The Village Україна запускає «Здоровий подкаст» – проєкт про доказову медицину. У ньому сімейна лікарка Віолетта Лійка й автор медичного блогу Med Goblin Андрій Сем’янків розповідають, як залишатися здоровими, і розвіюють медичні міфи.

Напередодні виходу першого епізоду «Здорового подкасту» говоримо з Андрієм і Віолеттою про те, з якими запитами українці найчастіше приходять до лікарів, чому «чудодійні» методи лікування не лише неефективні, а й небезпечні, і чому деякі українські лікарі досі призначають фуфломіцини.

З якими запитами в Україні найчастіше приходять до лікарів – коли вже щось «відвалюється» чи на профілактичні обстеження?

Віолетта: У моїй практиці є різні категорії пацієнтів. Є ті, які справді приходять, коли вже «відвалюється», але з кожним роком усе більше й більше людей звертаються профілактично, адже вони розуміють, що скринінг має величезне значення. Якщо ми виявляємо якесь захворювання на ранній стадії, то людина має всі шанси на те, щоби вилікувати його відносно швидко й дешево й уникнути інвалідизації.

Інша категорія пацієнтів – та, яка розуміє, що має високі ризики. Наприклад, тато або мама страждають на гіпертонічну хворобу, цукровий діабет, зайву масу тіла. Або в 30–40 років людина усвідомлює, що має зайву вагу, підвищений тиск, і з цим треба щось робити, аби не померти від інфаркту в 50 років, як її батько. Частка пацієнтів, які хочуть зберегти здоров’я, росте.

Андрій: Поки я працював лікарем, до мене пацієнти взагалі не зверталися. Зверталися інші лікарі, а пацієнтів просто привозили [на операцію]. Коли я став вести медичний блог, до мене почали звертатися десятки й сотні людей. Найчастіше запитують, чи правильний метод лікування їм призначили, чи дійсно це допомагає. Тобто люди не довіряють лікарям.

Мені здається, за останні 5 років культура пацієнтів значно підвищилася. Люди звикли, що деякі лікарі можуть призначати щось абсолютно ненаукове. Вони ставлять запитання про доцільність того чи іншого методу лікування, адже хочуть отримати якісну допомогу, а не просто заплатити гроші й робити якусь фігню. Мені здається, у нашому суспільстві є дуже великий запит на роз’яснення з приводу медицини.

Інформація про медицину та здоров’я доступна, її можна знайти в інтернеті безкоштовно. Але пересічна людина, навіть дуже інтелектуальна, навіть із трьома вищими освітами, може зробити з неї хибні висновки, адже вона не лікар і не має професійних компетенцій. Тому є великий запит до лікарів, які б могли пояснити всю цю інформацію людською мовою.

Пацієнти, які потрапляють в пастку, це дуже часто люди, яким або взагалі нічого не треба робити, або люди з тяжкими хворобами

А про які хвороби та стани найчастіше запитують?

Андрій: Дуже багато запитують про уявні хвороби та діагнози, яких не існує, вегето-судинну дистонію, наприклад. Або ж звертаються щодо «лікування аналізів». Людині сказали зробити аналіз, у ньому виявили відхилення від норми, скажімо, підвищений С реактивний білок чи швидкість осідання еритроцитів, і аналіз починають лікувати. Хоча пацієнта насправді нічого не турбує.

Інша категорія – це стани або хвороби, під час яких нічого не можна зробити. Наприклад, пацієнти з аутизмом чи іншими захворюваннями, для яких ще не винайдено методів, які повністю усувають симптоми. Як правило, на таких людей і полюють шарлатани. Через декілька років боротьби із хворобою пацієнти бачать, що офіційна медицина не може запропонувати нічого чудодійного. Лікарі не кажуть, що цих людей можна повністю вилікувати, а це саме те, що вони хочуть почути. Їм складно прийняти, що в житті може статися біда, з якою нічого неможливо вдіяти.

І тут вступають різні дядічки й тьотічки, готові запропонувати щось дуже цікаве та «чудодійне». І якщо 20 років тому пропонували травки, то сьогодні це може бути щось наукоподібне й дуже технологічне. Наприклад, комп’ютерна діагностика чи звукова терапія, коли на людину одягають навушники та «спеціальні хвилі» начебто модифікують її мозок, налаштовуючи його на хвилі здоров’я. Не втрачає свою популярність усе східне, китайська народна медицина, акупунктура, маніпуляції енергополями, натискання на якісь чакри, розкривання п’ятого ока.

Пацієнти, які потрапляють в пастку, це дуже часто люди, яким або взагалі нічого не треба робити, або люди з тяжкими хворобами. Адже якщо людина просто хворіє на гіпертонічну хворобу, навряд чи вона буде шукати щось чудодійне. Їй просто прописують таблетки, вона їх п’є, і стає легше.

Віолетта: Часта проблема – прихильність до лікування, коли люди бояться використовувати препарати, які їм призначили. Наприклад, коли кажеш людині, що їй треба пити засоби, що знижують холестерин, довго, це її лякає. Люди звикли, що препарати вживають курсом: попив таблетки два тижні й здоровий. Але з деякими станами та захворюваннями так не працює.

Ще одна велика проблема – соціальні мережі. Мало не кожен блогер пише про те, яку жменю БАДів він п’є та наскільки це все корисно. Люди, які прочитали три статті, думають, що можуть лікувати інших. Доступність інформації та відсутність критичного мислення іноді призводять до дуже сумних наслідків. Люди читають блогерів, які їм подобаються, і вірять усьому. Чому так відбувається? Бо коли бачиш у соцмережах успішну людину, у якої півтора мільйона підписників і купа грошей, здається, ніби вона розумна й усе робить правильно, ніби треба робити так само.

Якщо людина лікує гомеопатією соплі, і їй допомагає, то треба розуміти, що соплі проходять і без гомеопатії

Але ж справді буває, що якісь ненаукові методи допомагають людям. Або їм так здається. Чому так відбувається?

Віолетта: Є захворювання, які минають самі. Якщо людина, наприклад, застудилася, пила чай із малини й видужала, їй може здаватися, що допоміг саме чай. А насправді допомогло те, що людина просто пила рідину. Так само з гомеопатією. Якщо людина лікує гомеопатією соплі, і їй допомагає, то треба розуміти, що соплі проходять і без гомеопатії.

Андрій: Усі історії чудесного одужання від гомеопатії – це або хвороби, які проходять самі, або суб’єктивне покращення стану. Є таке поняття, як когнітивні упередження. Один із його різновидів – підтверджувальне упередження. Коли людина хоче в щось вірити, вона помічає лише ті факти, які підтримують її точку зору. Наприклад, людина починає пити гомеопатію від сильного болю, стає частіше помічати моменти, коли їй краще.

Також когнітивні упередження можуть бути пов'язані з тим, що пацієнт ввалив велику суму грошей, витратив багато зусиль на лікування і йому складно зізнатися собі в тому, що все це було марно. Через це люди, як правило, роками, десятиліттями й навіть до смерті лікуються неефективними методами й роблять ті самі помилки.

Такі методи просто неефективні чи ще й можуть шкодити? Наведіть приклади популярних методів від інстаграм-блогерів.

Віолетта: Мені спадає на думку очищення лімфи, шлаків, токсинів, гідроколонотерапія [промивання кишківника] для лікування дисбактеріозу.

Андрій: Коли дисбактеріоз починають лікувати гідроколонотерапією, усе може закінчитися виразковим колітом [запалення кишківника].

Більшість із цих методик, як правило, нікого не вбивають. Якби кожному третьому після гідроколонотерапії потрібно було щось відрізати, люди б звернули увагу на цю проблему

Віолетта: Ця болячка приносить максимально пекельний дискомфорт, а лікувати її складно, адже вона пов’язана і з органом, і з психічним станом людини.

Узагалі організм не потрібно чистити, це не відро з брудною водою. У нас є органи видільної системи [печінка й нирки], які чудово очищують організм. Їм не потрібна допомога у вигляді 15 таблеток вугілля чи якогось БАДу. Якби ці органи працювали погано, ми б помирали від чарки горілки.

Також доволі часті випадки, коли в людини виражена дисморфофобія [психічний розлад, за якого людина надмірно стурбована виглядом свого тіла], депресія або тривожний розлад, а її все одно лікують бадами. Або ж така людина потрапляє до рук недобросовісних косметологів і вже десятий раз коле губи, але ніхто не помічає, що в неї психічний розлад. Як сімейний лікар я працюю у клініці естетичної медицини, тому час від часу зустрічаю людей, яким треба не до косметолога, а до психіатра.

Андрій: Якщо узагальнити всю шкоду, то люди просто втрачають гроші та час на неефективне лікування. Більшість із цих методик, як правило, нікого не вбивають. Якби кожному третьому після гідроколонотерапії потрібно було щось відрізати, люди б звернули увагу на цю проблему. А оскільки таке трапляється рідко, то найдорожче, що люди втрачають у пошуках чудодійного лікування, – це час. І звісно, гроші. Кожну гривню, яку ти витратив на шарлатана, ти не витратив на здорове харчування, на спортзал, на ефективні ліки та нормального лікаря.

Кожну гривню, яку ти витратив на шарлатана, ти не витратив на здорове харчування, на спортзал, на ефективні ліки та нормального лікаря

Люди п'ють ліки, які не працюють, лише через рекомендації блогерів або родичів? Чи лікарі також призначають неефективні препарати?

Андрій: 25% всіх грошей, які українці витрачають на ліки, ідуть на препарати без доведеної ефективності.

Віолетта: Зауважу, що в нас більшість ліків продаються без рецепта, і чудово працює фармацевтичний бізнес, який нав’язує свої препарати провізорам в аптеках. А потім людина приходить в аптеку, каже, що в неї шмарклі, і їй продають спреї, які взагалі не потрібні для лікування.

Андрій: Я погоджуюся, що люди багато чого купують самі. Цим можна було б усе пояснити, якби велика кількість цих ліків не були ін’єкційними. Люди не колють себе самі, їм призначають це лікарі, і колють їх теж якісь медичні працівники. Наприклад, «Актовегін» у флаконах – у топі всіх ліків, проданих українцям, але він не працює. Він продається більше, ніж фізрозчин. Звідки це? Його закуповують лікарні та призначають лікарі.

З одного боку, лікарів звинувачувати складно, адже ці ліки – офіційно визнані в Україні, пройшли державний експертний контроль, мають ліцензію. А людина, яка стверджує, що це фігня, наражається на позов, адже це репутаційні втрати для компанії. З іншого боку, лікарі зобов’язані протягом усього свого життя вчитися, підтримувати свій рівень знань. Коли я працював анестезіологом, часто спостерігав, що призначають пацієнтам їхні лікарі. Іноді дивишся – і хапаєшся за голову, наскільки неоптимальні призначення роблять.

Нещодавно 1+1 випустили сюжет про гомеопатію. У ньому лікарка, яка колись була моєю шефинею у приватній клініці, розказує, що гомеопатія, може, сама по собі не працює, але як профілактика чи реабілітація – це дуже добре. І таке розказує розумна людина, зі стажем більшим, ніж мені років.

25% всіх грошей, які українці витрачають на ліки, ідуть на препарати без доведеної ефективності

Як думаєте, чому так відбувається досі?

Віолетта: Я вважаю, що ми змінюємося поступово, нам потрібен час. Так звана доказова медицина з’явилася на просторах української медицини всього 15 років тому. Але багато позитивних змін уже є. Наприклад, зараз семимильними кроками розвиваються педіатри. Вони розуміють, що призначати дітям ін’єкції – це вже дурний тон, адже молоді батьки читають адекватні медичні блоги й розуміють, що пігулки не менш ефективні. Люди стали більше орієнтуватися в тому, які призначення – не ок, і відповідно до цього обирають лікарів. Я думаю, що з часом старий підхід сам себе витіснить.

Андрій: Мені здається, так відбувається тільки тому, що ми «злиденні». Що це означає? Лікар, який призначає умовні фуфломіцини, виписує пацієнту ліки та каже, в яку піти аптеку, щоб отримати з цього 10% кешбеку. І нехай він заробить на цьому 5000 гривень на місяць. Фармацевтичні фірми простим лікарям напряму не платять, максимум пропонують медичний туризм або запрошують умовно пограти в боулінг і поїсти голубців. Якби в лікаря була зарплата 45 000 гривень, навряд чи він погодився б за ці 5000 призначати людям якусь фігню. Ну, і завжди лишається неосвіченість. Деякі лікарі просто через брак знань не розуміють, що призначають неефективні ліки.

Якщо 20 років тому пацієнтам пропонували травки, то сьогодні це щось наукоподібне й дуже технологічне

Як зрозуміти, що ти потрапив до адекватного лікаря й що лікування, яке тобі призначили, оптимальне?

Віолетта: Можна поцікавитися в лікаря, навіщо він призначив той чи інший препарат. Він має пояснити тактику лікування, як діють препарати, які побічні ефекти можуть виникнути.

Андрій: Гадаю, що пересічна людина ніколи не може бути впевнена, наскільки професійний у неї лікар. Для того, щоби визначитися, чи лікар професійний, існує кілька десятків іспитів і заліків, екзаменаційні комісії, які складаються із професорів. Вісім років витрачається на те, щоби ціла освітня система сказала, що той чи інший фахівець має всі професійні компетенції.

Можна дати людині поради, як обирати лікаря. Але буде впевненим у правильності вибору на 100% неможливо. Це можна перевірити лише емпіричний шляхом. Якщо ти з лікарем більше здоровий, ніж хворий, якщо витрачаєш на лікування менше, ніж твої знайомі з такими самими проблемами, якщо лікар не розвиває в тебе невроз, а навпаки, після спілкування з ним стає спокійніше, значить, у цього спеціаліста варто далі лікуватися.

Як обрати лікаря, на що звернути увагу?

Андрій: Лікаря потрібно обирати методом сарафанного радіо, запитувати поради в знайомих. При цьому слід звертати увагу на те, які погляди в цих знайомих. Якщо вони адекватні, можна до їхньої поради дослухатися. Якщо ви приходите до лікаря, вам приємно з ним спілкуватися, подобається, як він виглядає, з ним не хочеться сваритися й щось доводити, то можна починати в нього лікування.

Важливо, як лікар доносить інформацію. Якщо на кожне запитання він каже: «Я знаю краще / важко пояснити / нема часу на балачки, пий таблетку», навряд чи з цим фахівцем буде комфортно. Лікар повинен мати план лікування та чітко пояснювати кожен крок пацієнту.

Віолетта: Хороший лікар завжди каже правду та не вдає, що знає все. Він може зізнатися, що помилився, або порадитися з колегами щодо тактики лікування.

Чому варто слухати «Здоровий подкаст»?

Віолетта: Кожна людина має знати ази про своє здоров’я: як мінімум, де в неї печінка та як влаштовані її органи й системи. Наш подкаст простою мовою пояснює складні речі. Я вважаю, що він допоможе людям дізнатися трохи більше про їхнє тіло та розвіє деякі медичні міфи.

Андрій: А ще дасть можливість гарно провести час.

авторка: Юлія Беба

Редактор: Марк Лівін

коректорка: Ніка Пономаренко

Фото: Аня Озерчук

Верстка: Катерина Шерстобітова