ПодкастиТрибунал, «сатана в бочці» та двійники. Що ми не знаємо про Миколу Хвильового?

У сьомому епізоді подкасту «Станція 451» говоримо про Миколу Хвильового.

Справжнє прізвище Миколи Хвильового – Фітільов. Він народився 13 грудня 1893 року в Тростянці на Слобожанщині.

У «Короткій біографії» 1924 року Хвильовий писав про свого батька Григорія Олексійовича Фітільова: народний учитель, народник, мрійник та «у вищому ступені безалаберна людина». А в листі до Миколи Зерова він додає: «Я – син народного вчителя (за єлейною термінологією – з голодранців). Батько ніколи не говорив по-українськи; зате бабуся не тільки говорила, але й у глухі слобожанські вечори розказувала мені багато казок про домовиків, лісовиків і т.д. Од бабусі – українська мова, від батька – народницький «душок» (що від матері – колись розкажу)».

Батько мав уплив на малого Миколу. Завдяки йому він читав Діккенса, Гюго, Флобера, Гофмана та, очевидно, не без російської класичної критики Бєлінського, Пісарєва і Добролюбова, що так любили називати свої писання типу: «Луч света в тёмном царстве» або запитувати в назвах своїх дописів: «Что такое обломовщина?» и «Когда же придёт настоящий день?» Погодьтесь, хороші вчителі для автора, в чиїй спадщині памфлети займатимуть окремий том вибраних творів. Автора, який попитає згодом «Камо грядеши».

Навчання в гімназії Хвильовий змушений був покинути через зв’язки з революційними гуртками.

Від Пісарєва, Добролюбова і Бєлінського пів кроку до Максима Горького та його ідеї «бродячей Руси». Микола Фітільов на своєму шляху до Миколи Хвильового, як і Олексій Пєшков на шляху до того, аби стати Максимом Горьким, хлебтає життєвий досвід: чорноробочий котельного цеху Дружківського заводу, вантажник Таганрозького порту, робочий цегельного заводу станиці Іловайської, вантажник коксу в Горлівці. Згодом він скаже: «Заводського в мене залишилось: пролетарська (непоказательна) фізіономія, матеріальне становище і дух протесту».

Коли почалася Перша світова, Фітільову 21. Про той час у листі до Миколи Зерова він напише: «3 роки походів, голодовки, справжнього жаху, який описати я ніяк не ризикну, 3 роки голгофи в квадраті». Волинські болота, Галичина, Карпати, Польща, Буковина, Румунія.

Листопад 1917 року – Фітільову 23 роки – разом із молодшим братом Олександром, учасником більшовицького повстання в Москві, вони організовують повстанський загін «вільних козаків», що воює проти гетьманських і німецьких частин.

Фітільова взяли в полон. Завдяки випадковості йому вдалося уникнути розстрілу. Решту арештантів, його товаришів, розстріляли.

За два роки, 1919 року, трибунал Червоної армії, в лавах якої вже на той час служив Фітільов, виніс йому смертний вирок. Того разу його врятувала Юлія Уманцева. Згодом вона стане його другою дружиною.

Фітільов писав агітки для плакатів та армійської преси. Для різних форматів та інтонацій Фітільов користувався різними псевдонімами. Наприклад, Микола Тростянецький, Микола Псьол і Микола Заноза.

1920 рік, Фітільову 27, у журналі «Знання» під псевдонімом Стефан Кароль опубліковано його вірш «Я тепер покохав город».

Виходять збірки поезій «Молодість» (1921 рік, 20 сторінок), «Досвітні симфонії» (1922, 74 сторінки), поема «В електричний вік» (1921 рік, 16 сторінок).

У 1921–1922 роках Хвильовий працював над своєю першою збіркою, згодом він назве її «наймолодшою». Про ті етюди він скаже: «Я просто фіксував настрої тридцятих років».

Уже 1924 року слава Хвильового настільки велика, що в Катеринославі ловлять двійника Хвильового, який видавав себе за письменника та користувався всіма супутніми благами. Остап Вишня про цю історію написав цілий фейлетон «До всіх провінціальних Миколів Хвильових».

Сила та притягальність постаті Миколи Хвильового в його організаторському таланті, в тому, що він запускає хвилі неспокою літпроцесу. Від публікацій Хвильового запускається історичний інтелектуальний бій – літературна дискусія, що тривала з 1925 до 1928 року та спричинила приблизно 1000 публікацій.

Зрештою Хвильовий опинився під прицільним спостереженням системи.

Хвильовий-поет, Хвильовий-памфлетист, Хвильовий-організатор літературного життя, Хвильовий-батько-і-чоловік, Хвильовий-революціонер і вірянин революції, Хвильовий-фронтів Першої світової та ватажок загону «вільних козаків».

І зрештою – Хвильовий-новатор української прози.

У цьому епізоді читаємо перші вірші Хвильового, обговорюємо його безкінечну віру в ідею, розбираємо, чому так часто в його творах згадуються шведські могили, як він витворює унікальні образи та зрештою – читаємо дитячу казку, від якої шкіра вкривається сиротами.

А ще тут історія про те, як мій прадід наставляв мого батька, шукаємо відповіді на запитання – чому оповідання Хвильового «пахнуть Гоголем» і про що насправді була літературна дискусія 1920-х років.

ЩО З ХВИЛЬОВОГО ПРОЧИТАТИ ДЛЯ ПОЧАТКУ:

• «Іван Іванович»
• «Ревізор»
• «Подяка приватного лікаря»
• «Щасливий секретар»
• «Оповідання схвильованої Ганки»
• «Я (Романтика)»
• «Сентиментальна історія»
• «Із Вариної біографії»

РЕКОМЕНДАЦІЯ ВІД ПАВЛА МИХЕДА:

Микола Хвильовий – письменник, який, мабуть, усе ж найбільш уповні висловився в повісті «Я (Романтика)». Тут – пекучі питання, котрі ятрили його душу впродовж усього життя, тут – початки багатьох його художніх експериментів. Тут і перші переконливі свідчення того, що він був крупнішою й потужнішою особистістю, ніж та, що постає в його творчості. Таке буває.

---