«Суспільство очікує від чоловіків, що вони будуть сильними, будуть скелями, а ми тут пропонуємо їм визнавати свої емоції та ставати вразливими», – говорить Джордж Фоллер, сімейний і парний терапевт із Нью-Йорка, який колись був пожежником. Джордж утратив багато друзів під час трагедії 11 вересня, але тримав цей біль у собі, у спробах відгородити від цього сім’ю, але це лише погіршувало його стосунки з дружиною. З того часу Джордж працює в терапії й розповідає, чому проявляти емоції цілющо для стосунків.

Ми поговорили з Джорджем у новому форматі подкасту «Простими словами» про почуття чоловіків і те, чому їм може бути складно зі своїми партнерками, стосунками й узагалі життям у контексті війни.

Джордж Фоллер,

сімейний і парний терапевт, супервізор, пожежник із 20-річним стажем, який працює з людьми, які пройшли війну. Джордж заснував центр емоційно-сфокусованої терапії в Нью-Йорку, викладає в Аккерманському інституті сім’ї, є співавтором книжок: Sacred stress, True connection, Emotionally Focused Family Therapy.

Повну розмову з джорджем слухайте в подкасті «Простими словами» на будь-якій із платформ

Що псує стосунки

Не говорити про те, що сталося = робити стосунки напруженими

Для багатьох чоловіків, які воюють на фронті або перебувають у тилу, зараз – час, коли потрібно бути сильним, зібраним, ідеальним, не говорити занадто багато, не показувати емоцій. Бо якщо ти воюєш, емоційність – твій ворог. Емоції потрібно вимкнути. Якщо ти не воюєш, ти можеш тою чи тою мірою відчувати провину за те, що ти не там. Тож іти в сторону емоцій може відчуватися, як щось небезпечне.

У моїй пожежній частині був постер, на якому було написано: «Усе, що ти тут побачиш, тут і залишиться». Мене навчили, що чим би я не займався на роботі, навіть якщо приїжджаю на пожежу та знаходжу мертву дитину, після закінчення роботи я не повинен ділитися цими речами.

Потім сталося 11 вересня, коли пожежна служба Нью-Йорка втратила 343 пожежники. Я втратив багато друзів, це було справді приголомшливо. Щодня я був або в пожежній частині, або на місці трагедії, шукаючи тіла загиблих. Мене не було вдома, я майже не бачив своєї дружини. Вона залишилася наодинці. Я був їй потрібен, бо вона була налякана й не знала, що станеться. Але вона не розповідала мені про це, бо не хотіла мене обтяжувати. Тож ми обоє захищали одне одного, уникаючи розмов.

Але що, на вашу думку, сталося з нашими стосунками? Вони стали напруженими, і відстань між нами збільшилася, і це досить передбачувано.

Правила, які навчили мене не ділитися емоціями й не говорити про те, що мене дійсно турбує, погіршували мої стосунки вдома.

Насправді єдина відмінність між найкращими стосунками у світі й дуже напруженими стосунками – це здатність до відновлення, здатність саме разом проговорити те, що сталося. Я вважаю, що відновлювати стосунки легше, якщо ти можеш попросити пробачення і сказати: «Слухай, я теж у цьому винен, я не ідеальний». Я думаю, що ця здатність визнати свою провину робить нас насправді сильнішими.

Вибір вимикати емоції

Гнучкість і можливість вибору є фундаментом психічного здоров’я

Військових учать вимикати свої почуття, але їх зовсім не вчать знов їх вмикати, коли вони повертаються додому. Вони не знають, що робити із сімʼєю, дітьми, дружиною. А коли вони не знають, що робити, це тільки чинить на них більший тиск – і вони починають по-справжньому від цього страждати. Це тому, що ніхто не навчив їх, що можна обирати: чи то вимкнути, чи ввімкнути емоції.

Коли я був пожежником, завжди робив вибір. Коли я їхав гасити пожежу, я вимикав свої почуття. Коли повертався додому і їхав кудись із родиною на вихідні, я міг знову ввімкнути почуття, якщо це було на користь мені й моїй сімʼї. Цей вибір є надважливим. Тож я хочу, щоб усі вміли чесно оцінювати: чи відчуваєте ви, що дійсно зробили вибір, чи вас не навчили робити вибір і ви просто завжди на автоматі вимикаєте свої почуття?

Слухайте розмову на YouTube

Ми не намагаємося перетворити військових на слабаків, які будуть увесь час говорити про свої почуття. Але коли вони самі захочуть, коли настане час, якщо їх слухатимуть і почують, то вони готові будуть робити це частіше.

Це про гнучкість. Я намагаюся допомогти чоловікам зрозуміти, що прислухатися до емоцій – це в їхніх власних інтересах, це не заради їхніх дружин. Бо емоція – це коли тіло каже: «Зверни увагу на те, що відбувається». І цю увагу таки треба звертати.

Коли військові повертаються додому, вони не хочуть давати волю емоціям. Відмова від емоцій дуже добре спрацювала для них на війні, і це нормально, що вони не хочуть робити щось інше. Тому ми маємо це визнати та показати їм, що розуміємо, що це нормально, що їм так звичніше та комфортніше.

Стіни, які ми зводимо, щоб захиститися від поганого, рано чи пізно починають відокремлювати нас і від якихось гарних речей.

Коли ви усвідомлюєте, що це безпечно, і ваші емоції можуть приносити вам якісь успіхи, ви будете більше давати собі проживати їх.

Це те, що я дуже хочу донести до тих, хто воює. Якщо, коли настане час, вони зможуть зробити вибір і проявити емоції, і це зробить їх щасливішими, вони захочуть проявляти їх більше. Вони побачать у цьому цінність.

Як проживати складні етапи

Ми краще справляємося із загрозою (і військові це знають), коли ми разом з іншими, ніж коли ми на самоті. Це те, що дає змогу їм воювати разом. Якщо твій товариш поруч, то все відчувається зовсім по-іншому. Чому це має змінитися, коли ви повертаєтеся додому? Коли ми чогось боїмося, якщо можемо поділитися своїми страхами з кимось – і не потрібно вдаватися в деталі, достатньо просто мати можливість поговорити про наші страхи з іншим – це набагато ефективніше.

Найефективніший спосіб регулювати емоції – зв’язок і прийняття.

Це те, що ми називаємо ко-регуляцією. Коли до твоєї нервової системи приєднується інша нервова система, це удвадцятеро ефективніше, ніж саморегуляція, коли ти намагаєшся справлятися з тим, що тебе турбує, самостійно. Військових багато вчать саморегуляції, наприклад через тренування, здорову їжу, сон, книжки. Усе це корисно для них, але найефективніший спосіб боротьби зі стресом усе ж ко-регуляція.

Якщо подивитися на людей, які беруть участь у війні, ти проводиш більше часу в оточенні інших людей, ніж будь-коли в житті. Ти їси пліч-о-пліч з іншими, спиш пліч-о-пліч з іншими, борешся пліч-о-пліч з іншими, смієшся з ними. Рівень взаємодії, який відчувають ці військові 24 години на добу, просто зашкалює. І що відбувається в більшості країн: ви берете цих військових, які звикли до такого високого рівня взаємодії, і поміщаєте їх у суспільство, де ніхто не знає, що в біса з ними відбувається і що вони відчувають. А відчувають вони розʼєднаність. А потім ми дивуємося, чому багато хто з них має симптоми посттравматичного розладу. Адже ти виходиш з бою й потрапляєш у суспільство, яке живе своїм життям. То чому б не полегшити цей перехід із війни в суспільство?

Я справді вірю, що Україна може стати взірцем для решти країн, якщо люди, які здійснюватимуть цей перехід від війни до життя в суспільстві, відчуватимуть підтримку й знатимуть, що вони самі можуть вирішити, коли вони хочуть взаємодіяти з іншими, а коли не хочуть.

Але знову ж таки ми знаємо, що якщо вони зможуть знайти вихід своїм потужним емоціям, вони будуть набагато здоровішими психологічно, емоційно, фізично, духовно. Усі дослідження свідчать, що люди здоровіші, коли вони здатні до ко-регуляції, а не коли вони весь час займаються саморегуляцією.

Для цього суспільству потрібно розуміти, що відбувається, і мати повагу до людей, які служили, і їхнього ритму. Але іноді ми маємо стільки поваги до цих людей, що в результаті просто залишаємо їх на самоті. Уникнення травми – це те, що робить травматичний досвід ще сильнішим.

Загоїти травму

Будь-яка модель загоєння цієї травми, по суті, включає тривалий вплив і спроби змусити людину зіткнутися з тим, чого вона намагається уникати. Тому, коли я працюю з кимось, хто хоче з поважних причин уникнути зіткнення з наявною травмою, я поважаю це, даю їм на це дозвіл, а потім намагаюся підштовхнути їх до цього. Тому, якщо мій товариш не хоче говорити зі мною, я скажу: «Я розумію, чому ти не хочеш про це говорити, тебе навчили не говорити про це, ти почуваєшся безпечніше, коли уникаєш цих розмов, і я буду це поважати». Але я буду продовжувати запитувати й перевіряти, тому що, як на мене, якщо ти зможеш говорити про це, коли захочеш, і знайдеш когось, хто тебе вислухає й підтримає, можливо, тобі буде легше; і я з радістю пройду через це з тобою, коли ти будеш готовий.

І знову ж таки я дав би цій людині знати про свій намір і посіяв би це насіння роздумів, а потім відійшов би й дав своєму партнерові повагу та простір. Але іноді ми настільки шанобливо ставимося до людей, до їхнього особистого простору, що стаємо занадто боязливими й перестаємо підштовхувати їх. Але цей тиск є здоровим, він говорить про те, що нам не байдуже.

«Тобі могло б бути краще, якби ти набрався сміливості».

Я використовую слово сміливість, коли це є доречним, щоб допомогти військовим побачити, що справді потрібно багато сміливості, щоб подивитися в обличчя своїм страхам. Легше їх приховати. Але коли ти постійно ховаєш свої страхи, вони залишаються з тобою, як тінь, яка завжди десь у підвалі чекає на свій час. А потім щось у твоєму житті провокує їх, і вони випливають на поверхню. Проте якщо одразу ввімкнути світло в підвалі й набратися сміливості туди спуститися, то багато з цих страхів виявляються не такими вже й великими проблемами. І тоді вони втрачають свою силу, і ти розряджаєшся. Коли я говорю про розрядження, я маю на увазі, що стрес і травматичний досвід зберігаються в наших тілах. І навіть якщо ти уникаєш їх у своїх думках, твоє тіло однаково завжди пам’ятає про них. Але якщо ти підключаєш ко-регуляцію, це фактично вивільняє цей стрес і страх з тіла, і саме так люди й зцілюються.

Як змусити чоловіків говорити

Більшість жінок занадто швидко переходять до сильних емоцій. Вони хочуть говорити про самотність, сум, біль, це дуже сильні емоції. Чоловіки намагаються уникати їх. Ви повинні почати спілкування з чоловіками з менш сильних емоцій. Коли ви хочете поговорити про щось справді важке і складне, чоловікам легше розуміти такі речі через призму проблем, які вони можуть вирішувати. Чоловіки – проблем-солвери, вони люблять вирішувати проблеми. Тому, коли ви хочете поговорити про щось складне, ви можете сказати своєму партнерові: «Слухай, давай спробуємо вирішити цю проблему?» Так їм легше буде захотіти долучитися. Ви маєте використовувати ті стратегії, які притаманні й зрозумілі чоловікам: жартувати, зосереджуватися на позитиві – це чудові способи, завдяки яким чоловіки досягають успіху в емоціях.

Наприклад, якщо ви скажете: «Я хочу поговорити про щось важке не знаю, як це виправити, але знаю, що ти класно вирішуєш проблеми. Що ти про це думаєш?» Тоді я думаю «гаразд, давай поговоримо про це, ти притягуєш мене до себе».

Коли чоловіки розмовляють одне з одним, вони завжди дражнять одне одного, завжди жартують: це важливо для їхнього відчуття безпеки. Багато жінок надто серйозні, надто емоційні, і це просто занадто далеко від того, де перебувають їхні чоловіки.

Тож якщо ви можете знайти спільну мову й жартувати, бути позитивними, намагатися разом вирішувати проблеми, не встигнете озирнутися, як вони вже зроблять те, про що ви їх просите.

Коли я кажу моєму синові, що хочу з ним поговорити, його тіло напружується, бо він чекає на критику. Тож виходить, що навіть якщо я маю добрі наміри й хочу сказати йому щось, що, на мою думку, він має почути й, можливо, це буде йому навіть приємно, я мимоволі вчу його не піддаватися емоціям.

Зазвичай я сиджу у своїй кімнаті й кажу сину: «Заходь, сідай на диван, я хочу з тобою поговорити». І щоразу, коли хочу поговорити з ним, я говорю з ним про якісь проблемні речі, про те, що йде не так, і так я привчаю його не хотіти вести розмови. Памʼятаю, я розмовляв з одним із його друзів, і той сказав мені: «Знаєте, що вам треба зробити? Попросіть його сісти на диван і розкажіть йому анекдот. Ви маєте дати його тілу зрозуміти, що диван не завжди призначений для поганих розмов, тут можуть траплятися й хороші речі». Тож я спробував, й одного дня я сказав синові сісти на диван, і він весь наче закамʼянів, а потім раптом я взяв і пожартував – і він почав істерично сміятися, а далі він сам уже хотів жартувати зі мною про все на світі. Ось саме так ми починаємо процес встановлення звʼязку і, на мою думку, це дуже важливо.

Якщо є один головний висновок, який я хотів би донести сьогодні, то це той факт, що якщо ви хочете, щоб ваші чоловіки більше проявляли свої емоції, вони повинні бачити, що це дійсно приносить їм щось позитивне. Коли це відбувається, їхнє тіло до цього звикає, так само як воно звикає вимикати емоції, щоб справлятися зі стресом. І якщо ви рухаєтеся занадто швидко, не враховуєте комфортний для них темп, то не важливо, що у вас добрі наміри, що просто хочете поговорити, встановити звʼязок, обговорити свої емоції, бо те, що вони чують, – це те, що вони погано справляються з емоціями. Тож ви тільки тренуєте їх продовжувати зводити свої стіни.

ПОВНУ РОЗМОВУ З ДЖОРДЖЕМ СЛУХАЙТЕ В ПОДКАСТІ «ПРОСТИМИ СЛОВАМИ» НА БУДЬ-ЯКІЙ ІЗ ПЛАТФОРМ

Брендинг: Vertigo Agency