від цього вибору, – у нас немає синдрому відкладеного життя. Адже ми вдячні собі за внесок до перемоги, відчуваємо єдність зі спільнотою та залученість до спільної справи. Однак якщо ми хочемо нову сукню, але забороняємо собі придбати її через те, що це зараз «неправильно», кажемо, що порадуємо себе вже після перемоги, так не отримуючи нічого, – це буде проявом синдрому відкладеного життя.

Тут потрібно ставити собі запитання: «А чи збагачую я так своє життя? Чи роблю собі гірше» Якщо людина вчиняє так зараз із собою, то, імовірно, вона вже робила так раніше. Це та поведінкова схема, яка засвоюється ще в дитячому віці – у школі, університеті. А зараз очікуваною точкою стала наша перемога.

Що впливає на синдром

У процесі зростання ми спостерігаємо та копіюємо поведінкові патерни важливих для нас людей – батьків, бабусі та дідуся, друзів чи вчителів. Якщо ми бачили, що вони не живуть моментами, а постійно мріють про краще життя, то могли перейняти таку модель і на себе.

Ще чинники, які впливають на синдром, – це культура та соціум, із яким ми живемо. Адже якщо всі довкола ховатимуть кришталь у серванті, то й ми так робитимемо.

Хто може відчути на собі синдром і як він проявлятиметься

Людей, які страждають на синдром відкладеного життя, можна розділити на три групи.

1

Ті, хто фанатично йдуть до певної цілі. Це може бути освіта за кордоном або пошук нової роботи. Доки людина не отримає бажане, вона не зможе жити зараз і вестиме обмежений спосіб життя, заборонятиме собі ті речі, що перешкоджатимуть її меті. Вона також може відрізати соціальні звʼязки з близькими, чим вплине на стосунки з ними. І лише після того, як здобуде освітній ступінь чи отримає підвищення, стане вільнішою у своїх почуттях і діях.

2

Людина, яка відкладає свої мрії, адже сконцентрована на досягненні чужих цілей. Ця історія поширена серед сімейних пар, коли один партнер вкладається в цілі іншого, так відтерміновуючи власні бажання на потім. Для себе ж час зʼявиться тоді, коли мрія партнера буде досягнута. Однак підсвідомо це може спричинити дискомфорт через пригнічення особистих бажань. Тому в стосунках можуть зʼявлятися образи, напруга, зневіра та докори. Працювати така людина також може незацікавлено, виконуючи рівно стільки, скільки від неї вимагають.

3

Третя група обирає стратегію вичікування, адже має невелику кількість ресурсу. Вона сподівається, що омріяне прийде саме собою, і життя зміниться без докладання додаткових зусиль. Коли це станеться – невідомо. У таких людей немає конкретної події, після якої життя «налагодиться». Але вони вірять, що така ситуація є. Поки вона не відбувається, люди економлять свій ресурс, якого і так небагато. Вони не експериментують, бо вірять, що краще притримати сили на потім. Тут може виникнути й підвищена цікавість до життя інших, адже своє видається не вартим уваги.

Зазвичай синдром відкладеного життя проявляється в людей, які перебувають у складних умовах. У сьогоднішніх реаліях він найбільше помітний у наших військових. Однак важливо пам’ятати, що війна не спричиняє синдром, а лише може стригерити прояв певної поведінки.

Як синдром проявляється у ВПО, у тих, хто на фронті, у тилу та за кордоном

Внутрішньо переміщені особи. У людей, які вимушено покинули свою домівку, наявні базові потреби. Тому є можливість зробити своє життя хоча б трохи комфортнішим. Спробувати забезпечити затишок на новому місці, якщо людина закріпилася тут на деякий час. Його можуть додати, наприклад, нова чашка чи зручна подушка. Це важливо, адже весь час людина може чекати на повернення додому, відкладаючи не лише життя, а й мінімальний комфорт. Однак він допомагає зібратися з думками.

Військові, які перебувають недалеко від лінії фронту або в тилу. На фронті наявне нехтування базовими потребами, харчуванням, здоровʼям. Тому захисники можуть ухвалити рішення звернутися до лікаря лише тоді, коли ворог відійде. Цим самим погіршувати свій фізичний стан. Це один із проявів відкладеного життя, який може перерости у звичку та порушити адаптацію до сьогоднішніх подій.

Люди, які перебувають за кордоном. За кордоном є можливість швидше облаштувати життя, тому синдром проявлятиметься менше, ніж в інших. Тут люди можуть мати труднощі з пошуком можливостей і плануванням. Виникатимуть запитання: «Я хочу бути тут чи повертатися? За яких умов я готовий[-а] це зробити?». Однак є й ті, хто лише чекає на перемогу, не живучи зараз.

Ті, хто лишилися в Україні. Тут доречно згадати історію про сукню, про яку ми писали раніше. Тобто життя може відкладатися на потім, бо я відчуваю, що зараз це не на часі. Хоча так емоційно погіршую свій стан.

Як боротися із синдромом відкладеного життя

Треба поставити запитання «Що я можу зробити для себе сьогодні, щоб відчути себе живим[-ою]?»

Потрібно знайти ті можливості, які можуть покращити наше життя зараз. Іноді ми ігноруємо власні потреби, вважаючи їх не такими потрібними. Однак саме вони здатні забезпечити нормальне функціонування. Варто докласти зусиль, щоби їх помітити.

Наприклад, ви любите гуляти та вести активний спосіб життя, але постійно відкладаєте це на потім. Проте можна спробувати запросити близьких на прогулянку або разом покататися на велосипеді. Не відмовлятися й від запрошень до себе, адже тоді ми зможемо взяти участь у своєму житті.

Це ті речі, які можна зробити самостійно. Повністю ж змінити поведінкову модель важко, тому з цим запитом краще звертатися до психотерапевта.

Що почитати

Синдром відкладеного життя у воєнному контексті згадується дуже фрагментовано, адже проблематика воєнного часу більша за синдром. Тому сказати напевно, чи сформується він в українців після війни, ми зможемо лише в майбутньому. Однак частково синдром зачіпають у цих книжках:

Фредрік Бакман «Тривожні люди»

Це книжка про взаємодію поколінь, помилки минулого та пошук спільного між людьми. Одні з персонажів – подружжя, яке демонструє перший тип відкладеного життя. Партнер жертвує своєю кар’єрою та бажаннями задля мети та мрій іншого.

Віктор Франкл «Людина в пошуку справжнього сенсу. Психолог у концтаборі»

Автор наводить як приклад людей у концтаборі, які відтерміновують життя, чекаючи на дату виходу з вʼязниці. У книжці Франкл пояснив недоліки цієї стратегії та запропонував свій варіант переживання сьогодення.

Матеріал створено в партнерстві з IREX у межах програми СИЛА (Єднання через спільні дії молоді), що працює над інтеграцією внутрішньо переміщеної молоді в Україні та забезпеченням найбільш комфортних умов для них