ПодкастиАнна Копилова – про «Основи», невизначений Київ та український Луганськ

Mincultpryvit – авторський подкаст українського режисера Нарімана Алієва, який виходить у форматі «безкультурно про культуру». У межах другого сезону подкастів The Village Україна Наріман спілкується з гостями про культуру в усіх її проявах.

Гостя нового епізоду – артдиректорка видавництва «Основи» та режисерка Анна Копилова.

Раніше The Village Україна анонсувало другий сезон Mincultpryvit в інтерв’ю з Наріманом Алієвим. Іншими гостями сезону вже стали Антоніо Лукіч («Мої думки тихі»), Валентин Васянович («Атлантида»), Антон Слєпаков («Вагоновожатые»), Влад Болєлов (Limelite), Богдана Неборак («Взяла і прочитала»), гурт Курган і Agregat і Сергій Степанський.

Анна Копилова: Я народилася в Кіровську [зараз – Голубівка Луганської області]. Містоутворювальні підприємства – дві шахти. У мене з вікна було видно…

Наріман Алієв: Усі красоти.

Копилова: Мої шрами – від жужалки. Це перероблена порода, якою засипали доріжки. Але вона радіоактивна насправді.

Алієв: Welcome to Ukraine! [сміється]

Копилова: Ми переїжджали за татом, він працював у Кіровську, тоді його перевели до Луганська. Потім його перевели до Києва, і в сім років ми переїхали в Київ. Тому, в принципі, я виросла в Києві. Але маю сентимент [до Луганської області]. Наприклад, у моїй сім’ї День шахтаря святкується з більшим розмахом, ніж Новий рік.

Алієв: Більше, ніж День Незалежності.

Копилова: Коли вони збігаються (це остання неділя серпня), це все. Три дні весілля гуляємо! Але сентимент дійсно є. Дійсно болісно дивитися на те, що є там зараз.

Наріман Алієв: Я розумію, що нічого не знаю про ті території. У Донецьку я був один раз.

Анна Копилова: А я не була в Донецьку, до речі.

Алієв: Але ми загалом мало знаємо про території, за які воюємо, і про людей, які там виросли. [...] Так само й з Кримом. Мене бісить, коли запитують: «А що, хіба в Криму зараз погано?» Мене не це турбує, погано там чи добре...

Копилова: Це відносно. Комусь погано, а комусь добре.

Алієв: Я навіть не про це, а про саме мислення. Це як вкрасти дитину, а потім казати: «Ну, а що, я її тепер годую, вдягаю, школу вона має гарну». У нас немає ставлення до цих територій…

Копилова: У мене є.

Алієв: У тебе є, тому що ти з Луганська. І в мене є, тому що я з Криму.

Копилова: Але я тверезо розумію, чому так сталося. Розумію, чому люди з вірою в серці сприймали всю цю хєрню про фашизм. [Можна говорити] про занепад культури там, її там не було.

Алієв: Відсутність там українського простору, та й відсутність українського інформаційного простору в принципі.

Копилова: Так.

Алієв: Це загалом про український загальнонаціональний контекст. 

Наріман Алієв: Я хотів запитати про курс, який взяли «Основи». Це подарункові видання, які не соромно гортати й дарувати.

Анна Копилова: У сучасному книговиданні є кілька течій: фікшн, нон-фікшн – а також є артбуки, coffee table books або подарункові видання. У принципі, ми займаємося цією історією та нон-фікшном. Ще одна з наших важливих історій – це те, що ми хочемо експортувати Україну у світ. Що цікаво, після цього українці тут кажуть: «Вау, так це ж круто!» Раніше вони не бачили естетику в цих кончєних балконах, а зараз, розумієш, [бачать]. І ми цей феномен документуємо. Й українці тут, бачачи, що це купують, що про Сашу Маслова й наш проєкт [Ukrainian Railroad Ladies] пише The Washington Post, розуміють, які круті українські жінки, котрі працюють на «Укрзалізниці». «Нет пророка в своем отечестве».

Алієв: Це круто те, що ви зробили з балконами, що ви зробили з церквами. Це дуже потрясно. Можна сказати, що це вирвано з контексту. Але це контекст, у якому ми живемо.

Копилова: І [який] не помічаємо щодня.

Алієв: Але, якщо на цьому зосередитися, то можна зрозуміти, що в нас щось пішло не так. [сміється] І в певний момент стало частиною нашої культури. [сміється]

Копилова: І через такий прикол («Ой, вони сфоткали кончєні балкони», «Ой, вони сфоткали церкви з вагонки»)... Насправді там глибоке архітектурне та мистецтвознавче дослідження. Там великий текст про те, що передувало цьому феномену, чому так сталося та що буде далі.

Наріман Алієв: Я багато думав про міста в кіно й те, як створити образ Києва. І це дійсно важко, тому що його ще треба осмислити. Київ зараз не має свого обличчя, він хаотичний, не збалансований у всіх своїх проявах. Лос-Анджелес, наприклад, має центр із вишками, окремий район зі студіями, узбережжя з серферами...

Анна Копилова: Не була. [сміється]

Алієв: Я був, просто вийобуюся. [сміється] Це я просто про канонічні міста, про образи.

Копилова: Я б сказала, що в Києві за минулі років п’ять починає вибудовуватися ця історія.

Алієв: Але це те, що нахаотичнилося…

Копилова: За Омельченка. [сміється]

Алієв: Так, усе пішло по пизді.

Копилова: Крах. Тоді ще був Черновецький.

Алієв: Черновецький просто все забетонував. Воно все якесь… Немає життя. От ми зараз у Львові, тут зберігається це відчуття міста.

Копилова: А цей вираз «Київ такий Київ»?

Алієв: Та ні, це ж дуже іронічно.

Копилова: Так самоіронія – це те, що ми повинні продавати.

Алієв: Для мене Київ – це [слоган] everything’s possible.

Копилова: Теж згодна. Так «Київ такий Київ» – це і є everything’s possible. Це й треба продавати.

Алієв: Але для візуального контексту Київ однаково треба переосмислити. Бо однаково тут [поряд] можуть стояти історична будівля та лоток із дротами. Коли ми хочемо показати Київ, то ніби беремо тільки щось одне, а все інше відсікаємо.

Копилова: Церкви.

Алієв: Так. [сміється] Тому я досі не розумію, який вигляд може мати Київ у кіно.

Копилова: Я знаю, що всі [закордонні] рекламні групи, які приїжджають до Києва…

Алієв: Їдуть на Троєщину.

Копилова: Тому що вона автентична. По-друге, вони в шоці від кольорів наших будівель. Тут у нас ніжно-персиковий, тут у нас крабово-лососевий. [сміється] Вони в шоці.

Алієв: Дивляться, як на аборигенів: «Ніхуя собі тут у вас несеться».

Копилова: У цьому шарм.

Алієв: Але ми поки не навчилися його використовувати.

Копилова: Звісно, ми ж соромимося.

Алієв: І тому це треба переосмислити.

Копилова: І це те, що ми й робимо.

Анна Копилова: А про ці мозаїки, про декомунізацію, чому ми маємо це все вирізати? Ми маємо документувати це, зберігати.

Наріман Алієв: Я згоден. Неможливо викреслити ці 70 років комунізму, Радянського Союзу. Декомунізація має бути не візуальна, а внутрішня.

Копилова: Так. Здається, що чиновники, яким дали це завдання, зрозуміли його надто буквально. Не було аналізу.

Алієв: Його дійсно не було. «Так, нам потрібно провести декомунізацію. Усе, що ми можемо зробити, – це перейменувати вулиці та зняти мозаїки».

Копилова: Змінити топоніми!

Алієв: Для мене це важлива річ – знищити все, що нагадує [про комунізм].

Копилова: От це «знищити»... Не можна знищувати.

Алієв: У мене є мапа Криму з географічними назвами, ще кримськотатарськими. Прямо по селах, по всіх. Але 95% перейменовані. «Земляничная», «Высоцкая», «Большевицкая»…

Копилова: «Ленина».

Алієв: Щось, як Аюдаг, Ай-Петрі чи Бахчисарай, не перейменували, бо вони мали якийсь історичний бекграунд, але загалом це все знищували. Я з села Петрівка, селища міського типу Красногвардійське. А взагалі це Курман-Кімільчі. Про знищення пам’яток, будівель тощо, це все ще треба осмислити.

Наріман Алієв: Часто кажуть: «Чому в нас не знімають, як Тарантіно? Чи як Фінчер?»

Анна Копилова: У нас інший контекст. У нас не народжуються Тарантіно й Фінчери. У нас народжуються Слабошпицькі й Алієви.

Алієв: Дякую! [сміється] І Тарантіно просто один на всю світову історію. Не буде іншого Тарантіно, який буде робити таке кіно.

Копилова: Так.

Алієв: Або кажуть: «Чому ви знімаєте про це? Я про це не хочу дивитися».

Копилова: Так вони й не дивляться.

Алієв: Або кажуть, що в нас усе кіно про війну. Кажуть, що все гівно. Але жодного фільму не бачили. І, в принципі, не розуміють, що кіно про війну – це досить широка [категорія].

Копилова: Я бачила. І в мене є погляд, що ми це ще не переварили.

Алієв: Бо воно досі триває.

Копилова: Досить рано ми почали рефлексувати й видавати творчість з цього приводу. Думаю, по-перше, це має чимось скінчитися, так? А потім буде щось таке, що… Мені здається, що тільки-тільки [осмислили] Другу світову.

Алієв: Історію України, в принципі, треба переосмислити. Зрозуміти, хто нам брат, а хто нам ворог.

---

---