Згідно з дослідженням USAID-Internews, 74% українців споживають новини з соцмереж, де, крім класичних медіа, інформацією діляться й блогери. Через півтора року повномасштабного вторгнення людям дійсно хочеться новин з емоційним забарвленням, бо інформація подана в легкій формі, ніби переказана своїми словами, сприймається простіше. Однак контент із соцмереж часто є суб’єктивним: із оціночними судженнями й особистими коментарями авторів дописів, які в кращому разі переосмислюють новини з офіційних джерел.

Спробували розібратися, чому блогери можуть помилятися, але люди однаково продовжують їм вірити і як відрізнити фейкову новину від правдивої.

 

 

 

Блогери – це не медіа

Вплив блогерів часом може зрівнятися з впливом медіа. Наприклад, телеграм-канал Ігоря Лаченкова «Лачен пише», де публікують новини, має майже 1,3 мільйона підписників, що в рази більше, ніж у великих класичних медіа. Наприклад, новини «Суспільного» в Telegram читає 310 000 людей, «Українську правду» трохи більше 150 000, Hromadske – майже 97 000.

Однак, на думку керівника Центру стратегічних комунікацій Ігоря Солов’я, блогери не можуть бути альтернативою медіа, оскільки навіть найпопулярніші блогери однаково використовують інформацію класичних медіа. Тобто більшість блогерів не генерують інформприводи, а займаються рерайтом або переказом того, що вже підготували ці класичні медіа. Вони додають до матеріалів емоції, суб‘єктивні судження чи посилюють певні акценти, але саму новину до них вже підготували.

У дослідженні за 2022 рік найпопулярнішими блогерами в українському сегменті соцмереж були Сергій Притула (16%), Дмитро Гордон (10%), Олексій Арестович (10%), Юрій Бутусов (4%), Сергій Стерненко (4%), Олег Жданов (4%), Юрій Дудь (2%), Яніна Соколова (2%) й Ігор Лаченков (Лачен) (2%). 

Деякі з цих блогерів набули популярності завдяки тому, що висвітлюють актуальну повістку як експерти. Наприклад, Арестович, який увесь свій рейтинг зібрав лише 2022 року, коли почав коментувати повномасштабну війну й робити прогнози. Роком раніше за ним стежило 0,1% користувачів соцмереж в Україні.

Люди підписувалися на нього й переглядали відео з його участю, бо люблять прогнози, адже це частково зменшує тривожність. Психотерапевтка Софія Терлез розповідає, що людям дуже важко жити з невизначеністю, тому будь-які прогнози дають певну відповідь на питання «що буде?» й трохи знімають тривожність.

Але подібну функцію можуть закривати також астрологи, тарологи й ворожки, які точно не є медіа й не несуть жодної відповідальності за сказане. А як із блогерами?

 

 

 

 

 

 

Правовий статус блогера

В українському законодавстві блогерів не існує. Тобто їхній статус залишається розмитим: у більшості громадян є акаунти в соцмережах, де вони можуть публікувати власні думки, і дуже важко виставити межу, коли вони починають мати певний вплив. Тому правові можливості блогерів є подібними до правових можливостей пересічних громадян і юридичних осіб і включають «право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань». Згідно зі статтею 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб.

Блогер може добровільно зареєструватися як суб’єкт у сфері онлайн-медіа, але чи прирівняється він у такому разі до журналістів? За визначенням, прописаним у Законі України «Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста», журналіст – це творчий працівник суб’єкта в сфері медіа. Тобто, щоб блогеру набути статусу журналіста, він може створити юридичну особу, що буде зареєстрована як суб’єкт у сфері онлайн-медіа, і взяти самого себе на роботу як фізичну особу. 

Тим часом журналісти мають певну відповідальність і зобов’язання, блогери можуть висловлюватися більш вільно. Бо згідно із Законом України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оцінювальних суджень. 

До того ж блогерів не завжди просто ідентифікувати, бо дехто використовує псевдоніми, не всі публікують свої фото, а часом за популярним лідером суспільної думки може навіть ховатися бот (тобто людини може не існувати).

Чому нам подобаються блогери

Стосунки з медіа раніше будувалися без зворотного зв’язку. Можна, звісно, спробувати поговорити з телевізором, але результату це не дасть. На відміну від соціальних медіа, де новини можна коментувати й навіть отримувати відповідь на свій коментар. 

Люди схильні прив’язуватися до відомих людей і навіть вибудовувати у своїй голові стосунки з ними. Американські соціологи Річард Вол і Дональд Гортон у 50-х роках представили концепцію парасоціальних стосунків. Так вони пояснили, чому глядачі прив’язуються до медіафігур. Парасоціальні стосунки – це одностороння прихильність. Коли людина уважно стежить за медійною особистістю і з часом відчуває спорідненість із нею, ніби вона добре знає цю людину. У такому разі, якщо людина має парасоціальні взаємини з блогером, вона довіряє йому. Адже це ніби родич, знайомий, близька людина або сусід. А цим категоріям людей (родина, друзі), згідно з дослідженням, довіряє найбільша кількість людей (81–86%). Тобто рівень довіри знайомим людям вищий за рівень довіри навіть Генштабу (79%). Тож та сама новина, опублікована блогером, може сприйматися краще, ніж із офіційного джерела. 

Керівник Центру стратегічних комунікацій Ігор Соловей вважає, що секрет успіху блогерів у:

  • зручному форматі подачі інформації (проста мова, зрозуміла для більшості, іноді з ненормативною лексикою, вкрапленнями гумору в серйозні теми тощо); 
  • особистій харизмі (стилі мовлення й зовнішності, цікавому світогляді); 
  • швидкій реакції на події (часто на шкоду якості). 

Усе було б добре, якби блогери завжди перевіряли джерела інформації й не поширювали часом емоційні, але не правдиві меседжі. Психотерапевтка Софія Терлез вважає, що люди іноді поширюють фейкову інформацію, тому що вона має емоційне забарвлення, а це впливає на нас більше. Коли людина сама лякається, їй хочеться вивільнити трохи цієї енергії й налякати ще когось, тобто поділитися, щоб не бути в цьому страху самій. І тоді людина розповсюджує цю інформацію серед друзів і знайомих. У випадку з блогерами вони можуть транслювати це на велику аудиторію, таким способом впливаючи на настрої в суспільстві.

 

 

 

 

Плюси і мінуси діяльності блогерів

Перевірені блогери або експерти як неформальний спосіб передачі інформації можуть бути помічними, коли ми хочемо допомогти людині, яка вірить фейкам. Наприклад, якщо людина каже, що «ми не можемо знати всієї правди»,  примусова підписка на офіційне джерело може її налякати. У такій ситуації важливо обережно натякати різними прикладами, бажано з авторитетних ЗМІ чи від перевірених блогерів й експертів – політологів й економістів, які коментують у соцмережах певні рішення й мають фах і репутацію. Часто людям, які не вірять владі, важко сприймати заяви міністрів, а блогер або експерт здається чимось більш безпечним, як третя сторона, яка може бути неупередженою й знати правду, розповідає старша аналітикиня VoxCheck Валерія Степанюк. 

На думку керівника Центру стратегічних комунікацій Ігор Солов’я, особливість блогерів у тому, що вони охоплюють ту аудиторію, яка вважає себе прогресивною, тобто не дивиться телебачення, а користується інтернетом. Відповідно, зараз росте кількість користувачів інтернету, а отже, зростає аудиторія блогерів.

Перевагою інформаційних продуктів блогерів є доступність: користувачу не треба підлаштовуватися під телевізійну сітку трансляцій. Блогерів можна подивитися чи почитати в будь-який час, у будь-якому місці, маючи тільки смартфон. 

До того ж рівень довіри до блогерів вищий, ніж до традиційних медіа. Передусім тому, що скорочується відстань між аудиторією й блогером, адже останні створюють у глядача ілюзію, що вони говорять з кожним особисто. Ба більше, деякі блогери – «свої хлопці»: «з народу», «з сусіднього двору/підʼїзду», «знайомий мого знайомого».

З інших недоліків: блогер – це часто окремий індивідуум, а не серйозна редакція медіа. Тому він рідко працює за стандартами журналістики, часто не несе відповідальність за свої слова (за виключенням, якщо він не закликає до насилля, дискримінації чи зміни конституційного ладу). Блогер не завжди коректно перевіряє джерела інформації й може потрапити на гачок емоційних і маніпулятивних меседжів. Що він робитиме далі, ми вже знаємо – ділитиметься, щоб не залишатися з емоціями від новини наодинці.

Також часто блогери готові на багато речей заради унікального контенту й збільшення охоплень, тому, наприклад, знімають роботу ППО й діляться нею в соцмережах. Такий емоційний контент дуже легко розлітається локальними пабліками, але звідти контент може розповсюджуватися й на російські інтернет-ресурси, зокрема ті, що підконтрольні спецслужбам країни-агресора. Фільмування роботи ППО, фото блокпостів або розташування техніки, публікація облич військових блогерами може бути загрозою для безпеки країни.

Ігор Соловей додає, що блогери – такі ж громадяни нашого суспільства, як і всі інші, зі своїми перевагами і недоліками. Тому комунікація держави й фактчекерів із блогерами – необхідний елемент медіаосвіти всіх громадян української держави. До того ж, отримавши доступ до величезної аудиторії, блогери стали повноцінними медійниками. Це новий інформаційний інструмент, отже, і відповідальність за свою інформаційну діяльність блогери мають нести таку ж, як медіа.

 

 

Як перевірити інформацію від блогера

Якщо людина йде на сторінку блогера не за розвагами, а за інформацією, варто керуватися певними критеріями визначення достовірності / недостовірності: 

  • перевіряти джерела інформації, доходити до першоджерела, яким має бути офіційна установа;
  • не вірити анонімним ресурсам, адже тоді неможливо знати особу й мотиви автора контенту;
  • не вестися на кричущі заголовки або підписи до фото й відео, бо це може бути ознакою маніпуляції. Маркерами в такому разі будуть слова «шок», «сенсація», «від нас хотіли це приховати», «це відео видаляють з інтернету» тощо;
  • перевіряти той самий факт в інших джерелах інформації, особливо, якщо новина сприйнялася емоційно;
  • перевіряти зображення до новин за допомогою Google Search by Image, Tineye (сервісу, який відстежує публікацію зображення в інших медіа, але не охоплює соцмережі) або Forensically (сервіс аналізує різні шари зображення, може показати нерівномірні шуми на відредагованому графічним редактором фото);
  • стежити за дотриманням балансу думок і неупередженістю. Якщо після прочитання новини нам стало тільки гірше, треба пошукати підтвердження написаному;
  • під час вибору блогера, на якого підписуєшся задля інформації, зважати на те, наскільки він є фаховим у тій чи тій сфері. Тобто чи є в нього відповідна освіта чи відповідний досвід у тій сфері, про яку він говорить або пише.

 Тут ми зібрали практичні кроки для того, щоб розпізнати фейк.

Також на платформі «Дія.Освіта» є курси з лекціями про медіаграмотність для людей старшого віку й підлітків, де блогери розповідають про основи інформаційної гігієни. А «Детектор медіа» має свій онлайн-курс «Новинна грамотність», який допоможе відрізняти фейк від правди.