Ілля Найшуллер – режисер фільму «Хардкор». У 33 роки росіянин має досвід співпраці з Тімуром Бекмамбетовим, Тімом Ротом і The Weeknd. На вранішній Q&A-сесії у Kyiv Academy of Media Arts він розповів про ставлення до роботи і майбутні проекти.

фотографії: Kyiv Academy of Media Arts

Мені подобається те, що я роблю. Це найкраща робота у світі. Я просто писав і знімав, поки один із кліпів не зібрав багато переглядів.

Хороший художник копіює, а геній – краде. Багато з того, що ми робили в «Хардкорі» – це те, що вже було раніше. Решта 20-30 % – це адреналін. Та це нормально.

Це як із музикою. Немає сенсу брати пісню Queen і казати, що ти зараз заспіваєш, як Фредді Мерк’юрі, чи зіграєш на гітарі, як Браян Мей. Якщо ти зробиш свою пісню, це може бути й не на рівні Queen. Адже це буде спроба творчості.

Як з’явилася ідея з «Хардкором»? Тімур Бекмамбетов якось запитав мене: «Ілля, а ти не хочеш подивитися в кіно хорший повнометражний фільм, знятий від першої особи?» Я кажу: «Та звісно, було б круто!» А він такий: «Ну так піди і зніми такий фільм!»

Хороший художник копіює, а геній – краде

Після «Хардкору» і кліпу на False Alarm тема зі зйомкою від першої особи для мене закрита. Можна намагатися щось робити в цьому жанрі. Але навіщо? Те, що треба було довести собі, глядачеві, критикам і скептикам – я це вже зробив.

У мене вдома є біла дошка, на якій я записую все, що треба зробити. І з кожним роком ця дошка стає все більшою. Так багато різних проектів, що за ними навіть стежити тепер складно. Просто я вирішив братися за все, що мені цікаво, і відмовлятися тільки тоді, коли стає зрозуміло, що [втілити в життя] це нереально. Нині в мене в роботі чотири фільми, два серіали, а також кліпи і музичний альбом.

Проект моєї мрії – це фільм про Джеймса Бонда. Я зроблю це. За десять років. Зараз поставлю нагадування в айфоні, щоб не забути. Якщо я зроблю цей фільм, то можна буде йти на пенсію. [сміється] Хто зіграє у моєму фільмі Бонда? Ну, Шон Коннері тоді вже буде занадто старий.

Життя занадто коротке, щоб працювати з мудаками

Нещодавно я був у відпустці. Це місце, в якому був ліс, коні і напівзруйнований готель. Ми взяли коней і йшли ділянкою, на якій зрубали дерева. Внизу залишилися гострі сучки – і ти розумієш, що якщо впадеш, то тобі [кінець]. Намагаюся якось керувати конем. А потім розумію: цей кінь проходить тут по п’ять разів на день, а я цей ліс бачу вперше. Коневі треба давати можливість виконувати свою роботу.

Певна річ, є обов’язки, які можна делегувати команді. Та є речі, які команда не може робити без тебе. Інакше ти команді не потрібен, і вона йде працювати сама. Врешті-решт, життя занадто коротке, щоб працювати з мудаками. Від роботи треба отримувати задоволення.

У  мене в голові був закладений таймер, тому що всі круті режисери знімали дебютні фільми до 27 років. [Стівен] Спілберг, Орсон Веллс, наприклад. Певна річ, я знав, що у 22 роки нічого зняти у мене не вийде. Звісно, є прецеденти, коли в настільки юному віці люди знімають шедеври. Та я не думаю, що я виняток із цього правила.

Що я думаю про освіту? Є люди, яким вона допомагає, а є люди, яким вона не допомагає. Є великі люди, які не закінчували спеціалізований виш. І навпаки. Кожен обирає свій шлях. Єдине, що мені дала освіта, – це знайомства.

Хорошим досвідом для мене стала робота асистентом режисера, що відповідав за «хлопавку» – інструмент для позначення сцен, яким стукають перед кожним дублем. Це дозволило мені попрацювати з найбільш сильними людьми сучасного кіно.

Один із перших моїх проектів –  фільм «Полон». Це американсько-російський фільм, який знімали на «Мосфільмі». Це був проект режисера Ролана Жоффе, він у 80-х працював із Робертом Де Ніро у «Місії». Знімальній групі треба була людина, яка володіє англійською і має досвід роботи з хлопавкою. Я погодився.

Мені дають електронну хлопавку, з купою дротів, без жодної інструкції, а зміна починається за сорок хвилин. Як людина, яка не вміє поводитися з електронними пристроями (мені й DVD-програвач увімкнути не завжди вдається!), я сиджу і думаю: «Ну, головне добре почати, а тоді якось буде».

У  мене в голові був закладений таймер, тому що всі круті режисери знімали дебютні фільми до 27 років.

Головний урок, який я засвоїв на зйомках «Полону» – ніколи не сідати на крісло зірки.

Після першої ж сцени до мене підходить помічниця режисера і запитує: «Ти ж знаєш, як працювати з хлопавкою, правда?» Я відповідаю: «Ні». Але вона пояснила мені, що робити, я записав. Врешті мені пощастило, що я потрапив на цей проект, це був справжній майстер-клас.

Головний урок, який я засвоїв на зйомках «Полону» – ніколи не сідати на крісло зірки. Увесь фільм – це моновистава у закритому просторі з однією актрисою. У цьому фільмі знімалася акторка Еліша Катберт. Можливо, ви пам’ятаєте її у фільмі «Cтара школа» із Віллом Ферреллом. Вона там грала дівчину, яку склеїв персонаж Люка Вілсона. Це така позитивна білявка, але вона постійно використовувала обсценну лексику. «Fuck, fuck, fuck!», – тільки це й чули на зйомках від неї.

Так от, її крісло стояло біля роздягальні, тому всі члени знімальної групи по черзі на нього сідали. Режисер кілька разів казав мені, щоб я не сидів на стільці. Врешті він узяв мене за вухо, відвів убік, як маленького хлопчика, і сказав мудрі слова: «Коли у тебе поганий настрій під час зйомок, глядач ніколи про це не дізнається. Коли у мене поганий настрій, глядач теж про це не дізнається. Та коли поганий настрій в актора – глядач обов’язково це помітить». Це до того, що актор – найголовніша людина на зйомках.

Основна причина, чому в Голлівуді так багато поганих фільмів – це терміни.

Основна причина, чому в Голлівуді так багато поганих фільмів – це терміни. Фільму призначають дату прем’єри – і він повинен вийти саме тоді. Адже акціонери чекають! Тож сісти подумати, щось переробити часу просто немає. Є винятки, звісно, – але це хіба що [Квентін] Тарантіно, Пол Томас Андерсон і ще кілька людей.

Я теж зіштовхнувся з цією проблемою: мені запропонували сценарій, дали бюджет і зірку. Але я читаю і думаю: «Дайте мені місяць, і я зроблю цукерочку». Але чекати ніхто не буде. Фільм насправді ніколи не закінчується, фільм просто виходить у прокат.

Після зйомок «Хардкору» мені надійшла пропозиція від людей, які стабільно знімають надзвичайно дорогі блокбастери. Гонорар – мільйон доларів. Це була рекордна пропозиція для режисера, який досі не працював у Голлівуді. Був хороший сценарій і можливість його поправити, була, зрештою, одна з найбільших зірок у головній ролі. Та я валявся у ліжку з пневмонією. Коли одужав і був готовий починати роботу – мені сказали, що фільм уже віддали режисеру «Джона Віка».

Хто з режисерів надихає? Подобається, звісно, Тарантіно і Фінчер. Також подобається Вес Андерсон, що може викликати подив. Але «Сімейка Тененбаум» – це фільм із, певно, найкращим ансамблем акторів, персонаж кожного з яких до того ж ідеально прописаний. Ну і, певна річ, Кубрик – «Доктор Стрейнджлав» – це ідеальне кіно.