ПодкастиВін змінив сучасний театр. Мартін МакДона [«Сім психопатів», «Залягти на дно в Брюгге»]

У першому епізоді нового подкасту The Village Україна – «Станція 451» – ми говоримо про драматурга Мартіна МакДону. Він більше відомий, як автор сценаріїв до фільмів «Сім психопатів», «Залягти на дно в Брюгге» та «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі». Хоча просто зараз у київських театрах показують три його вистави: «Кицюня», «Королева краси», «Однорукий» (але жодна з них насправді так не називається).

Подкаст виходить за підтримки Zagoriy Foundation.

Що сформувало МакДону як письменника? З чого будується його творчість? У чому секрет популярності його п’єс? Дізнайтеся все це в новому подкасті The Village Україна «Станція 451».

Хто такий Мартін МакДона?

«У світі частіше ставлять тільки Шекспіра» – ось що першим спадає на думку при згадці про Мартіна МакДону – найвідомішого драматурга сучасності.

Мартін МакДона народився 1970 року в Лондоні в родині вихідців з Ірландії. Він не закінчив університет, а в різний час працював у супермаркеті та клерком у Департаменті торгівлі й промисловості. Згодом почав отримувати державну допомогу з безробіття. Це дало йому можливість займатися драматургією.

Його перші твори не хотів брати жоден редактор, аж коли в лютому 1996 року досвідчена режисерка Геррі Гайнс обрала для постановки п’єсу молодого й ще нікому невідомого драматурга під назвою «Королева краси з Лінана». П’єса мала шалений успіх і наприкінці року Мартін МакДона отримав нагороду найкращого молодого драматурга.

На вечірці з нагоди премії й підсумків року він разом зі старшим братом, який теж пробував свої сили в драматургії, хильнули зайвого. Їм зробив зауваження поважний джентльмен. Юний нахаба відправив його під три чорти.

Наступного ранку вся Великобританія знала, що найкращий новий драматург відправив на чотири англійські літери сера Шона Коннері. Так він прокинувся знаменитим. Усі запам’ятали його ім’я – Мартін МакДона.

Три стигмати Мартіна МакДони

У його творах постійно присутній мотив спокути та сумніву віри, тому поговоримо не про три кити, на яких тримається творчість Мартіна МакДони, радше – про три стигмати.

Стигмати – це хворобливі рани, що відкриваються й кровоточать на тілі деяких глибоко релігійних християн. І хоч є твердження, що сам МакДона – атеїст, деяких ран не приховати. І вони щоразу проступають у його текстах і кінополотнах.

Стигмата перша – це активний промовистий простір, навантажений символізмом. МакДона майже завжди відразу вказує на місце події.

На базовому рівні найвідоміший «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі». Насправді Еббінга не існує, але це вигадане селище вкорінене в дуже конкретний стереотипний американський простір. У «Залягти на дно в Брюгге» (яке насправді просто – «У Брюгге») містечко Брюгге виступає ще одним персонажем, а не лише простором. Фільм «7 психопатів» розпочинається з вказівки на місце дії, умовність простору – глядача зустрічають величезні літери Hollywood.

Трансформуючи свої дитячі спогади про приїзди в Ірландію – на батьківщину батька – він створює першу трилогію, укорінену в повсякденне провінційне життя. До трилогії входять: «Королева краси з Лінана», «Череп із Коннемара» та «Самотній [тужливий] Захід».

Стигмата друга – це ідентичність. Його герої завжди говорять про те, що значить бути ірландцем, якою є їхня земля та чи варто залишатися жити на ній. Ірландія, яку зображує МакДона, – вигадана, уявна, театралізована та гіперболізована. Така, що тригерить і водночас відлунює нашими пересічними уявленнями про рідну землю. Простором для другої трилогії він обрав Аранські острови, укорінені в національній ірландській традиції як місцевість, оспівана в історії літератури та мистецтва, як місце сили, де оприявнюється їхня справжня ідентичність.

Відповідно – три острови, три історії: «Каліка з острова Інішмаан», «Лейтенант з острова Інішмор» (відома в Україні як «Кицюня») та «Банші з Інішира» (не були опубліковані).

Стигмата третя (найважливіша) – це дитина, загибель і знущання з дитини. МакДона у своїй творчості переступає одне з найбільших табу масової культури – дитина може бути в небезпеці, але ніколи не може загинути.

В одному з інтерв’ю театральна режисерка Геррі Гайнс, яка першою поставила «Королеву краси» у 1996 році, розповідала, що одного разу їй треба було пояснити новій трупі акторів, що таке світ Мартіна МакДони. Аби налаштувати їх на потрібну атмосферу, вона сказала: «Якби я написала книжку про МакДону, вона б називалася Monstrous Children».

Дійсно, якщо впритул подивитися на роботи МакДони, то помітно, що мотив страждання й убивства дитини проходить червоною ниткою крізь усю його творчість.

«Шестизарядник» – смерть малюка, що спричиняє смерть його матері, «У Брюгге» – випадкове вбивство хлопчика, який молив прощення за свої милі гріхи, «7 психопатів» – загибель доньки, «3 білборди» – помста й пошук справедливості за зґвалтовану та вбиту доньку.

Проте коли Гайнс каже про монструозних дітей, вона має на увазі також інфантильність дорослих, за якими проглядаються примари скривджених дітей. Це й викликає найбільшу роздратованість та інтерес глядачів – неможливість закрити очі на те, що вони вперто відмовляються бачити в собі. Їм доводиться дивитися, і єдине, що залишається – це сміятися від трагічності ситуації.

У чому секрет популярності п’єс і фільмів Мартіна МакДони?

На простішому рівні, звісно, це просто блискучі й часто геніальні тексти. У залежності від постановки в конкретному просторі та місцевому контексті ці твори викривають нові сенси та акценти.

Однак, є ще одна версія. МакДона здійснює переформатування театру, що йде зсередини знання про традицію. Великою мірою це – традиційне оновлення, яке залишає найважливіший кістяк того, що змушує нас співпереживати дійству та судомитись від сліз катарсису.

---