Біль. Він може бути пекучим, тупим і ниючим. Гострим або хронічним, фізичним або психологічним.

Науковці постійно розробляють нові препарати, які допомагають перемогти неприємні больові відчуття. Зловживати анальгетиками не варто, але розуміти, як вони діють, що змінюють і чому несуть потенційну небезпеку – обов’язково.

Як виникає біль?

Біль – це реакція організму, яка виникає при потенційній небезпеці. За це відповідає больова (ноцицептивна) система. Спочатку подразник діє на чутливі нервові закінчення, у яких повідомлення «болю» кодується за схемою та частотою імпульсів. Імпульси передаються по нервових волокнах до центральної нервової системи. Чим інтенсивніше діє подразник на нервові закінчення, тим швидше починає боліти.

Больова система працює, як дротовий телефон: береш слухавку, чуєш гудок, набираєш номер і з’єднуєшся з іншим абонентом. Перед тим сигнал проходить мережею різних дротів, через кілька великих станцій.

Наприклад, коли хтось вдарився мізинцем об стіл. У момент удару на нервові закінчення зчинився тиск. Вони моментально передають імпульси в мозок, і тоді людина починає відчувати біль. Зазвичай це трапляється дуже швидко: вдарились – й одразу болить.

Маршрут, яким імпульс болю проходить від нервових закінчень до головного мозку, називають сенсорним ноцицептивним шляхом. Після отримання інформації мозок починає діяти – гальмує або пригнічує біль.

Якщо болить – це нормально. Гірше, коли не болить

Вроджена нечутливість до болю – це генетична аномалія. У 2006 році вчені з Єнського університету виявили в людини ген (SCN9A), відключення якого призводить до повної втрати чутливості до болю. Умовно кажучи, в телефона вкрали кабель, і він перестав працювати – мозок не отримує сигнал про те, що щось пішло не так і загрожує людині, а отже, ніяк не може зарадити.

Втрата больової чутливості ускладнює діагностику. Через це можна пропустити початок захворювання, бо немає головної скарги: «У мене щось болить».

Співчуття підвищує відчуття болю

«Поріг болю» – це мінімальна інтенсивність подразника, яка викликає больове відчуття. Її визначають за допомогою приладу альгезиметра. Він передає імпульси, що мають різну величину електричного струму. Від початку сприйняття до межі переносимості больових відчуттів можуть бути великі інтервали показників – від незначного дискомфорту до неможливості витримати біль.

Загалом біль – це комплексне явище. Крім сприйняття та усвідомлення болю на рівні органів і частин організму, є ще емоційна складова.

«Емоція болю формується в головному мозку і дуже впливає на психологічний стан, – пояснює професорка Нана Войтенко, завідувачка відділу сенсорної сигналізації Інституту фізіології імені Богомольця НАН України. – Різні види болю мають відмінні шляхи формування. Тому не зовсім коректно казати, що в людини низький поріг болю. Він може бути низьким саме сьогодні: у цій ситуації, емоційному та психологічному стані, тільки до цього подразника».

Учені-нейрофізіологи проводили такі дослідження: дві жінки отримували однакової сили больовий імпульс, розповідає Войтенко. Мозок кожної з них реагував майже однаково (це відстежували за допомогою МРТ). У другій частині експерименту біля однієї з піддослідних був її чоловік. Він бачив, що дружині боляче і виявляв співчуття. Тоді в жінки фіксували збільшення больової активності – мозок показував, що їй більш боляче, ніж було раніше, і вона відчувала біль сильним. Тож вчені зробили висновок: співчуття оточення підвищує відчуття болю і робить нас більш схильними відчувати його.

На кожну дію є протидія

Організм може самостійно нейтралізувати біль. Він робить це завдяки системі антиноцицепції. Вона складається з мережі опіоїдних рецепторів, які здатні виділяти ендорфіни, так звані гормони щастя. Вони гальмують активність нервових закінчень і блокують біль. Тобто на людину діятиме подразник такої ж сили, але вона його не відчуватиме.

Біль також можна перекрити вібрацією, холодом або іншими безболісними стимулами. Це довели канадські вчені Рональд Мельзак і Патрік Уолл завдяки експерименту в 1965 році.

В організмі не може бути двох активних осередків болю одночасно. Один завжди буде сильнішим. Тому у фільмах постраждалому часто пропонують «зламати ще щось», аби перше ушкодження не так боліло. Доволі сумнівний спосіб, тож людство вигадало анальгетики.

Шлях пігулки в організмі

Таблетки від болю бувають різні: швидкої, уповільненої та пролонгованої дії (діюча речовина вивільняється поступово). Тому не можна розжовувати, розкушувати, ламати таблетки, що вкриті оболонкою, якщо це не передбачає інструкція. Інакше це порушить її ефективність. Анальгетики подразнюють слизові оболонки шлунка, тому їх також не рекомендують вживати натщесерце.

Розчинившись, препарат через слизові оболонки шлунка потрапляє у кров, яка розносить його судинами по всьому організму. Місце призначення анальгетика – головний мозок, де препарат почне діяти. Таблетка не впливає на подразник болю, а лише блокує його сприйняття.

Механізм знеболювальних препаратів полягає у тому, що діюча речовина підлаштовується до наявної системи нервових імпульсів та корегує її роботу.

Біль виникає від пошкодження клітин. Тоді в крові з’являються специфічні ферменти запалення та болю. Згідно з теорією Фішера, кожен фермент має свій активний центр. А хімічна речовина з анальгетику перешкоджає дії цих ферментів. Тим самим блокує біль.

Найчастіше у боротьбі з нехронічним болем призначають нестероїдні протизапальні засоби. Вони блокують регулюючі хімічні сполуки, що називають простагландинами – це індикатори болю та запалення, що утворюються внаслідок ушкодження клітин організму.

Якої шкоди може завдати безпечна пігулка?

По-перше, викликати звикання. Якщо випити підряд кілька таблеток ібупрофену, він діятиме все слабше і слабше. Тому прийом знеболювальних препаратів зазвичай супроводжується потребою збільшувати дозу. А це погано.

По-друге, систематичний прийом анальгетиків може спровокувати появу побічних ефектів. Наприклад, дратівливість і головний біль, з яким і боролися. При тривалому вживанні знеболювальних хімічна речовина може накопичуватися і токсично впливати на головний фільтр організму – печінку.

Медичний блогер та анестезіолог Андрій MedGoblin наголошує, що біль виникає з різних причин. Інколи треба його «знімати» (блокувати), але часом він є вирішальним у постановці діагнозу. Тож єдина порада – не займатися самолікуванням і не ковтати пігулки жменями при сильному болю.

Анальгетик майбутнього

Нана Войтенко пояснює, що вчені-фізіологи займаються розробкою ліків на основі генетичного матеріалу. У таких препаратах фрагменти ДНК блокуватимуть механізм хронічного болю без прямого впливу на рецептор, а діятимуть на ген, який кодує білок-регулятор цього рецептора. Таким чином здатність організму сприймати біль загалом не буде притуплюватися.

Професорка прогнозує, що це працюватиме як ін’єкційна або вірусна доставка. Це фармацевтичний термін, що означає: в оболонку вірусу вкладають потрібний фрагмент генетичного матеріалу, і він прямує до своєї «мішені». Зараз проводять дослідження, щоб досягти ювелірної точності – препарат має потрапляти «в яблучко». Адже важливо, щоб цей механізм знеболення не нашкодив іншим системам та органам.

Текст: Вікторія Андрєєва

ілюстрації: giphy