The Village Україна обирає найцікавіші нон-фікшн книжки року, що минає, і розповідає, чому їх варто прочитати.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Ukraїner «Різдво та Маланка»

Ukraїner

Видавничі проєкти Ukraїner набирають обертів. Важливо, що друкуються вони не лише українською. Маючи в портфелі кілька англомовних видань, нещодавно Ukraїner оголосив про вихід першої книжки німецькою. Зважаючи на якість текстового й фотонаповнення, за представлення розмаїття української культури й природи можна бути спокійними.

Отже, «Різдво та Маланка» – книжка про обряди й традиції, які супроводжують згадані в назві свята в різних куточках нашої країни. Географія видання охоплює Бессарабію, Полісся, Галичину, Слобожанщину й Карпати. Фотографії, зроблені під час експедицій, доповнюються текстами: описами обрядів, діалогами з тими, хто передає їх наступним поколінням. Актуальним, навіть гостроактуальним є акцент книжки на тому, що попри заборони українцям удалося вберегти свою унікальну культурну спадщину, право на існування якої виборюється й нині.

Олена Лодзинська (упорядн.) «Любов Панченко: повернення»

«Видавець Олександр Савчук»

У квітні внаслідок окупації російськими загарбниками Бучі померла українська мисткиня Любов Панченко. 84-річну жінку вбив голод. Це страшно, але ми маємо пам’ятати. За життя Любов Михайлівна працювала в різних жанрах мистецтва: акварелі, ліногравюрі, декоративному розписі, колажі-аплікації. Але головним напрямом її роботи було моделювання одягу, створеного за народними традиціями і з використанням елементів національного українського вбрання.

Власне, через те, що українського колориту в роботах Любові Панченко було дуже багато, радянська влада забороняла її виставки й не пускала розроблення у виробництво. З історією й роботами цієї дивовижної жінки можна познайомитися завдяки книжці, що вийшла наприкінці 2021 року. Електронна версія видання є у вільному доступі на сайті Українського інституту національної пам‘яті, який спільно з Музеєм історії міста Києва й Музеєм шістдесятництва працював над виходом книжки.

Сергій Мельниченко, Катерина Лесів «MYPH/Молода Миколаївська Фотографія»

«РОДОВІД»

Видання про українське сучасне візуальне мистецтво – це завжди добре. Але на ґрунті іноземного інтересу до всього, що пов’язано з нашою країною, слід тримати баланс між розповідями про традиції і знайомством із сучасним контекстом.

Книжка «MYPH/Молода Миколаївська Фотографія», що вийшла українською й англійською мовами, робить відразу дві корисні справи: українському читачу й поціновувачу фотографії оповідає про окреме локальне мистецьке явище, а іноземному дає зрозуміти, що в Україні існують різні медіа. Тому й цінно, що експерти авторитетного нідерландського онлайн-медіа про сучасну фотографію LensCulture, яке має величезну професійну й любительську аудиторію, включили книжку «MYPH/Молода Миколаївська Фотографія» до переліку найулюбленіших видань 2022 року. На її сторінках знайдете роботи 60 авторів, а також діалоги з ними на різноманітні теми, звісно, дотичні до творчості.

Павло Казарін «Дикий Захід Східної Європи»

Vivat

Наприкінці року книжка українського журналіста Павла Казаріна перемогла в номінації «Есеїстика» премії «Книга року ВВС» й отримала спеціальну відзнаку капітули премії Модерної есеїстики імені Юрія Шевельова за майстерну колумністику. «Дикий Захід Східної Європи» є збіркою роздумів автора про суспільно-політичне життя України, починаючи з анексії Криму Росією у 2014 році. Автор вважає, що саме ця подія разом із початком війни на Донбасі розпочала відрив України від сусідньої псевдоімперії.


Казарін багато міркує над питанням ідентичності. Як людина, яка 30 років мешкала в Криму, на власному прикладі автор переконався що «українцем можна не лише народитися, але й стати». Про Україну як «тестер для імперської самозакоханості росії», про створений нею кримський міф, інформаційну війну, про тих, для кого існування нашої держави є цінністю, і тих, для кого – даністю, урешті про майбутнє Дикого Заходу Східної Європи, країни соціальних екскаваторів і розчахнутих вікон можливостей ідеться в книжці, що є спробою осягнути недалеке минуле, щоб, можливо, спрогнозувати, що на нас чекатиме далі.

Артур і Карлі Флейшманн «Голос Карлі»

«Смакі»

Переклад з англ. А. Сагана

Якщо вірити американському видавництву Simon & Schuster (а ми не маємо причин цього не робити), «Голос Карлі» є однією з перших книжок, що досліджує особливості життя людини з аутизмом. Ідеться не про наукове висвітлення питання, а радше гуманістичне, таке, що постає проти стигматизації, а ба більше, дискримінації. Її автор, Артур Флейшманн, є засновником і керівником успішної рекламної агенції в Канаді.

Та головне – батьком Карлі, на момент написання книжки 16-річної дівчини з аутизмом і руховим розладом, що унеможливлює мовлення. Діагноз їй поставили в ранньому дитинстві. Лікарі радили батькам віддати Карлі в спецінтернат, але ті не здалися. Завдяки їхній вірі й любові дівчина навчилася спілкуватися зі світом і стала відомою блогеркою, яка розвінчує міфи й доносить правду про життя з аутизмом.

Рон Кеппс «Як писати про війну»

«Смолоскип»

Переклад з англ. О. Погинайко

Назва видання підштовхує зробити перше припущення щодо його теми: воно про сторителінг. Це могло б виявитися стовідсотковою правдою, якби Рон Кеппс не служив в армії США протягом 25 років, не був ветераном бойових дій в Афганістані, учасником місій у Дарфурі й Чаді. А тому його книжка ще й про виписування травм війни, про пошук себе в мирному житті, а вже потім про літературне мистецтво, яке дозволяє ветеранам авторитетно висвітлювати складну тему війни.

«Ми ставимо поезію, белетристику й творчий нон-фікшн поряд із хімічною зброєю, міжконтинентальними ракетами з термоядерними боєголовками й роботизованими дронами, – зауважує автор. – І в процесі бачимо, як уява використовується для докорінно різних цілей». Тож Кеппс пропонує займатися творчістю, а не війною, щоб лікувати себе й світ від ран чужої неконтрольованої жорстокості.

Тоні Джадт «Нещасна земля»

«Човен»

Переклад з англ. П. Грицака

Остання прижиттєва книжка британо-американського історика, публічного інтелектуала, члена-кореспондента Британської академії Тоні Джадта. Вона про те, що «з нашим способом життя щось дуже не так». Під цією фразою автор мав на увазі кризу «нерегульованого капіталізму», чиї одержимість багатством, культ приватної власності призвели, зокрема, до жахливого розриву між багатими й бідними. Джадт пропонує повернутися до думання про суспільне благо, загальну відповідальність за теперішнє й майбутнє, інакше ані США, ані Європа не переживуть добу непевності – економічної, фізичної й політичної. Історик пише про потребу перегляду поняття «суспільний договір», про соціальну демократію, яка перемогла соціалізм, та чи буде присутня в майбутньому… Складна, інтелектуальна праця Джадта нагадує, як важливо дивитися на світ критично, а не приймати його таким, як є.