Лєра Бородіна – засновниця Oh My Look!, співзасновниця G.Bar та SO DODO. До цього  вона працювала піар-менеджеркою музикантів, займалася брендом Грузії в Україні, була виконавчою продюсеркою Comedy Club. The Village Україна публікує короткий конспект її ранкової лекції в Kyiv Academy of Media Arts.

Фото: Антон Кулаковський

Я вимушений підприємець. Керую великою компанією, в якій працює 208 людей. Ми працюємо в шести містах України, у чотирьох країнах (Україна, Казахстан, Росія, Білорусь). А вже наступного місяця ми відкриємо G.bar в Братиславі (Словаччина) та в Бішкеку (Киргизтан).

Є фраза, яка перевернула моє сприйняття світу: «Точка, в якій ми знаходимося, – результат всіх наших дій, слів та думок до неї». Тобто ми самі відповідальні за свій шлях.

Почнемо з початку. Вчилася я жахливо. У 11 класі навіть зібрався консиліум викладачів, аби виключати мене з школи. Вони виходили на сцену, щось розповідали. Потім настала моя черга вийти і щось сказати, але я не могла думати ні про що, крім того, що я запізнююся на зустріч. Бо працювати я почала в 15 років. Мені просто хотілося робити хоч щось, крім того, що ходити на хімію. Я працювала піар-менеджером у музичній сфері. І єдине, що я хотіла – це їздити на фестивалі, бажано рок-фестивалі.

 Мені просто хотілося робити хоч щось, крім того, що ходити на хімію

 У мене було відчуття, наче я стала кровним родичем найвпливовішої людини в шоу-бізнесі

Я дуже добре пам’ятаю вихід пісні «Новые люди» гурту «Сплин». Я встала вранці, поїхала на вокзал і забрала пісню. От вона – пісня – була у мене в руках. Тоді ж не було мейлів. Пісня їхала поїздами і подорожувала більше, ніж я. У студії ми переписували трек на інші диски і я розвозила їх по радіостанціях. Те ж саме відбувалося з кліпами, концертами, турами, фестивалями.

У 19 років я хотіла бути продюсером. Тоді було шість музичних каналів, але шоу-бізнесом керувала одна людина – генеральний продюсер М1. Наприклад, колись йому не сподобалося, що сказав Сашко Положинський у інтерв’ю і він вирішив зняти «Тартак» з ефіру на 2 роки. У музикантів весь той час не було концертів, корпоративів, нічого.

Цей генеральний продюсер запросив мене на зустріч, сказав, що давно за мною слідкує. Він запросив мене на роботу допомогати його дружині, яка хотіла займатися дизайном. У мене було відчуття, наче я стала кровним родичем найвпливовішої людини в шоу-бізнесі.

Моє щастя тривало недовго. Через два місяці він просто перестав брати від мене слухавку. У моєму випадку це означало кінець кар’єри, в якій я хотіла працювати ще 70 років. І тут я зрозуміла, що я хвора людина. Я фізично отримую задоволення від «жопи», в якій я опиняюся.

Потім зі мною сталося телебачення. Я працювала піар- та маркетинг-директором і виконавчим продюсером шоу Comedy Club. Я зрозуміла, що для мене це останній проект в шоубізі, бо після Comedy нічого яскравого в шоубізі вже не буде.

Я пам’ятаю, як у нас був «триптих». Ми мали виступити в гей-клубі, жіночій колонії і Верховній Раді. Встигли виступити в останніх двох, з гей-клубом щось не склалося.

 Після Comedy нічого яскравого в шоубізі вже не буде

Після цього я більше двох років займалася просуванням бренду Грузії в Україні. Ми займалися питаннями туризму та інвестицій. Усі історії, які були про відсутність корупції у той час в Грузії – це повна правда. І я бачила цих чоловіків, які готові жертвувати багато чим зараз заради майбутнього. Це були люди, які фанатично роблять те, в що вірять. Я зрозуміла, що є місія.

Наш проект закінчився, коли Саакашвілі програв президентські вибори. Для мене це було великим стресом, бо і в цьому проекті я збиралася працювати ще років 70. У цей момент я два роки працювала в іншій країні, мені було 26 і за мною вже не стояла така черга артистів, як коли я була піарником в 21. І тоді я вирішила зробила зробити щось своє.

Хто працює в агенціях знає, що зазвичай на креативну ідею, яка нас драйвить, клієнт скоріше всього скаже «Ні». Саме власний бізнес допоможе реалізувати свої ідеї. Ну і також мені хотілося працювати з людьми, які мені подобаються. Наше оточення – це п’ять людей, з якими ми найчастіше спілкуємося. Атмосфера, в якій я проводжу більше частину свого життя – важлива. Єдиний спосіб це хоч якось контролювати – мати свій бізнес.

У травні 2018 нам буде 5 років. Тепер я знаю точно, що процес росту, інновацій, змін – це безперервний процес. Усе, що зі мною зараз відбувається – це результат моєї сили волі. Кроки, які допомагали нам маcштабуватися, були результатами великої «жопи». Саме не проблеми, а «жопи».

Коли ми запустилися, про нас написали всі бізнес-видання, включно з Forbes. Всі мені казали: «Навіщо ти все розповіла, тепер же всі зроблять те саме». Через півроку після запуску, ми почали шукати інвесторів. Домовилися з одним. Це було у грудні 2013 року. Далі всі все самі розумієте. Юридичне оформлення зайняло три місяці і на той момент, інвестор сказав, що не час для інвестицій. А ми розраховували на ці гроші і дуже багато витратилися. Нас чекав період змін. Ми припинили закупки. Тоді ж я і вперше задумалася про франшизу.

Через півроку ми зустрілися з цим же інвестором.

 Коли ми запустилися, про нас написали всі бізнес-видання, включно з Forbes.

 У наступному році у нас буде буде багато змін

Він дав пораду: «Завжди є спосіб без інвестицій збільшити дохід в два рази за півроку». І пішов за горизонт.

Ми закрили весільний шоу-рум Oh My Look! на Саксаганського. Але мені було дуже шкода віддати приміщення орендодавцю. А ще треба було збільшити конверсію «вигулювання» суконь. Так, у суконь теж є свої KPI. Тоді ми задумалися про фотосесії. Бо для тих, хто не працює в медіа чи агенціях, фотосесія – це ще та морока. Тому на Саксаганського ми відкрили фоторум. Обіг був в два рази більший, ніж до того.

Бізнес – як стосунки. Знаєте це відчуття, коли ти вже не біжиш на соте побачення так, як на перше. Але з Oh My Look! у нас ще досі «букетно-цукерковий» період.

У наступному році у нас буде буде багато змін. Зараз у нас кілька напрямків бізнесу. Ми хочемо зробити ребрендинг Oh My Look!, з G.Bar вийти на чотири нові країни. Як підприємцю, мені більше всього подобається, коли з нічого народжується проект.

Мої доньці Маші два роки. Одного дня на морі вона гралася на пляжі, а я за нею спостерігала. Вона будувала піщаний замок. Хвилі накочувалися, змивали її замок, а вона все одно далі будувала новий. Не бісилася. Навіть кайфувала від цього. І з кожним разом її замок ставав все кращим.

 Хочу побажати згадати дворічого себе і пам’ятати, що будь яка невдача приводить до чогось крутого

Чому коли тобі два – такі речі викликають радість, а коли тобі 25 років – здається, що все має вийти з першого разу.

Хочу побажати згадати дворічого себе і пам’ятати, що будь яка невдача приводить до чогось крутого. Саме мій досвід, з усіма невдачами, привів мене в цю точку.

Наша помилка у тому, що ми читаємо про успішних американських підприємців і орієнтуємося на них. Але ми забуваємо, що вони це зробили в ідеальних для цього умовах. От якби український підприємець написав книжку про свій досвід!