Ми вже встигли зробити кілька добірок під кінець року. Обрали книжки грудня, а також попросили літературного критика Женю Стасіневича розповісти нам про найважливіші українські книжки 2018-го. Але які видання запам’ятала редакція The Village Україна? Пригадуємо усе, що нас вразило цього року, і ділимося думками.

Текст: Марк Лівін, Андрій Баштовий, Софія Пилипюк

Художня література

Ричард Фленеган «Вузька стежка на далеку північ»

Видавництво Старого Лева

Роман, що 2014 року отримав Букерівську премію. Текст присвячений батьку і військовополоненим, що не повернулися з будівництва залізниці між Бірмою і Таїландом під час Другої світової війни.

У Фленегана незвичайний стиль – мова, мислення та почуття єдині, іноді не встигаєш розрізнити, де закінчується дощ і починаються думки героя. Він розповідає про потворне розмаїття зовнішньої реальності, в якій вбивають, вмирають, зраджують, їй може протистояти тільки персональний внутрішній вибір – бачити у цьому сенс, чи ні.

 Негаразди, ось що пробуджує в нас найкраще, – сказав товстун-офіцер, коли літак досить тривожно кидало вітром туди-сюди під час посадки у Сіднеї, – буденність, ось що нас вбиває.

Фредрік Бакман «Чоловік на ім’я Уве»

#книголав

Добрий приклад того, як народжуються мережеві романи. Шведський письменник Фредрік Бакман вигадав цього персонажа у своєму блозі й навіть попросив аудиторію придумати йому ім’я. Уве став зіркою шведського Facebook задовго до того, як вийшла книга, за якою зняли зворушливе кіно. Це історія про небалакучого чоловіка-мізантропа, з великим серцем, який усе життя жив по совісті, як написано, присвятивши своє життя одній жінці, одному заводу, одному будинку. У якийсь момент це все для нього втратило сенс. Коли читаєш цю книгу, думається, як було б круто, якби кожен з нас був хоч трохи Уве.

 Та й час – теж дивна штука. Адже ми в більшості своїй живемо тим, що буде. Через день, через тиждень, через рік. Але ось раптом настає той болісний день, коли розумієш, що дожив до таких років, коли попереду не так уже й багато, набагато більше – позаду.

Джонатан Сафран Фоер «Ось я»

Клуб сімейного дозвілля

Цей роман фанати Фоера чекали 11 років. За цей час автор встиг навіть попрацювати на HBO сценаристом. Такий досвід не пройшов безслідно – у книзі є багатосторонні побутові діалоги, каламбури та гра слів. І взагалі форма цього тексту дуже різна. Від повідомлень у месенджерах до уривків і цитат зі ЗМІ. Автор в інтерв’ю зізнається, що певні аспекти роботи на телебаченні він переніс у книгу.

Сам текст розповідає нам про пару, яка разом прожила півжиття. У них щаслива родина, троє чудових синів, затишний будинок. Але останнім часом між подружжям пролягла прірва непорозуміння та відчуженості. Вони раптово стали чужими. Фоер намагається зрозуміти, куди поділася їхня любов. Усе це відбувається на тлі активного життя великої сім’ї, а також глобальних змін у світі.

 У хворобі та хворобі. Ось що я вам бажаю. Не шукайте та не очікуйте чудес. Чудес нема. Більше нема. Як і нема ліків для образи, яка найбільше болить. Є тільки єдині ліки: вірити в біль одне одного та приймати його.

Джеффрі Євгенідіс «Середня стать»

Видавництво Старого Лева

«Третя стать» видається не одною, а трьома послідовними книгами, що зв’язані історією однієї родини. Її діапазон дуже великий, бо об’єднує переживання переїзду за океан та освоєння у новій культурі, сором за свої почуття і тіло.

Завдяки цій книзі можна дослідити більше про інтерсексів. Подача автора інколи здається автобіографічною. Це дає змогу прожити історію Калліопи, її пізнання свого тіла та сексуальності. Це книга про прийняття себе.

 Я був посміховиськом для однокласниць, піддослідною морською свинкою для лікарів; мене мацали педіатри й досліджували фахівці з дитячого здоров’я. Одна руда дівчина з Гросс-Пойнта закохалася в мене, не знаючи, хто я насправді. Брат її теж на мене запав.

Маріам Петросян «Дім, в якому»

#книголав

Книжка з армією фанатів, солідною історією перекладів та низкою поважних літературних премій. На цьому в об’єктивному сприйнятті роману Петросян можна ставити крапку. «Дім, в якому» ‒ дебютний твір вірменської письменниці й мисткині, що багато років пролежав у шухлядах друзів, раптом був віднайдений, виданий і визнаний зразком магічного реалізму.

Події роману розгортаються в сірому Домі для дітей з інвалідністю. У ньому діє свій закон, є ватажки, таємниці, а головне ‒ зворотний бік реальності, куди можна втекти, щоб не опинитися у «зовнішності», коли тобі виповниться вісімнадцять.

 Якщо б ти так не зациклювався на тому, що тебе не розуміють, то, може, й зрозумів би інших.

Нон-фікшн

Йен Ґел «Міста для людей»

«Основи»

«Міста для людей» Йена Ґела – книга для тих, хто хоче розуміти, як створити комфортне та безпечне місто, у якому хотілося б жити. Чому пріоритет за пішоходами та велосипедистами? Чому комфортне місто – це жваве місто? Як громадські простори та локальні бізнеси роблять життя людей щасливішим? Як зробити містян більш здоровими?

Книга може здатися сухою за стилем, але це не робить її менш цікавою. Щоб компенсувати відсутність епітетів та яскравих образів, автор ілюструє та детально пояснює кожен свій аргумент. Фото, діаграми та схеми роблять «Міста для людей» більш зрозумілими.

 У світі багато міст, де вдосконалення міського простору потребує великих інвестицій і тривалого часу. У таких випадках важливо втілювати маломасштабні проекти, шукати недорогі способи підтримувати міське життя, заохочувати містян користуватися спільним простором – і починати слід з окремих житлових районів.

Елена Фавіллі, Франческа Кавалло «Казки на ніч для дівчат-бунтарок»

#книголав

Хоч ця книга і здається для дітей, читати її корисно і дорослим. Це наче збірник TED-лекцій про крутих жінок у вигляді казок на одну сторінку. Історії маловідомих «бунтарок» вражають не менше, ніж про вже визнаних Фріду Кало, Марію Склодовську-Кюрі, Коко Шанель. Деякі постаті жінок нарешті виходять з тіні. Наприклад, програмістка Марґарет Гемільтон, яка стояла за запуском «Аполлона-11» і завдяки якій люди змогли побувати на Місяці. Здається, після цієї книги кожна дівчинка зможе повірити в себе і захоче зробити щось визначне, щоб про неї написали таку казку.

 Гілларі стала першою жінкою, яку номінували на пост президента Сполучених Штатів. Були часи, коли дівчата не могли стати тими, ким хотіли, але часи ці минули

Барбара Оклі «Навчитися вчитися»

Наш формат

Професорка Барбара Оклі переконує, що математиків чи гуманітаріїв не існує. Кожен має внутрішній потенціал, щоб засвоїти будь-які знання. Головне – навчитися вчитися і запустити свій мозок на повну. Навіть більше, одноманітний і цілеспрямований рух до розв’язання проблеми не завжди найкращий шлях. Інколи варто зробити крок назад, щоб поглянути на завдання з іншого боку, запустити свою креативність, навіть якщо ви працюєте над розв’язанням математичної задачі.

У цій книжці авторка ділиться перевіреними методиками й історіями реальних людей про те, як навчатися цікаво й ефективно, тренувати пам’ять, бути креативнішими й продуктивнішими.

 З’їдайте всіх своїх жаб уранці. Зробіть найважчі справи якнайраніше, коли ви ще в хорошій формі.

Ларс Свендсен «Філософія самотності»

«Видавництво Анетти Антоненко»

Кожен з нас час від часу почувається самотнім. Проте суспільство, яке має звичку насаджувати стереотипну поведінку, чомусь вирішило, що самотність − це погано, стигматизуючи це прекрасне почуття, що «говорить нам щось важливе про нас самих і про наше місце у світі». Ларс Свендсен, норвезький філософ, поділяє самотність на періодичну і хронічну, пояснюючи, чому з останньою обов’язково треба боротися. Автор йде далі, докладно досліджуючи її суть і форми, вплив на фізичне здоров’я, схильність тієї чи іншої статі до самотності.

 Ніхто не може силою проникнути у вашу самотність і змусити її розчинитися. Але ви можете впустити когось у свою самотність, і тоді вона перетвориться на компанію. А потім вам доведеться навчитися жити з усвідомленням, що будь-яке людське життя включає в себе самотність, і тому необхідно навчитися переносити її, а ще краще – перетворювати погану самотність у хорошу.