Є питанняЩо змінить нова редакція правопису?

Проект нової редакції Українського правопису винесло на громадське обговорення Міністерство освіти та науки. Обговорення триває до 15 вересня. Після цього уряд може схвалити нову редакцію як дійсну.

Навіщо змінювати правопис і що пропонує змінити цей варіант правопису – The Village Україна запитує у мовознавців професора Олександра Пономарева, професора Івана Ющука і доцента Олександра Авраменка, а також ініціаторки унормування вживання фемінітивів у новій редакції правопису Ану Море.

Навіщо змінювати правопис

АВРАМЕНКО: Мова –  це живий організм, і в неї постійно входять нові слова. Понад те, протягом останніх двадцяти років у зв’язку з розвитком технологій з’явилося безліч слів, правила написання яких не визначені в правописі. «Бебі-бум», «онлайн», «блютус» – проблеми з написанням цих слів свідчать про те, що правопис треба було оновити.

ПОНОМАРІВ: У 1928 році в Харкові українські мовознавці ухвалили правопис для всіх українців. Звичайно, він не був ідеальний, але це був перший соборний український правопис – так званий скрипниківський, за підписом міністра освіти Миколи Скрипника. Утім, уже в 1933 році цей правопис заборонили, назвавши його націоналістичним. Якби радянська влада цього не зробила, всі б до нього звикли, і ми б не мали жодних проблем. А так нам нав’язали інший правопис, який суперечить нормам української мови, її фонетико-морфологічним особливостям і здоровому ґлузду.

АВРАМЕНКО: Науковці, які брали участь у створенні нової редакції правопису, вирішили реанімувати певні позиції, вилучені з українського правопису у 1933 році внаслідок так званої політики «зближення мов». Радянська влада хотіла зробити українську мову максимально близькою до російської, асимілювавши таким чином і правопис.

ПОНОМАРІВ: Коли Україна стала незалежною державою, створили правописну комісію. У межах цієї комісії у 1999 робоча група підготувала році проект правопису. За основу у ньому взяли харківський правопис 1928 року. Та врешті комісію розформували і проект не схвалили.

ЮЩУК: Я проти того, щоб відновлювати щось. У скрипниківсьому правописі, наприклад, є закінчення на «и» – «радости», «милости». Але після 1928 року відбулася уніфікація закінчень. Тому відновлювати нічого не треба. Треба думати про мову, яка вже існує і який напрямок ми хочемо дати. Напрямок цей має бути український. Адже українська мова має дуже суворі чіткі закони, і їх треба дотримуватися.

Що змінює нова редакція правопису

ПОНОМАРІВ: Нову правописну комісію сформували у 2015 році. Я теж був у цій комісії. Але повернути українській мові український правопис хотіла лише третина членів комісії. Інші дві третини, ця реакційна більшість, не захотіла нічого змінювати. Робоча група засідала три роки, але, щойно справа доходила до голосування, ті дві третини захисників радянської доби голосували проти.

Висунений на громадські обговорення проект – це ніяка не нова редакція правопису. Докорінних змін у ньому не сталося. Позитивних змін дуже мало. Можу назвати хіба що унормування написання слова «проєкт». Це правильно, тому що у нього такий самий корінь, що й у словах «ін’єкція» і «траєкторія». Окрім того, раніше слово «пів» ми писали чотирма способами: разом, через дефіс, з апострофом тощо. Тепер «пів» ми будемо писати окремо в усіх випадках: «пів відра», «пів огірка», «пів-Києва».

Інший приклад – з власною назвою «Атени». «Афінами» грецьку столицю ніхто, крім росіян, не називає. Навіть найближчі сусіди греків, слов’яни болгари, кажуть «Атіна». Немає там ніякого «ф». Тож ми хотіли запропонувати грецьку літеру тета адаптувати як українську «т». Але дозволили це лише в окремих випадках і як паралельну форму – «Атени», «етер», «катедра». Понад те, як першу форму поставили варіант через «ф».

АВРАМЕНКО: Як на мене, радикальних змін у новій редакції немає. Вони радше косметичні. Я не такий радикальний, тому схвалюю введення паралельних форм – можливість використання і слова «кафедра», і слова «катедра»; і «хакер», і «гакер». Це означає, що люди, яким ріжуть слух «Атени», зможуть вживати стару форму. Ніхто старої форми у них не забирає. А час покаже, чи приживуться нові форми.

При цьому я як автор підручників і методист хотів би стати на захист певних змін, які є у цьому проекті. Наприклад, унормування написання слів із «пів». Коли людина прагне до спрощення – це нормальний процес. За це подякують і вчителі, і учні, і їхні батьки.

ЮЩУК: Я уважно прочитав проект українського правопису і можу назвати його в міру консервативним і в міру новаторським. Зокрема, новаторство полягає в унормуванні написання слів із формою «пів» і спрощенні написання складних слів іншомовного походження – наприклад, «онлайн» і «штабскапітан», які раніше писали через дефіс. До того ж більш вільною у новій редакції є пунктуація. За новими правилами, більше волі отримує автор – відповідно до змісту, який він хоче передати.

Утім, мене не задовольнили запропоновані правила написання літер «и» та «і» в словах іншомовного походження. Річ у тім, що у правописі 1991 року схвалили всі слова іншомовного походження (і власні, і загальні назви) писати за правилом дев’ятки. Але потім заступник голови правописної комісії на свій розсуд це змінив. На мій погляд, його слід впорядкувати: повно винятків, неможливо зорієнтуватися. Я вже звернувся з цього приводу до людей, які відповідають за правопис.

АВРАМЕНКО: Певна річ, люди завжди сприймають все нове агресивно. Нове зазвичай лякає – просто тому, що воно незвичне. Але, якщо діти змалечку будуть чути нові форми, для них вони стануть природними. Пригадую, ще 20-25 років тому слово «слухавка» смішило людей, а тепер це цілком органічне слово. Тож мовна практика покаже, що мова візьме, а що – відштовхне.

Чи повинна була нова редакція правопису зафіксувати фемінітиви

МОРЕ: Мені дуже сумно бачити позначки «зневажл.» чи «розмовн.» біля фемінітивів в сучасній українській мові чи чути від колег, що їм повернули дисертацію на редагування, бо там були «архітекторки» та «дизайнерки», а не поважні і серйозні «архітектори» з «дизайнерами». Хтось кричить про недолугість звучання фемінітивів (з часом владнається, найбільш неоковирні відпадуть, усталяться певні форми з синонімічного ряду), хтось відверто сміється, хтось бачить тут приниження (меншовартість жінки в професії, не дай бог акцентувати на тому, що це «прокурорка», коли ти – прокурор з великої літери), хтось просто проти змін у мові, бо «так звично». Я ж думаю, що «легалізувати» фемінітиві у правописі – ще один крок до суспільства рівності і поваги.

Окрім усього (пунктуації, передачі звуків), правопис регулює і написання афіксів – словотворчих частин слів. Проблема вживання фемінітивів, як на мене, занадто розчинилася у суспільних дискусіях і постійних суперечках. Моя ідея полягає в тому, щоби змістити її у мовне поле.

Зокрема, фемінітиви творять за допомогою понад десяти словотворчих суфіксів, і саме норматизація вживання так званих «жіночих» суфіксів в іменниках на позначення професій та посад поруч зі звичними чоловічими формами – хороший спосіб «легалізувати фемінітиви».

АВРАМЕНКО: Фемінітиви – це не питання правопису. Українською мовою ми як чуємо, так і пишемо. Тому це питання лексики і словотвору, а не правопису. Адже лексика визначає, є таке слово чи немає. Правопис, своєю чергою, регулює написання слова. Це про апостроф і м’який знак, про разом, окремо чи через дефіс.

Загалом до фемінітивів я ставлюся поблажливо. Чому б і ні? Якщо слово звучить органічно, я тільки за. До прикладу, слово «продавчиня» увійшло в мову дуже природно. «Продавчиня», «кравчиня» – ця словотвірна модель уже давно є в мові, вона продуктивна і органічна. Є форми «лікар» і «лікарка» – це нормально. Наразі діє рекомендація на письмі використовувати тільки чоловічий рід, але в усному мовленні можна вживати і жіночий.

ПОНОМАРІВ: Про фемінітиви під час обговорення цього проекту не йшлося, адже це не правописне питання. Жіночі відповідники назв професій дедалі більше поширюються в українській мові. Раніше багато професій займали тільки чоловіки, а потім їх освоїли жінки. Спочатку були тільки бандуристи, а потім з’явилися й бандуристки.

Чи потрібно проект правопису виносити на громадське обговорення

АВРАМЕНКО: Брати участь в обговоренні правопису і впливати на нього мають фахівці, тобто філологи. Коли треба створити якийсь медичний препарат, людей на вулиці про це не запитують. Це роблять науковці. Так само і тут: треба знати мовні механізми, норми тощо. З іншого боку, послуговуватися цим правописом будуть всі люди. Тож добре, що є демократична процедура – процес обговорення до 15 вересня.

ПОНОМАРІВ: Коли у 1999 році проект винесли на громадське обговорення, його почали оцінювати люди різних напрямків і різного рівня освіти. Люди могли навіть не читати проект, але мати про нього думку. На мій погляд, всенародне обговорення – це дурість. Правопис повинні обговорювати українські мовознавці, а не фізички, хіміки, доярки чи свинарки. Медики ж на всенародне обговорення не виносять, як правильно лікувати апендицит.

Обкладинка: Анна Шакун