The Village Україна обирає найкращі нон-фікшн книжки року та пояснює, чому їх варто читати
Наталка Ворожбит, Анастасія Косодій «Крим, 5-та ранку»
IST Publishing
У нинішньому Криму саме «на світанку до помешкань громадських активістів, виламуючи вікна та двері, вриваються представники російських спецслужб з обшуками й арештами». Це триває досі, не припиняючись, залишаючись поза увагою багатьох із нас – стурбованих і заклопотаних турботами власних «бульбашок». Щоб привернути увагу до подій у Криму, «внаслідок яких просто зараз у російських в’язницях утримують несправедливо обвинувачених кримських татар. А їхні родичі, друзі, однодумці, які залишаються в Криму, постійно перебувають під тиском і загрозою так само опинитися в ув’язненні», у 2021 році групою митців і культурних менеджерів було створено кроссекторальний проєкт, що складається з документальної вистави, книжки та вебсайту.
До видання ввійшла п’єса драматургинь Наталки Ворожбит та Анастасії Косодій, написана на основі документальних матеріалів, зібраних кримською політологинею та громадською активісткою Ленорою Дюльбер. Від цього лаконічного, але дуже людяного тексту на шкірі виступають сироти, бо стає страшно та боляче через усвідомлення кількості знищених життів і зруйнованих доль.
Віра Агеєва «За лаштунками імперії»
«Віхола»
До книжки ввійшли есеї про українсько-російські культурні відносини професорки Національного університету «Києво-Могилянська академія», лауреатки Шевченківської премії, відомої української літературознавиці Віри Агеєвої. «За лаштунками імперії» – важлива книжка, написана не для випадкового читача, бо щоб зрозуміти, які й чому саме ці твори в ній аналізуються, необхідно, як мінімум, їх перед тим прочитати. Вона – про історичну, національну пам’ять – «мозаїчну, уривчасту, суперечливу», про послідовні й добре продумані дії колонізаторів та українську протидію. Авторка починає з XVII століття, розповідаючи, як українські вчені та представники духовенства, приїжджаючи до Петербурга чи Москви, «ішли як місіонери, як представники вищої культури, що мріяли принести сусідам освіту, книжність, вироблені духовні й мистецькі вартості».
Агеєва робить висновок, що вже тоді «уявлення про сусідську спільність були ілюзорними». Далі – про Григорія Квітку-Основ’яненка, який доводив «вивищення українства над культурно нижчими колонізаторами». Шевченко, Гоголь, Нечуй-Левицький, Хвильовий, Куліш, Зеров, Бажан, а потім і Шевчук і Забужко – у книжці Віри Агеєвої йдеться про важливі культурно-історичні події, учасницею, заручницею і зрештою речницею яких була література.
Євгенія Сапожникова (ред.) «Ким ми є? Національні спільноти та корінні народи України»
Ukraïner
Новий книжковий проєкт медіаорганізації Ukraïner вийшов 2021 року в межах грантової державної підтримки, доступним для широкого кола читачів стане вже у 2022 році. Тема видання «Ким ми є? Національні спільноти та корінні народи України» зчитується вже з назви. Ukraïner продовжує заглиблюватися в унікальні риси нашої країни, й у випадку з новою книжкою робить це ще більш якісно. В ній, уже традиційно, будуть круті фотографії та лаконічні тексти.
Матеріал для видання команда Ukraїner збирала протягом кількох років, дослідивши 30 національних спільнот, що мешкають на території України. Гагаузи, приазовські греки, австрійці, чехи, роми, кубинці разом з українцями, лемками, кримчаками стали героями книжки, що прагне розповісти про традиції й культуру, а головне – робить акцент на розмаїтті, що живить Україну і робить її винятковою.
Ія Ківа «Ми прокинемося іншими»
«Книги-XXI»
Улітку 2020 року «білоруси дали західному світу надію, що демократія ще чогось варта». Українці, знаючи особливості методів Лукашенка як вихідця з тоталітарної радянської системи, не лише з розумінням, але зі страхом дивилися на сусідів. Убивства, арешти, знущання, залякування прийшли швидко й надали додаткового сенсу червоній смузі на історичному національному прапорі Білорусі. Тоді в інформаційному просторі вистачало дезінформації, створеної для дискредитації мирних протестів у країні, що прагнула змін. То як було насправді?
Книжка «Ми прокинемося іншими», авторкою й упорядницею якої стала українська поетка та перекладачка Ія Ківа, розповідає про протест, але передусім про «якесь дивовижне розуміння й відчування одне одного», утворення «колективного розуму, колективної емоції та колективної волі», – всього того, чого так бояться тирани. До видання ввійшли інтерв'ю з білоруськими інтелектуалами, адже їхні голоси – «той кисень, без якого вогонь білоруської свободи просто не горітиме, адже саме вони допомагають його підтримувати та розповсюджувати далеко за межі своєї країни». Тож читаємо і всотуємо, щоб пам’ятати про цінність і ціну незалежності.
Галина Скляренко «Нова українська скульптура»
ArtHuss
Важлива книжка, адже є рідкісним, ґрунтовним дослідженням «пластичних образів мінливого світу» в контексті українського сучасного мистецтва. Як зазначено авторкою, авторитетної вітчизняною мистецтвознавицею, книжка покликана дати відповіді на низку запитань, зокрема: «Чи характерна для української скульптури тенденція до переосмислення поняття «сталої форми»? Які ідеї, образи, новації пропонують її автори? Що привертає їхню увагу в стрімкому сучасному світі, до якого кожний художник додає свою авторську неповторність?» Галина Скляренко переконана, що «саме у творчості нового покоління митців найвиразніше відображуються проблематика часу, особливості мислення й образності».
Героями видання стали Назар Білик, Дмитро Грек, Петро Гронський, Єгор Зігура, Олексій Золотарьов, Ілля Новгородов, Віталій Протосеня та Даніїл Шуміхін. Тексти видання написані в класичній, у хорошому сенсі цього слова, науковій стилістиці. Без зайвих мовних прикрас вони дають чітке розуміння творчого шляху митців. «Нова українська скульптура» має велику кількість чудових ілюстрацій. Окрім робіт, у ній знайдете портрети скульпторів, знімки з майстерень, у чому теж простежується концепція візуальної цілісності видання.
Мирослава Мудрак «Образний світ Георгія Нарбута і творення українського бренду»
«Родовід»
Дослідження докторки філософії, професорки Університету штату Огайо Мирослави Мудрак присвячено видатному українському митцю, непересічній особистості, яка пройшла різні етапи пошуку себе в непростий для України історичний період, щоб урешті впевнитися у власній українськості. Чому поруч з ім’ям графіка, художника-ілюстратора, який за часів УНР розробляв державні марки, гроші, ескізи військових мундирів, працював над створенням навіть гральних карт в українській стилістиці, стоїть слово «бренд», що точно не входило до лексикону Нарбута?
Бо авторка книжки розглядає його творчість із точки зору глобальної мети – творення модерного візуального образу Української Народної Республіки, що на кілька років (1917–1921) здійснила мрію українців про незалежність, науковий і культурний розвиток. Мудрак простежує еволюція стилю Нарбута: від його захоплення німецькою графікою під час навчання в Мюнхені, що відбилося на роботах «петербурзького періоду», до цікавого процесу пошуку візуальної мови новоствореної держави, що почався з адаптації ар-нуво та завершився виробленням неповторного леттерингу й орнаменталістики, які й нині впливають на творчість українських митців.
Андрі Снайр Маґнасон «Довкола часу і води»
«Рідна Мова»
Переклад з ісл. В. Кривоноса
«Якими словами позначити те, як людство змінює склад повітря? Якими словами описати тривогу за майбутнє океану та його екосистеми? Якими словами говорити про тропічні ліси, легені самої Землі?» – схвильовано запитує ісландський письменник Андрі Снайр Маґнасон. Він обирає не звичну для науково-популярної літератури мову фактів і цифр, а дуже особисту розповідь про власну родину, улюблені книжки, людей, які вплинули, вплітаючи інформацію, що безпосередньо пов’язана з екологічними проблемами.
Цікавий прийом. Він дає ефект, якого так прагнув автор – через інтерес до далекої та загадкової Ісландії, через емпатію, викликану сценами спілкування з бабусею чи донькою, письменник закарбовує в мозку читача просту, але вкрай важливу думку: ті, хто здійснюють екоцид, мають нести за це відповідальність, адже природа – не джерело ресурсів, а прекрасне та священне, що кожен із нас має берегти для майбутніх поколінь. Маґнасон не надто оптимістичний, «ми потрапили в пастку корисливості й жадоби», – підсумовує він і намагається знайти спокій у розмові із Далай-ламою, дещо несподівано, але все одно цікаво. На кінець книжки запитань і занепокоєння не стає менше, але те, що вона залишає по собі купу думок і емоцій, – дуже цінно.
Войчех Орлінський «Лем. Життя не з цієї землі»
«Човен»
Переклад з пол. А. Павлишина
Бути класиком – означає сприйматися більшістю людей в одному незмінному образі. Зі Станіславом Лемом, видатним письменником-фантастом, футурологом, теж так. Важко повірити, що милий сивий чоловік у великих окулярах і в оточенні книжок зі старих фотографій міг о четвертій ранку потайки від дружини їсти марципанові батончики. Утім, як зазначає автор біографії Войчех Орлінський, його головне завдання – не годувати читача вигадками, а сумлінно «реконструювати життя Станіслава Лема на підставі доступних матеріалів».
До слова, «Лем. Життя не з цієї землі», стала першою в Польщі біографією всесвітньо відомого письменника. Перекладена й видана в рік виходу оригіналу, вона й для України є знаковою книжкою, адже Лем казав: «Я львів’янин і львів’янином залишуся до смерті». Дитинство в найкращому місті, як писав сам пан Станіслав, потім – роки Другої світової війни в ньому ж, сповнені жаху й постійних переслідувань, переїзд до Кракова, відмова від продовження медичної освіти, вихід дебютного роману й утвердження в ролі письменника, зустрічі з видатними сучасниками й Америка, яку Лем так і не встиг підкорити – все це про життя однієї талановитої людини, свідка важливих історичних подій, рефлексії на які письменник часто ховав у декораціях вигаданого майбутнього.