Подкасти«Я так і знав, що ти мені зраджуєш!». Як працює проєктивна ідентифікація?

У попередніх двох епізодах нового сезону подкасту «Простими словами» ми поговорили про фундаментальні захисні механізми психіки: проєкцію та інтроєкцію.

Часом, під сильною дією власних проєкцій, дуже хочеться запевнити інших людей в їхній об’єктивності. Якщо це вдається, наша проєкція стає чиєюсь інтроєкцією, а на виході ми отримуємо коктейль під назвою «Проєктивна ідентифікація». Що це та як працює – детально розповіли у третьому епізоді подкасту «Простими словами».

Проєктивна ідентифікація замикає сет двох попередніх захисних механізмів: проєкції та інтроєкції. Проєкція – це коли людина приписує зовнішньому світу свій внутрішній стан, а інтроєкція працює навпаки – людина приписує внутрішньому статус того, що прийшло ззовні. В якомусь сенсі, проєктивна ідентифікація – це злиття проєкції та інтроєкції.

Людина, яка створює проєктивну ідентифікацію, навряд чи її усвідомлює. Цей процес знайомий тим, на кого він спрямований. Але для процесу проєктивної ідентифікації необхідно два суб’єкта. Це складні стосунки, у яких один суб’єкт проєктує свої сильні переживання на іншого та пропонує йому зайняти певну роль, а другий об’єкт ідентифікує себе з цією проєкцією й так підтверджує реальність іншого. Це складний танець, у якому двоє опиняються злегка нещасними.

Як працює проєктивна ідентифікація

Проєктивна ідентифікація – це коли особа не тільки проєктує щось на іншу людину, а ще й підштовхує її до того, аби вона відповідала цій проєкції. Це допомагає людині ще більше впевнитися у своїй реальності. Наприклад, ви проєктуєте на свого партнера очікування того, що він вам зрадить. Це означає, що або ви самі маєте бажання зрадити, або ви маєте досвід зради, який вас дуже травмував і закріпив страх. У другому випадку, проєктивна ідентифікація слугує способом захисту людини, яка намагається весь свій негативний досвід зради перенести на свого партнера.

У проєктивній ідентифікації особа надає іншій людині певну роль і, в якомусь сенсі, підштовхує її до того, аби вона зайняла цю роль. Якщо людина стійка до цього, вона не переймає її, а якщо ні – починає замислюватися, що може вона справді ненадійна, наприклад. В якийсь момент напруга доходить до того, що людина дійсно починає відповідати цій проєкції.

Умовно, ви постійно кажете своєму бізнес-партнеру, що він ненадійний і в будь-який момент вас кине. Доходить до того, що це дійсно набридає й партнер відмовляється будувати з вами бізнес. На що ви реагуєте: «Я так і знав, що ти мене кинеш». Тобто людина не просто проєктує свої переживання на інших, а ще й підштовхує людей до відповідності цим проєкціям для того, аби впевнитися у своїх судженнях і зняти напругу.

Дуже складно помітити за собою проєктивну ідентифікацію, коли ви пропонуєте людині зайняти певну роль. Як правило, це дуже глибоке неусвідомлення того, що за цим стоїть. Такими процесами людина намагається себе задовольнити. Наприклад, дитина, яка потребує любові, але не отримала її, буде думати, що світ доволі агресивний, і проєктуватиме це на своїх вихователів. Вона буде постійно провокувати їх на агресію. Такій дитині це необхідно для того, аби отримати підтвердження, що світ агресивний і ніхто її не любить. Тут також зустрічається фраза «Я так і знав», яка слугує підтвердженням власних переживань і задовольняє на глибинному рівні.

Психолог Бертрам Коен називав властивість дії проєктивної ідентифікації «самовтілюваним пророцтвом». Саме проєктивна ідентифікація лежить в основі цього «пророцтва», яке сприймається як певне одкровення. Людина каже: «Я так і знала», не усвідомлюючи, що сама зробила багато для того, аби це сталося.

Перенос і контрперенос

У психоаналізі застосовують такі терміни, як «перенос» і «контрперенос».

У цьому випадку перенос означатиме пережиті почуття, досвід. Образ батька, наприклад, який пацієнт переносить на свого терапевта. Ці почуття заново актуалізуються у стосунках із цією людиною.

Контрперенос – це те, що відчуватиме психотерапевт поруч із таким пацієнтом. Першою реакцією буде заперечення, обурення на лиці терапевта, оскільки до нього прийшов пацієнт, який одразу звинуватив його в чомусь. І коли пацієнт бачить емоції обурення на обличчі терапевта, він сприймає їх як підтвердження своїх упереджень, що всі психотерапевти погані, наприклад. Це й буде проєктивною ідентифікацією пацієнта.

Як проєктивна ідентифікація пов’язана з інтроєкцією

Якщо в людини є інтроєкт, що всі чоловіки/жінки зраджують, вона говорить своєму партнеру: «Ти точно мені зраджуєш». Партнер з іншого боку теж отримує цей інтроєкт, направлений на нього, і переймає на себе ідею того, що він зрадник. Якщо людині постійно говорити про те, що вона зраджує, рано чи пізно це може статися. Це буде способом реакції на нав’язані уявлення про себе, тобто інтроєкт.

Проєктивна ідентифікація належить не до тих, хто її проєктує, а до тих, на кого вона направлена, а саме – на людину, яка починає ідентифікувати себе з цією проєкцією. Тобто людина починає сприймати проєкцію іншої людини відносно себе як власний інтроєкт, переконуючись у реальності іншої людини. Наприклад, людина не вважає себе злою, а її постійно запевняють у тому, що вона зла. В якийсь момент відбувається проєктивна ідентифікація й людина реально починає вважати себе злою.

Ці процеси часто зустрічаються в повсякденному житті. Наприклад, журналіст-початківець приходить із текстом до головного редактора, який ще нічого не сказав, а журналіст уже каже: «Вам не подобається, ой, я бачу, що вам не подобається, текст поганий». Редактор просто зосереджено читає текст і хмурить брови, а журналіст сприймає це як знак, що текст поганий. Тобто проєктує свої внутрішні переживання на головного редактора, запевняє його в тому, що текст поганий, а потім каже: «Я так і знав, що вам не подобається мій текст».

Що почитати на цю тему

---

---