Під час переїзду в нове місто, містечко або селище є ризик відчути себе відірваним від оточення, позбавленим зв’язків і контактів. Самотність – це перш за все втрата зв’язку з людьми, і в емоційному плані вона може виявлятися по-різному.

Разом із психотерапевтом Іллею Полудьонним пояснюємо, чому агресія також може бути проявом самотності, як розпізнати самотню людину або усвідомити себе в такому стані (та чому це важливо).

Ілюстрації: Анастасія Граб

Цей текст є частиною проєкту «Простими словами».

Більше про самотність можна послухати в шістнадцятому епізоді подкасту під час війни.

Переїзд, мовний бар’єр і втрата зв’язку

У британського музиканта Sting є пісня Englishman in New York («Англієць у Нью-Йорку»). Її метафоричність у тому, що, навіть перебуваючи серед людей, які говорять із тобою однією мовою, ти все одно можеш почуватися іншим. Відчувати свою інакшість, відчуженість.

Це те, із чим стикаються люди, які вимушено переїжджають у нове місце. Їм доводиться залишити налагоджену систему комунікацій, яка є вдома: це кав’ярні, до яких зазвичай ходиш, друзі та способи проведення часу із ними, сім’я, робота, дороги, які знаєш, парки, в яких відпочиваєш. У новому місці доводиться заново «нарощувати» зв’язки.

Ще складніше людям, яким доводиться в новому середовищі спілкуватися не рідною мовою або мовою, яку вони не дуже добре знають. Через мовний бар’єр можеш відчувати недостатню глибину контакту зі співрозмовником, є ризик висловити себе не так, як хотів. Адже не завжди виходить говорити правильно – у результаті губиш думку, починаєш соромитися, переживати, що тебе будуть оцінювати, втрачаєш зв’язок.

самотність – це коли те, що є в тебе, не потрібно іншим, і те, що є в інших, не потрібно тобі.

Самотність – це і є перш за все втрата зв’язку. Як казав Антон Федорець (кандидат психологічних наук, гештальт-терапевт), самотність – це коли те, що є в тебе, не потрібно іншим, і те, що є в інших, не потрібно тобі. Простими словами, це коли ти не можеш знайти спільну мову з людьми, бо у вас різні бажання, різні потреби та різний фокус.

Йдеться не просто про усамітнення, а саме про втрату зв’язку з іншими, яку можна відчути й перебуваючи у колі людей. Вона може супроводжуватися відчуттям сорому, провини, болю, якихось інших обтяжливих почуттів, які роблять перебування наодинці із собою складним.

Навіщо нам відчуття самотності та яким воно буває

З еволюційної точки зору самотність досліджував ексголовний військовий лікар США Вівек Мурті. У його книжці «Самотність. Сила людських стосунків» ідеться про те, що почуття самотності було для людей сигналом, що їм потрібна зграя. Адже більшу частину історії людства самотня особа мала дуже низькі шанси на виживання. У зграї в людини були більші шанси, наприклад, здобути ресурси на полюванні.

Люди розвивалися в спільнотах, і зараз ці спільноти почали активно розпадатися, зокрема, через появу віртуального життя. Самотність виникає там, де обривається контакт із чимось або кимось важливим. Це відчуття генерує внутрішню тривогу. Тому можна сказати, що в людей, які самотні, домінантним периферійним почуттям може бути саме тривога. Тривога вказує на необхідність віднайти зв’язок із кимось іншим.

Самотність виникає там, де обривається контакт із чимось або кимось важливим.

Вівек Мурті говорить, що самотність має три виміри. Перший – це емоційна (інтимна) самотність: прагнення мати близьку людину, якій можна довіряти, чи партнера для інтиму, тобто людину, з якою у вас буде глибокий взаємний зв’язок любові та довіри. Другий вимір – реляційна (соціальна) самотність. Тут ідеться про приналежність до певного вужчого кола людей: колективу (наприклад, робочого), сім’ї, спільноти за інтересами. Зв’язок, який об’єднує вас із певною спільнотою, дає вам спокій, відчуття опори.

Третій вимір – колективна самотність. Це, як правило, ті, хто почуваються, наче британець у Нью-Йорку з пісні Sting. Це люди, які не відчувають себе прийнятими в ширшому середовищі. Наприклад, внутрішньо переміщені особи.

Агресія та непривітність як прояви самотності

На тлі війни тема інтеграції в нове середовище почала спалахувати новими фарбами. Усе ж таки є різниця міських культур, наприклад, на сході та заході країни. Можна очікувати від переселенців, що вони враховуватимуть місцевий контекст, однак не варто забувати, що людина, яка переїхала вимушено, зробила це не за власним бажанням. Вона переїздить через неможливість учинити інакше, їде з повним багажем афекту: із шоковою травмою (якщо вона ледь не загинула, наприклад) або просто травматичним досвідом (залишила дім, який вона любить, заради безпечного місця, до якого, можливо, немає теплих почуттів).

Змоделюємо ситуацію: в україномовному Івано-Франківську хлопець з іншого міста їде з колонкою, з якої лунає російський реп. Це явно не найкраща стратегія поведінки в нашому контексті, однак із психотерапевтичної точки зору, це такий прояв самотності – агресивний прояв, демонстративний.

Самотні можуть діяти агресивно, бо зліть – це часто єдиний спосіб отримання енергії для людей, які мають усередині багато пригнічених почуттів.

Самотні можуть діяти агресивно, бо зліть – це часто єдиний спосіб отримання енергії для людей, які мають усередині багато пригнічених почуттів. Злість дає відчуття сили та контролю. Коли ти злишся, це така природна захисна реакція.

Крім того, самотні люди можуть бути непривітними. Вони можуть мати вигляд людей, яких ти навряд чи захочеш покликати на тусовку. Так, ніби не хочуть компанії й уникають дружби. Але варто собі нагадати, що людина, яка почувається самотньою, просто стривожена настільки, що не здатна виявляти прийнятні соціальні реакції. Наприклад, усміхатися тобі у відповідь, бути жвавою.

Одна з ідей Вівека Мурті полягає в тому, що самотність генерує велику кількість тривоги. Її може бути так багато, що людина просто не в змозі відкривати для себе нові місця або шукати друзів. Тривога блокує доступ до живого інтересу, спонтанності. Відчуження тут може спрацювати як захисний механізм. Часто люди в такому стані багато часу проводять удома, бо не мають сил і ресурсу вийти назовні.

Усвідомлення себе самотнім

Інтеграція людини в нове середовище – це дуже складна робота. Бо люди, які в стані афекту виїжджають із небезпечних зон, перебувають ще й у стані регресу, і в цей період в емоційному плані вони справді, як маленькі діти.

Почати можна з усвідомлення себе самотнім, хоча це також дуже складно для людини в стані афекту. Ми вже окреслили виміри самотності (інтимна, соціальна, колективна), отже, для початку можна спробувати визначити, у якій саме сфері не вистачає контакту. Зрозуміти, де саме стався «обрив», і спробувати відновити цей зв’язок.

Усвідомлення дає більше можливостей, коли ми обираємо форму того, як задовольняти потребу в контакті.

Але допоміжним буде навіть саме усвідомлення того, що вам бракує зв’язку та контакту. Усвідомлення дає більше можливостей, коли ми обираємо форму того, як задовольняти потребу в контакті.

Коли я усвідомлюю, що самотній, і запитую себе, що я можу з цим зробити, я, наприклад, навряд чи оберу агресивну форму (яка, власне, є швидше автоматичною реакцією та не призводить до задоволення).

Матеріал створено у партнерстві з програмою СИЛА (Єднання через спільні дії молоді), що працює над інтеграцією внутрішньо переміщеної молоді в Україні і забезпеченням найбільш комфортних умов для них