ПодкастиЯк когнітивно-поведінкова психотерапія лікує панічні атаки та депресію

Особливості КПТ і відмінності від інших психологічних підходів

Гештальт добре допомагає пробуджувати емоції, дає змогу внутрішній дитині відчувати щастя. Цей метод дуже популярний у пострадянському просторі, у якому є проблема з вираженням емоцій. КПТ має чітко окреслений шлях лікування. Проте когнітивно-поведінкова терапія не означає відсутність емоцій, а гештальт не означає відчутність структури. Просто в кожному методі чомусь одному надається перевага.

Гештальт-підходи орієнтовані на роботу з розвитком особистості, її переживаннями, а когнітивно-поведінкова терапія найкраще працює з депресивними, тривожними, панічними та іншими різновидами розладів.

На відмінну від гештальт- і психоаналітичного підходу, у термінології КПТ не існує поняття «захисний механізм». У когнітивно-поведінковому підході схожі процеси називають «когнітивним викривленням». Когнітивні викривлення, як і захисні механізми, є у всіх людей. Їх створюють нервові центри неокортексу (кора головного мозку, яка відповідає за мислення, пам’ять та ухвалення рішень). А захисні механізми створюють нервові центри глибших ділянок мозку, тому їх відносять до понять глибинної психології.

Особливістю в роботі КПТ є залучення внутрішньої дорослої частини людини, яка може спостерігати за собою, сумніватися у своєму сприйнятті, тестувати та критично осмислювати свої думки, себто бачити ці викривлення. У такому випадку людина може на 90% бути впевненою в чомусь, але на 10% вона припускає інше та готова це протестувати.

Наприклад, людина думає, що всі люди небезпечні, їм не можна довіряти й потрібно весь час бути насторожі. Вона спілкується з іншими вороже й, відповідно, вони з нею теж. Тоді людина підтверджує свою гіпотезу, що всі люди – небезпечні істоти й потрібно бути обережною. У когнітивно-поведінковій терапії людина має змогу протестувати цю думку.

У чому суть схема-терапії

Схема-терапія — це один із напрямів КПТ, створений Джеффрі Янгом для роботи із глибшими проблемами. Якщо когнітивно-поведінкова терапія не допомагає, це може означати, що внутрішня доросла частина недорозвинена.

У схема-терапії є концепція внутрішнього поділу особистості на дві сторони: на одній — здоровий дорослий і щаслива дитина, а на іншій — дорослий, який критикує, і вразлива дитина. В основному, внутрішні конфлікти трапляються через протистояння внутрішнього дорослого та дитини. З одного боку, людина багато від себе вимагає (внутрішній суворий дорослий), а з іншого — дуже сумнівається в собі та думає, що в неї нічого не вийде (внутрішня вразлива дитина). Це внутрішній конфлікт.

У схема-терапії існує поняття «‎копінг» — це те, що робить людина, аби впоратися зі стресом. Справлятися можна дезадаптованим способом, тобто уникати переживань. Або, навпаки, способом звеличення себе. Тобто людина себе хвалить і нагадує собі, що вона вміє, аби впоратись із переживаннями.

Адаптивний спосіб охоплює включення внутрішньої здорової частини дорослого, який тримає за руку нашу вразливу внутрішню дитину, заспокоює її, не заперечує переживання, а допомагає з ними впоратися. Або вмикається дорослий, який раціонально оцінює, що можна зробити для того, аби зменшити ці переживання.

Наприклад, якщо внутрішня вразлива дитина студента-відмінника боїться не скласти іспит, внутрішній дорослий може вирішити, що треба більше почитати та добре вивчити матеріал, щоби менше сумніватися в собі. Або може заспокоювати та говорити: «Усе буде добре, ти вчив, ти складеш цей іспит».

Як працює схема-терапія

Схема-терапія виділяє 18 схем. Схема складається з того, як людина сприймає себе та навколишній світ, або з емоцій, які вона сприймає як нестерпні та вирішує тікати від них за допомогою копінгів і певної поведінки. У підсумку ця автоматична поведінка не веде до досягнення цілей, а, навпаки, перешкоджає цьому. Наприклад, коли людина потребує близькості, але через страх уникає її, вона так захищає себе від переживань можливого відторгнення, але не задовольняє потребу у зближенні.

Кожна схема базується на певній незадоволеній потребі. Виділяють 5 основних потреб: потреба прив’язаності, компетентності, самоідентифікації, вираження своїх потреб, реалістичних кордонів і безпеки. До кожної незадоволеної потреби прирівнюється певна схема.

У відповідь на кожну схему є три варіанти дій: бий, замри, тікай. Наприклад, у схемі «Емоційна депривація» людина потребує любові, але не може її отримати. Людина може вірити схемі, тоді вона обирає відстороненого партнера, не виражає свою любов. Тобто людина підтверджує схему своїм досвідом. Якщо людина контратакує цю схему, вона вимагає любові від свого партнера й хоче тісного контакту. Також людина може взагалі уникати стосунків і можливості з’ясувати те, полюблять її чи ні. В адаптивній схемі людина відчуває, що гідна любові. Тобто впевнена, що зустріне людину, з якою в неї буде повноцінний обмін коханням.

Схема-терапія також лікує нарцисичні, межові, компульсивні розлади. У ній також залучена емоційна включеність із гештальт-підходу. Плюс у тому, що людина не тільки вчиться виражати свою злість, фрустрацію, як у гештальті, а й розуміє повну картину процесу лікування, які процеси зараз у ній вмикаються. Людина фіксує та пояснює собі всі копінги, які вона використовує.

У схема-терапії під аналогами захисних механізмів маються на увазі переживання, думки людини. Суть цього методу в тому, що наші думки впливають на наші емоції. Емоції виливають на нашу поведінку, яка підтверджує глибині упередження, а вони, своєю чергою, упливають на наші думки. Коли на якомусь етапі відбувається збій, він тестується та стає зрозумілим за допомогою переживання нового досвіду.

Наявність певної схеми можна помітити в тривалому незадоволенні собою або стосунками. Як правило, людина асоціюється або з частиною себе, яка критикує, або із вразливою дитиною. Людина або постійно нападає на себе, або відчуває себе маленькою та слабкою дитиною, коли якась потреба незадоволена.

Корисно знати та приймати всі ці частини себе. Потрібно розуміти, що кожні копінги виникають обґрунтовано. Наприклад, у дитинстві нормально справлятися з агресивним батьком через покірність. Коли дитина виростає, у неї залишається цей копінг, але це не означає, що він неправильний. Варто просто дещо переглянути його: для чого він потрібен і коли він вмикається, знайти, який ще спосіб можна застосувати.