Що спільного у ПТСР і хвороби Альцгеймера, чи можна натренувати відчуття щастя та чому на всіх не вистачить психотерапевтів. Розповідає гість подкасту «Простими словами» – Віктор Досенко, український патофізіолог, генетик, завідувач відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології імені Богомольця НАН України.

Спеціальний сезон подкасту «Простими словами» про здоровʼя під час війни виходить у межах Всеукраїнської програми ментального здоров'я «Ти як?» Проєкт реалізовано за ініціативи Першої леді Олени Зеленської й за підтримки ВООЗ і ГО «Безбар’єрність».

 Фото: Серж Хуцану для The Village Україна

 

У цьому конспекті ми зібрали для вас головне з годинного інтервʼю, повний випуск якого можна послухати на всіх подкаст-платформах

 

 

Що таке патофізіологія

Патофізіологія – це одна з фундаментальних дисциплін у медичній освіті й науковий напрям, що вивчає найбільш загальні механізми виникнення, розвитку та кінця будь-якої хвороби. ЦЕ НІБИ ФІЛОСОФІЯ СЕРЕД МЕДИЧНИХ ДИСЦИПЛІН. Можна сказати, що ми створюємо мислення сучасного лікаря. Тобто описовість того чи іншого захворювання залежить від патофізіології.

Є така китайська притча. Уявіть собі закриту кімнатку, у ній сидить чоловік, який не знає китайської мови, але перед ним книжка, написана китайською мовою. Він бачить ієрогліфи, але не розуміє їхнього значення. Зовні цій людині надходять запитання у вигляді записочок. Записочки написані також китайською мовою, ієрогліфами. Чоловік знаходить потрібну комбінацію ієрогліфів і переписує їх, і це дає відповіді на всі запитання. Ці відповіді завжди правильні. Чоловік передає їх нагору тому, хто запитував, і всі зовні впевнені, що ця людина знає китайську мову – він же відповідає письмово на будь-яке запитання. Але ж ми знаємо, що ця людина не знає китайську мову, вона просто знаходить відповідні ієрогліфи – передає інформацію, не усвідомлюючи її.

Це можна адаптувати до лікарської діяльності. Частина лікарів просто знаходять певні ознаки та видають рішення, що робити, якщо є такі ознаки. Наприклад, ознаки говорять, що в людини ПТСР, отже їй показана травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія. Чи правильна це відповідь? Так. Чи розуміє ця людина, що таке ПТСР? Велике питання. От патологічна фізіологія якраз за це розуміння. Наш вид – це людина розумна, homo sapiens. Тож треба намагатися відповідати такому визначенню.

 

Чим страшний ПТСР

ПТСР в Україні зараз – це епідемія неінфекційного захворювання. Ми працюємо над цією темою близько трьох років. Ми докопувалися до цього діагнозу навіть на рівні слів і довели, що це дійсно стресовий розлад, а не, власне, стрес. Чому?

Результатом будь-якого стресу є продукція в наднирниках кортизолу й адреналіну. За будь-якого стресу, як гострого, так і хронічного, у будь-якої людини й будь-якої тварини буде підвищуватися рівень і адреналіну, і кортизолу. А за стресового розладу підвищується рівень тільки адреналіну. Кортизолу ж, навпаки – менше, ніж у здорових людей. І ось виходить дуже дивна ситуація – наш стрес якийсь кульгавий, поламаний. Це і є стресовий розлад.

Наднирники чомусь не виділяють кортизол, хоча мозок переживає травматичну подію. Хоч і віртуальну, бо ця подія приходить у спогадах і флешбеках, але мозку байдуже, чи реальною є загроза – він у будь-якому випадку запускає стресову реакцію. Але ця стресова реакція – кульгава на один гормон. Чомусь є тільки високий рівень адреналіну, а кортизолу менше. І це тягне за собою нейро-гуморальні порушення в усьому організмі. Порушується робота всіх систем, не лише мозку. Порушується робота серцево-судинної, ендокринної, імунної системи.

У сучасному уявленні ПТСР є нейродегенеративним захворюванням. Тобто за ПТСР зазнають руйнування, вмирають цілі групи нейронів у центральній нервовій системі, гіпокампі, у корі головного мозку.

Щось подібне стається за хвороби Альцгеймера, коли людина перетворюється просто на «овоч», втрачає всі свої спогади. За ПТСР процес не такий виражений, але подібний. Це також процес втрати нервових функцій. Тобто були нейрони, а тепер їх немає. А нейрони – це вся наша пам’ять, наше розуміння світу, усі наші емоції та бажання.

Тобто людина, яка переживає посттравматичний стресовий розлад, у моменті може відчувати себе як суцільна травмувальна подія. Тобто вона втрачає доступ до довготривалої пам'яті, втрачає можливість аналізу й виявляється захопленою власними почуттями.

 

 

Як прожити ПТСР

У кожного з нас є ланцюжок спогадів: я народився, пішов до школи, вчився, одружився, розлучився, щось іще, а тут стається подія, яка вибивається з усіх рядочків спогадів життя людини. Вона стає ніби ключовою й усе перекриває, але її потрібно повернути в цей рядочок. Саме на цьому фокусується найбільш доказовий метод психотерапії за ПТСР – когнітивно-поведінкова терапія.  

Це називається реконсолідація пам'яті, коли людина має по-іншому побачити подію, що травмує. Щоб повернути цю подію в рядочок, вона має припинити бути аж такою важливою й жахливою – тобто потрібно понизити її рейтинг. Ця подія видається нам такою, що зруйнувала наше життя, зруйнувала весь світ, який був до цього, але її треба нівелювати. Тобто багато разів про неї поговорити. Настільки багато, щоб вона аж набридла та припинила викликати емоції: «Було, та й було».  

 

Підтримка рівний рівному

За цей рік ми з колегами організували Центр тактичної медицини, у якому вже вчилися понад 15 тисяч військових, і додали до нього ще й тактичну психологію. Це психологічна практика британських фахівців – Trauma Risk Management (TRiM). Цій методиці навчено вже понад 300 військових психологів, у тому числі заступників начальників із морально-психологічної допомоги. У найближчому майбутньому кількість цих людей має збільшуватися, бо це єдина перевірена доказова методика підтримки військових після травматичної події й одночасно скринінг психічної патології. У британській армії ця система працює вже 14 років, і Україна може стати другою країною у світі з впровадження цієї унікальної методики військової психології.

TRiM базується на принципі підтримки рівним рівного. Тобто це первинна бесіда саме з навченим побратимом, одним із десятьох бійців певного підрозділу, який знає, про що поговорити, бо він служить поруч.

Ви добре знайомі, він був у такій самій ситуації, але він готовий підтримати й оцінити, чи немає психічних порушень безпосередньо відразу після травматичної події на полі бою. Бійцям набагато простіше ділитися переживаннями з тими, хто точно їх розуміє, ніж звертатися по допомогу до цивільного психолога. 

Система TRiM передбачає також психоедукацію. Тобто військові мають доносити одне одному думку, що звертатися до психолога – це те саме, що звертатися до дантиста, якщо в тебе болить зуб. 

 

 

Про психоделіки в лікуванні ПТСР

У гадлайнах із лікування ПТСР наразі є лише два антидепресанти та два методи психотерапії: травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія й EMDR (терапія рухом очей). Але цього дуже мало, і всі це розуміють, тому методи лікування досліджуються. Є люди, які вже використовували психоделіки в лікуванні ПТСР, зокрема МДМА. Те, що воно має лікувальний ефект за правильного медичного застосування на сьогодні – це вже факт. 

Тож найближчим часом Управління з продовольства і медикаментів США (найбільш авторитетна організація у світі, що дає дозвіл на клінічне застосування препаратів і методів лікування) дасть на це дозвіл. Маса людей у всьому світі вже пройшли таке лікування й отримали доведений результат. Звісно, перед тим проводили дослідження на тваринах: і мишам, і щурам із ПТСР також допомагають психоделіки.

Тобто нам потрібні лікарі, які розуміються на такому різновиді терапії, які знають тонкощі, кому можна призначати, а в кого на тлі психоделіків може статися дебют іншого психічного захворювання.

Терапія психоделіками може давати результат навіть без розмовної психотерапії, до цього, власне, веде наш прогрес – щоби можна було купити за рецептом пігулку в аптеці, застосовувати її тричі на день і позбавитися певного психічного захворювання. Так уже, в принципі, сталося з депресією. Але є резистентні варіанти депресії. От для них також могли б проявити ефективність психоделіки. Але в нашій країні це просувати непросто, бо донедавна в нас не було й медичного канабісу.

 

 

 

 

Терапія психоделіками може давати результат навіть без розмовної психотерапії, до цього, власне, веде наш прогрес – щоби можна було купити за рецептом пігулку в аптеці, застосовувати її тричі на день і позбавитися певного психічного захворювання

 

   Раніше ми розпитували різних спеціалістів про психоделічно-асистовану терапію.

 

Посттравматичне зростання

Певна кількість людей, якісь 2,5–5% від загальної кількості, коли потрапляють у якусь ситуацію, що могла б спричинити травму, навпаки – стануть кращими в духовному плані. Вони краще розумітимуть сенс життя, краще ставитимуться до навколишніх, проявлятимуть соціальну активність.

У цих людей з’являється відчуття щастя та вдячності за кожний день, прожитий на землі. Це є ознаками посттравматичного зростання. Але поки це не можна підтвердити в дослідженнях, бо ми не можемо зрозуміти, яка з мишей вийшла з травми більш духовною, це не має тваринного еквівалента, а отже – це просто феномен. 

Деякі люди стають кращими, а деякі стають хворими. Але більшість однаково проявляють резильєнтність, тобто здатність повернутися до вихідного рівня функціонування. Тому потрібно говорити про всі стани.

Але найбільше ми говоримо про ПТСР, тому що він має найважчі наслідки: нейродегенерацію, руйнування родин, руйнування соціальних зв'язків, асоціальну поведінку, суїцид. Це найбільша небезпека, тому нам потрібен точний скринінг цього захворювання. І не тільки у військових, але й у цивільних. Про резильєнтність і те, що хтось вийде з травми кращим, ми можемо додавати як про гарну звістку.

 

 

Психологів на всіх не вистачить

Якими б сильними та непохитними не почувалися певні чоловіки, нам усім потрібна соціальна підтримка, тому що ми – біосоціальні істоти. Нам дуже потрібно проговорити подію, що сталася, розповісти комусь, поділитися своїми відчуттями. Це певна небезпека, бо відчуття можуть повертати нас у цю подію, але це єдиний шлях повернути цю жахливу подію просто в рядочок спогадів.

Я НЕ ДУМАЮ, ЩО РОКІВ ЧЕРЕЗ 20, 30, 50 ЧИ 100 ЛЮДИ ЗМОЖУТЬ СОБІ ДОЗВОЛИТИ ТАКУ РОЗКІШ, ЯК СПІЛКУВАННЯ З КВАЛІФІКОВАНИМИ ПСИХОТЕРАПЕВТАМИ. ЦЕ БУДЕ ПРИВІЛЕЙ ДЛЯ ДУЖЕ ЗАМОЖНИХ ЛЮДЕЙ. Більшість же скористається послугами штучного інтелекту, який виглядатиме, як психотерапевт вашої мрії. Але він буде просто відпрацьовувати протокол. Звісно, він буде навіть імітувати емпатію, бо його навчали найкращі спеціалісти, але не зможе мислити. Він не буде кращим за справжнього терапевта, але його працездатність буде в рази вищою. Тоді як живий спеціаліст не зможе проводити більш як три-чотири сесії на день, штучний інтелект зможе зробити це хоч мільйон разів. І на цьому я зараз акцентував би увагу. В Україні дуже потужний IT-сектор, у нас є прекрасні програмісти. У нас є люди, які розв'язують суперскладні завдання. І ГОТУЮЧИСЬ ДО ПОВЕРНЕННЯ НАШИХ ГЕРОЇВ ІЗ ФРОНТУ, МОЖЕМО ПОЧИНАТИ СТВОРЮВАТИ ЦЬОГО ІДЕАЛЬНОГО ВІРТУАЛЬНОГО ПСИХОТЕРАПЕВТА НА БАЗІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ.

Ще один аспект, який ми маємо врахувати та маємо робити на ньому акцент – фармакотерапія. Лікування вислуховуванням і емпатією – це добре, але перспектива за таблетками, бо вони є більш надійними. Десятки компаній вже розробили та випробовують нові ліки проти посттравматичного стресового розладу. Нині в доказовій медицині є лише два антидепресанти. Це дуже мало. Найближчим часом їх буде набагато більше, і важливо, щоб до цих досліджень приєдналася Україна. Бо в нас пацієнтів, які потребуватимуть такого лікування, буде найбільше у світі. 

 

 

 

Чому нам всім важливо бути потрібними

Я медик, патофізіолог, учений, я завжди відштовхуюся від еволюції. Люди – соціальні істоти: нам потрібне оточення, потрібно бути корисними іншим людям, потрібна їхня підтримка і їхня оцінка нашої діяльності. Якщо ми втрачаємо оточення, будь-яка соціальна тварина гине.

Потрібність – це давно описаний феномен прискореного старіння після виходу на пенсію багатьох людей різних спеціальностей. Тобто допоки людина ходить на роботу, навіть якщо вона важко працює, вона розуміє, що це потрібна комусь справа – їй платять за це гроші, дякують за це. Отже, вона важлива. А коли виходить на пенсію, якщо немає якогось хобі, швидко старіє, втрачає ментальні функції, втрачає сенс свого існування. А безсенсовне існування довго не триває, і тим більше не супроводжується позитивними емоціями, як-от щастя, добробут, радість.

 

 

 

Про щастя

Є такий термін – ангедонія. Він означає, що людина з ПТСР (як і миша з ПТСР) не хоче зробити собі добре й доставити собі задоволення. У мишей це перевіряють простим тестом: миші дають дві поїлки, в одній – солодка вода, в іншій – звичайна. Миші люблять солодку воду й надаватимуть перевагу їй, якщо вони здорові. А мишам із ПТСР однаково, що пити.

Коли ми не хочемо зробити собі приємне – це шлях до нещастя. До нездатності отримати від життя ендорфіни й активність певних зон мозку. І саме ці зони мозку є ураженими в людей із травматичним стресовим розглядом. Це медіально-префронтальна кора – частинка головного мозку, яка перебуває в лобній зоні. У людей, які вважають себе щасливими, ця частинка навіть фізично більша.

Важливо, що ці люди саме вважають себе щасливими. Оцінюють себе так за шкалою добробуту. Вони почуваються добре, хоча насправді справи в них можуть іти набагато гірше, ніж в інших. Вони можуть бути хворими, небагатими, можуть мати інвалідність, але водночас почуватися щасливими. Це парадокс.

Якщо говорити про світові рейтинги щастя, уже багато років серед «найщасливіших країн» домінує Фінляндія. Так, Фінляндія заможна країна, але є й багатші за неї, а люди в них чомусь не такі щасливі. Тобто кореляція між багатством і рівнем щастя є, але вона не завжди визначна. І тут буде сумна новина – наше відчуття щастя генетично детерміновано. Тобто ми народжуємося з певними генами, які роблять нас здатними бути щасливими чи ні. Людина може тренувати це відчуття щастя, але підкоригувати це повністю не вийде.

Бажання вичерпні

Не потрібно себе примушувати щось робити, потрібно себе переконати, що тобі хочеться це робити, що тобі це подобається. Ти робиш зусилля не для того, щоб просто виконати щось, а для того, щоб отримати задоволення. 

Ця функція нашого головного мозку, на мою думку, виснажується найпершою. Нам перестає з віком будь-чого хотітися. З віком ми стаємо ангедоністами. У нас залишаються дуже примітивні первинні задоволення. А бажання щось робити, комусь допомагати, когось учити, з кимось спілкуватися, створювати якісь проєкти, викопати город, щось посадити, помалювати, попідрізати дерева, зібрати урожай, повезти його кудись, продати чи роздати. Це бажання треба цінувати та культивувати. Воно не нескінченне, воно вичерпується. І що більше протягом життя ми себе примушували щось робити, то менше цього бажання жити та діяти в нас залишається.  

 

 

 

 

СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ «ПРОСТИМИ СЛОВАМИ» НА YouTube

 

 

 

 

   

 

Проєкт реалізовано в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи Першої леді України за підтримки ВООЗ у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я при Кабінеті Міністрів України й громадською організацією «Безбар’єрність»