«ПРИЙОМ» – подкаст The Village Україна про почуття військових і їхні стосунки з цивільними.

Головний герой подкасту – Артем Осипян, доброволець Збройних сил, до повномасштабної війни був психотерапевтом і спеціалізувався на роботі із залежностями. У п’ятому епізоді подкасту Артем розповідає про алкоголь і наркотики на фронті. Чому вони там є, попри заборону в Статуті, чи є норма у вживанні та чому сама війна також є свого роду наркотичним засобом.

СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ «ПРИЙОМ» НА ЗРУЧНИХ ПЛАТФОРМАХ

Алкоголь і наркотики на фронті є

Як у «совку»: сексу ніби не було, але ми всі якось народилися, так і на фронті алкоголю та наркотиків нема. Але це, звісно, неправда.

Психоактивні речовини оточують нас і супроводжують усе наше життя. Чай, кава, для когось нікотин, алкоголь, марихуана та багато всього іншого. Фактично кожна людина так чи інакше використовує психоактивні речовини (ПАР). Бійці на фронті – не виняток.

У вживання ПАР є декілька категорій мотивів:

  1. Вплинути на фізичний стан. Наприклад, за допомогою алкоголю зробити глибшим сон, або навпаки – за допомогою стимуляторів – не спати, зняти біль, фізичний дискомфорт опіоїдами чи дисоціативами.
  2. Змінити емоції та настрій. «Зняти» пригніченість, коли засмучені, відвернутися від проблем, відчути ейфорію та легкість тощо.
  3. Сприяти активній діяльності. Це може бути посилення концентрації для роботи або вживання з метою зробити якусь діяльність цікавішою тощо.
  4. Соціальні мотиви. Нерідко ми вживаємо психоактивні речовини для того, щоб «злитися» з компанією, довше спілкуватися з друзями або щоб зняти якісь бар’єри та заборони: упевненіше говорити, жартувати.

На фронті трапляються всі ці категорії мотивів. Іноді ти п’єш із побратимами, бо на фронті «особливі умови», особливий привід. Іноді ти вживаєш щось, щоби виспатися після кількох діб без сну. Іноді робота полягає в постійному спостереженні, концентрації на чомусь, і тоді деякі бійці згадують про існування стимуляторів. А іноді просто нудно й хочеться розважитись.

Власне, фронт – це маленький світ зі своїми причинами вживати психоактивні речовини.

Структура Збройних сил не готова визнати вживання ПАР

Одна з ключових проблем вживання психоактивних речовин на фронті – це неготовність до цього вертикальної, ригідної та жорсткої структури, яка вимагає дисципліни та порядку. В армії є дуже потужна система та традиція заборон і покарання. А, як відомо з досліджень, заборони та покарання зазвичай лише погіршують ситуацію з психоактивними речовинами. Якщо у військовій частині ще якось можна проконтролювати їхнє вживання, то під час війни, на фронті, де більше хаосу та свободи, ніж в армії – проконтролювати кожного бійця неможливо. Умови війни дають «внутрішнє право» й ніби легалізують використання ПАР. Багато хто сприймає це взагалі як ледь не єдиний спосіб якось вплинути на свій стан.

Тож ледь не єдиним розумним рішенням було б визнати той факт, що психоактивні речовини на фронті є.

Конструктивне та деструктивне вживання

Як і в цивільному житті, вживання ПАР може бути конструктивним, а може бути деструктивним. Звісно, це стосується не всіх видів речовин. Одна справа, коли боєць у безпечному місці, де він може відпочити, і він дозволяє собі трохи випити, а інша справа, коли боєць напивається під час виконання бойового завдання, тим самим втратою своєї боєздатності ставить під загрозу себе та побратимів.

Чи є вживання адекватним, чи вже перетнуло межу зі зловживанням, можна визначити за чотирма критеріями:

1. Втрата самоконтролю. Є люди, які можуть вчасно зупинитися, а є, які ні. Самоконтроль визначається тим, що людина може контролювати себе, здатна вживати стільки, скільки запланувала, тобто встановлювати певні обмеження, ліміти та їх дотримуватися. Відповідно, якщо ніяких обмежень за кількістю та частотою вживання в людини немає – можна легко сформувати залежність.

У випадку деяких речовин – погано стає емоційно, але є й ті, які приносять буквально фізичні страждання

2. Проблеми в соціальному житті. Якщо вживання психоактивних речовин негативно впливає на наш розвиток, навчання, роботу, на наші стосунки з близькими, забирає в нас хобі та псує стосунки – це вже зловживання. Конфлікти, бійки, соціальна ізоляція, різна деструктивна поведінка через вживання – це все тривожні маячки, на які варто звертати увагу.

3. Ризикованість. Деякі люди можуть не вживати місяцями, а потім іти в запій, у якому поводитимуться деструктивно, наражаючи на небезпеку себе й інших. Тож іноді кількість є не такою важливою, як «якісні наслідки» вживання. Навіть разове передозування, отруєння, психоз є ознаками зловживання. Якщо в людини виникли супутні проблеми зі здоров’ям через навіть епізодичне вживання алкоголю чи наркотиків – це також проблема. Є люди з різними захворюваннями, які не сумісні з нікотином або алкоголем, але продовжують їх вживати – це ризиковане вживання і, відповідно, ознаки зловживання. Сюди ж віднесемо ризиковану поведінку – таку як керування авто у стані сп’яніння, фізичні травми, отримані через сп’яніння тощо.

4. Абстинентний синдром, або «ломка». У деяких випадках наше вживання стає такою собі традицією для організму. Він поступово звикає та підлаштовується під речовину, а коли ми хочемо раптом перестати її вживати – нам стає погано. У випадку деяких речовин – погано стає емоційно, але є й ті, які приносять буквально фізичні страждання. Науково це називається «абстинентний синдром». Це ознака фізичної залежності й, відповідно, ознака того, що людина зловживає речовинами. Також зловживанням є поведінка, коли ми потребуємо постійного збільшення дозування. У деяких людей формується толерантність до речовини, і це змушує їх постійно збільшувати обсяг вживання: спочатку я випивав одну чашку кави на день, щоби збадьоритися, з часом чашок стало дві чи три, а через кілька місяців я приймаю кофеїн у таблетках, бо інакше вже не бадьорить. Це ризиковано, адже може призвести до передозування й інших наслідків.

Тож якщо ми вже приймаємо той факт, що весь світ ніколи не буде тверезим, і навіть деякі бійці на передовій однаково будуть ховатися від командирів і покурювати траву або випивати коньяк, важливо розуміти та стежити за ознаками зловживання.

На додачу до цього, в умовах війни та в зоні бойових дій є два специфічні правила щодо вживання:

  • Ніколи не вживати у випадках і місцях, де від стану твоєї свідомості може залежати чиєсь життя. Також краще не доходити до певного ейфорійного стану, ніж перетнути межу та втратити боєздатність і самоконтроль. Це відповідальність кожного особисто.
  • У прифронтових зонах, якщо вживаєте компанією, критична більшість має залишатися тверезою та повністю контролювати ситуацію. Бо навіть у глибокому тилу можуть бути неочікувані неприємності. П’яні скупчення – найкраща мішень для ДРГ.

Ніхто не зможе заборонити бійцям відпочивати та розслаблятися доступними методами, але не можна дозволяти собі повністю втрачати контроль

Очевидно, що на фронті бажання випити може бути навіть сильнішим, ніж будь-коли й будь-де, але водночас варто пам’ятати, що на фронті є свої правила вживання, якими не можна нехтувати. Адже якщо в цивільному житті втрата контролю – це зазвичай особиста проблема, найчастіше вона не є смертельною, то на війні ризик набагато більший, і твій стан свідомості – колективна відповідальність, відповідно, і наслідки будуть колективними.

Ніхто не зможе заборонити бійцям відпочивати та розслаблятися доступними методами, але не можна дозволяти собі повністю втрачати контроль. На жаль, через відсутність діалогу на цю тему, відсутність просвіти в ЗСУ деякі бійці про це забувають.

З іншого боку, велика кількість бійців мали ті чи інші стосунки з психоактивними речовинами до війни. І це також вносить свої корективи. Звертатись до вживання – це фактично інстинкт. Хтось звик вживати за найменшого стресу, хтось накопичує його, а потім спустошує через чарку. На війні підстав для вживання більше, ніж у цивільному житті, тому, відповідно, і самоконтроль, самоспостереження мають бути пильнішими.