The Village Україна та TEDxKyiv зробили підбірку з шести TED-доповідей про школу, навчання та дітей.

 Не вбивайте креативність

Доповідь, що вже стала класикою, освітянина сера Кена Робінсона про місію шкіл, яка закликає розвивати, а не навпаки нищити творчі здібності дітей. «Ми маємо застосовувати дар людської уваги з розумом. – говорить доповідач. – Єдиний шлях зробити це — побачити нашу творчу спроможність, її багатство, побачити наших дітей такими, якими вони є. А наше завдання — виховувати їх так, щоб вони могли жити в майбутньому. До речі... можливо, ми не побачимо цього майбутнього, але вони побачать. І наша справа – допомогти їм зробити його кращим».

Кен Робінсон: Школи вбивають креативність?

 Інтерактивна система навчання в дії

Засновник нині відомої Академії Хана Салмон Хан запевняє, що відео здатне дати нове життя процесу навчання. Він говорить  про можливості інтерактивних вправ і закликає учителів змінити традиційний навчальний сценарій – дати учням відеолекції для перегляду вдома, а виконувати «домашнє завдання» у класі з вчителем: «Якось хтось із адміністрації округу Лос-Алтос прийшов і спитав: «Що б ви робили, якби отримали повну свободу дій у класі?» І я відповів: «Ну, я би просто дозволив кожному учневі працювати в своєму темпі, а тим часом слідкував у табличці за їхніми здобутками». І вони відповіли: «Звучить досить радикально. Ми повинні подумати». Я та інші члени команди були впевнені, що вони ніколи не підуть на це. Але вже наступного дня нас запитали: «Можете почати через два тижні?» Нині у нас є два п'ятих і два сьомих класи. Ми працюємо з ними на рівні округу. Система працює не тільки в приміщенні школи. Ми бачили, що деякі діти займалися навіть на Різдво. Усі їхні дії відображені в системі».

Сел Кхан: Давайте використовувати відео щоб перевинайти освіту

 Якось була школа

Якось письменник Дейв Еггерс запитав своїх друзів-вчителів, чому вони не проводять індивідуальної роботи з учнями. На що вони відповіли: «Ну, у нас п'ять уроків на день, на кожному по 30–40 учнів. У підсумку це значить 150, 180, 200 учнів на день. Як же ми можемо знайти для кожного учня бодай одну годину на тиждень для індивідуальної роботи? Для цього треба збільшити робочий тиждень і клонувати вчителів». Автор у той момент подумав про величезну кількість знайомих: письменників, журналістів, аспірантів, асистентів тощо з більш-менш вільним графіком, які б могли допомагати учням після уроків з письмовими завданнями з англійської. Так народилася ідея, як каже сам Дейв, «однієї школи».

Дейв Еггерс: Якоюсь була школа

 Вірус «Я можу»

Освітянка Кіран Бір Сетхі показує, як її новаторська школа Ріверсайд в Індії вчить дітей найважливішого уроку життя – почуття впевненості «Я можу». Її учні беруть ініціативу щодо вирішення місцевих проблем в свої руки, переконують інших людей і навіть навчають грамоті власних батьків. Чудова доповідь Кіран про правильний вірус «Я можу», яким можна і треба заражати і заражатися.

Кіран Сейті: Діти, беріть на себе відповідальність

 Програмування для дітей

Мова програмування – це універсальна мова майбутнього, її синтаксис буде обмежуватися лише уявою наступного покоління програмістів.

Програмістка та дизайнерка Лінда Люкас вчить дітей розв’язувати проблеми і заохочує їх сприймати комп’ютери не як механічні, нудні і незрозумілі, а як барвисті, експресивні машини, з якими можна експериментувати. У своїй промові вона пропонує нам уявити місце, де вчаться сприймати технології сміливо й оптимістично, щоб з їх допомогою творити новий чудовий, химерний і трохи незрозумілий світ.

Лінда Л'юкас: Легкий шлях навчити дітей користуватись комп'ютером

 Навчання юних винахідників

У школі Гарбор у Гонконзі винахідник Цесар Гарада навчає майбутнє покоління захисників довкілля науці та винаходам. Він переніс свою класну кімнату в величезний індустріальний центр, де винахідливі діти працюють з деревиною, металом, хімічними речовинами, біоматеріалом, оптикою та іноді електроінструментом, щоб розв'язати проблеми, що загрожують світовому океану.

«Про це прикро говорити, але сьогодні більше 80 % океану забруднено пластиком. Це шокуючий факт, говорить доповідач. – Кілька останніх десятиліть ми виходимо в море на великих човнах, ставимо великі сітки, виловлюємо шматки пластику, розглядаємо їх у мікроскоп, сортуємо їх і накладаємо ці дані на мапу. На це йде купа часу та чималі гроші. Крім того, великі човни – це завжди ризик. Разом із учнями віком від 6 до 15 років ми мріяли винайти для цього кращий спосіб. Отож, ми перетворили наш крихітний клас у Гонконзі на майстерню».

У промові він відтворює універсальний урок, який засвоїв від своїх батьків у дитинстві, про те, що створювати безлад можна, але потрібно після себе прибирати.

Цезар Гарада: Як я навчив дітей любити науку