Зараз кожен працює на межі своїх можливостей. Дехто одразу поєднує роботу, волонтерство, допомогу близьким і встигає слідкувати за інформаційним полем. Дехто, навпаки, почувається ніби заціпенілим, важко прокидається й ледь збирається з силами, щоби вирішувати базові домашні чи робочі питання. Перші часто прямо чи пасивно звинувачують других, що ті роблять замало або ж «розслабилися» тощо. У такий спосіб з'являються поняття «ми» та «вони», які в умовах війни роз'єднують та провокують конфлікти.

У попередніх текстах про війну ми розповідали про те, як психіка адаптується до кризових ситуацій, а також чому люди різко розходяться в таких умовах. У цьому тексті разом із КПТ-терапевткою Євгенією Чернегою пояснюємо, як витримувати інакшість в умовах війни.

Обкладинка: Анна Шакун

1

Чому людям зараз важко витримувати відмінні від своїх погляди?

Багато хто каже, що світ став чорно-білим. І це так, коли йдеться про війну. Війна – щось однозначно зле, з нами правда. І це дає сили в боротьбі з ворогом. Але далі в людини може вмикатися когнітивний фільтр узагальнення, який переноситься на всі сфери життя: мої способи справлятися з кризою правильні, упевненість у цьому дає мені сили, отже, твої не правильні й це небезпечно, тому це тригерить мене.

Відмінність у поглядах на щось одне я помилково можу почати сприймати як тотальну розбіжність у цінностях, отже, і реагувати бурхливо. Крім узагальнення, є когнітивний фільтр читання думок, коли нам здається, що ми знаємо, у якій людина ситуації й чому вона ухвалює рішення залишитися / поїхати, розмовляти російською чи українською, волонтерити 24/7 або зосередитися на роботі.

2

Коли ми робимо так багато на межі своїх можливостей, то очікуємо цього від інших. «Ти маєш робити стільки ж, скільки я». У цій ситуації спрацьовує той же ефект, що в інші часи занижує нашу самооцінку.

У мирний час ми не бачимо, як багато роблять люди, щоб отримати бажане. І вважаємо, що все їм дається легко. У час війни ми також не бачимо, якими зусиллями людині дається те, що вона робить. І вважаємо, що вона може чи має робити більше.

У всіх нас однакові потреби, проте різні стратегії їх задоволення. І часто людина перекладає свій досвід на іншу, яка і_н_ш_а. Наприклад, хтось ажіотажно волонтерить щоб відчути єдність, тож певен, що всі інші теж мають мати сили це робити. А хтось, можливо, потребу в єдності задовольняє завдяки тому, що перейшов на українську. І це окей.

3

Чому люди так по-різному реагують на кризову ситуацію?

У кожного свій розмір «вікна толерантності» до стресових подій, але війна не влізає навіть у найбільше з них, і всі без винятку українці переживають психологічну кризу.

Наші способи справлятися з кризами не народжуються тут і зараз, вони закладені в нас раніше, у кожного індивідуально історією розвитку, біологічними факторами, вродженим темпераментом. Тож кожна людина реагує на ситуацію так чи так, це її творчий спосіб адаптації. Звісно, ми хочемо діяти зі своєї «здорової дорослої частини», раціонально та «правильно». Ми не хочемо кричати на близьких або заморожуватися в оціпенінні.

Проте це теж способи справлятися. І засуджувати їх – це однаково що засуджувати ранку на розбитому коліні, яка лише почала затягуватися й «ойкає» неприємними відчуттями. Коли людина відчуває більше безпеки та спокою, до неї повертається можливість більше контролювати свої реакції й поведінку.

4

Як допомогти собі толерувати вибори інших щодо мови, волонтерства, поширення новин, способу спілкування?

Ви, мабуть, бачили, два тексти, які багато хто репостив. Один про те, що українці після війни пересваряться, інший про те, що українці будуть любити одне одного. Спитайте себе, у якому з цих двох сценаріїв ви хочете жити, і майте перед очима образ такого суспільства.

Любити – значить довіряти. Є термін Benefit of the doubt – перевага сумніву. Це означає в ситуації, коли дії іншої людини злять вас, припустити, що її наміри добрі, просто ви не бачите їх, і плекати в собі допитливість щодо цих добрих намірів.

5

Зовнішня боротьба в нас одна – проти спільного ворога. Але кожен із нас веде також і внутрішню боротьбу, у кожного вона невидима та своя. Пам’ятаєте цей вислів: «Кожен, кого ти зустрічаєш, веде боротьбу, про яку нічого не знаєш. Будь добрим. Завжди»?

Якщо плекати в собі замість категоричності цікавість, можна запитати людину, чому вона робить такий вибір? За кожною відповіддю – історія, яку ви, найімовірніше, зрозумієте. Якщо ж немає ресурсу й часу розпитувати про причини, можна сказати собі: «Я не знаю внутрішньої реальності людини, тож можу припустити, що вона діє з добрих намірів.

6

У ситуації загрози ми природно хочемо проконтролювати все, що піддається контролю. Зараз так багато всього поза нашим цим, але українці самоорганізовуються, наче бджоли. Кожен вільно обирає свій фронт боротьби. Завдяки тому, що ми такі різні, ми виграємо. Еволюція зробила нас різними для найкращої адаптації в разі будь-якого розвитку подій. Ми по-різному спимо та прокидаємося, хочемо чогось нового чи, навпаки, тягнемося до знайомого. У нас різна чутливість, різна любов і навіть будова органів.

Хтось поїхав, хтось залишився, хтось не може працювати й лише волонтерить, а хтось рятується фокусом на роботі. Різноманіття завжди виграє перед однаковістю. І варто нагадувати собі, що, коли багато людей думають по-різному й рухаються в одному напрямку, це вільний рух вільних людей; коли ж багато людей думають однаково й рухаються в одному напрямку, це культ.

7

Як почути та зрозуміти іншу людину в ситуації кризи?

Коли ви звинувачуєте чи соромите, то розпалюєте конфлікт. Це не запрошення до розмови.

Щоб не реагувати на слова чи поведінку іншої людини на емоціях, можна знайти щось спільне між вами. Наприклад, вам обом важлива перемога / єдність / безпечна евакуація батьків тощо. У цьому місці мозок отямиться та зрозуміє, що цілі й цінності в нас схожі, ми в одній команді, отже, це зона безпеки. А в безпеці вже є простір для розмови та порозуміння.

8

Якщо є час і ресурс, можна пошукати, які потреби стоять за вибором людини. Чому вона тисне на вас, щоб ви негайно переходили на українську? Потреба – єдність народу. Ця потреба є й у вас, і ви можете зрозуміти, чому людина так себе веде. Тож напруги стає менше.

Чи, навпаки, чому хтось продовжує розмовляти російською? Якщо ви спитаєте та почуєте історію людини, може виявитися, що потреба – свобода, ми вільний народ вільної країни, і я хочу обирати вільно. Або потреба – економія ресурсу, який зараз іде на збір коштів і пошук тепловізорів. З’єднавшись з потребою людини, ви точно її почуєте та зрозумієте, адже потреби в нас усіх однакові й головна цінність зараз одна.

Якщо немає ні часу, ні ресурсу, згадайте, що наша ціль – єдність, а коли ми починаємо сваритися, це допомагає ворогу, тому зараз мій вибір – єднатися зі своїми.