The Village Україна обирає книги місяця та пояснює, чому їх варто читати
слухайте прем'єру подкасту «Вулиця Степана Бандери»
Художня література
Анна Грувер «Її порожні місця»
«Видавництво Старого Лева»
Прозовий дебют, який точно не має залишитись непоміченим. Роман у романі. Концентрований біль, що перетворився на талановитий і виважений текст. Анна Грувер, українська поетка, есеїстка, критикиня, народилась у Донецьку. Як і головна героїня роману «Її порожні місця» – підлітка Анна Дерман. Не будемо гадати, скільки в ньому автобіографічних мотивів. Урешті, почуття майже п’ятнадцятирічної дівчини-переселенки нині знайомі багатьом із нас, коли «несеш цеглину за спиною, згинаючись під вагою». Щоб розігнутись і випростатись, потрібні роки… Отже, Анну виховує дідусь – математик, університетський викладач. Він старається, але має власний багаж втрат і болю, тому не помічає бід, що кояться з онукою. Удвох вони рятуються з окупованого Донецька. На нове місце, у знімну квартиру привозять: він – утому, вона – прагнення знайти себе, відшукати особливе місце на мапі міста чи у власній душі, що нарешті подарує спокій і впевненість.
Щодо згаданого другого роману, то він є об’єктом пошуку Анни – щоденником Сари Берг, єврейської дівчини, яка веде записи про своє кохання й творчість протягом 1938–1941 років. Їхні долі виявляться міцно переплетеними. Розгадка таємниці Сари Берг стане визначальною подією в житті Анни Дерман. «Її порожні місця» – емоційно насичений текст, що порушує чимало актуальних питань і болючих тем. Але часто після болю приходить полегшення. Що важливо, роман Грувер дає на це надію.
Радка Денемаркова «Гроші від Гітлера»
«Комора»
Переклад із чес. М. Севрукової
Безжальна в оголенні людських пороків книжка. Страшна правдою, за якою справедливість – це те, за що можна триматись, щоби жити, попри страшні випробування, але так і не дочекатись її встановлення.
Роман чеської письменниці в оригіналі вийшов 2006 року, отримавши престижну національну літературну премію Magnesia Litera. Він – про кілька повернень Ґіти Лаушманн до родинного маєтку. Уперше, тоді ще юною дівчиною, вона добралась додому в 1945 році після того, як вижила в концентраційному таборі нацистів. Але виявилось, що маєток її заможної родини конфісковано. Ледь живу Ґіту, яку колишні сусіди й інші заздрісники охрестили «дочкою німецького колаборанта, який експлуатував цілий край», кинуть на вірну смерть. Її врятує вагітна жінка, дасть втекти в інше пекло – трудовий табір. Мине багато років, і вже поважна докторка Лаушманн повернеться в рідне містечко після офіційної реабілітації своїх батьків, щоби встановити пам’ятник татові. Але місцеві мешканці сприймуть її приїзд як намагання повернути все майно родини, експропрійованого за комуністів.
Ґіта Лаушманн буде змушена наново переживати страшне минуле, але найгірше в тому, що вона стикнеться із сьогоденням, у якому нікуди не поділись люди, ладні «шукати найслабкіших – і чавити, і чавити, і владарювати над ними». Чи вдасться героїні перемогти? Відповідь – на сторінках роману.
Дженні Тінхвей Джан «Чотири скарби неба»
«Лабораторія»
Переклад з англ. І. Бодак
Літературний дебют американської журналістки та редакторки Дженні Тінхвей Джан. Роман має серйозну мету – «перенести історію антикитайських настроїв у Сполучених Штатах зі сфери наукових праць і досліджень у нашу колективну пам’ять». У книжці йдеться не про цькування людей певного походження, роздмухане Дональдом Трампом на початку пандемії COVID-19. За свідченнями історичних джерел, у другій половині 19 століття Сполученими Штатами прокотилась хвиля насилля над китайцями, підкріплена законодавчими заборонами. Про неї й прагне нагадати авторка, щоб читачі її книжки не дивувалися нині деяким не надто демократичним процесам у країні.
Ще зовсім юна Дайю, головна героїня роману, через опозиційну діяльність своїх батьків буде змушена залишити дім, щоби самотужки боротися за життя. Вона потрапить до рук торговців людьми, які постачають до борделів Сполучених Штатів китайських дівчат. Дівчині вдасться втекти, пощастить зустріти справжніх друзів і навіть закохатись. Понад усе Дайю мріятиме стати цілісною особистістю. Прикро, що вона цього досягне на порозі смерті…
Роман «Чотири скарби неба» має динамічний, захопливий сюжет, вирізняється образністю та ліризмом. Це вдалий дебют, що нагадує про вкоріненість жорстокості й те, як важко буває з нею боротись.
Поліна Кулакова «Проти ночі»
«Темпора»
Дуже кривавий соціальний трилер, зосереджений на проблемах українського правосуддя та булінгу. Троє шкільних друзів – Богдан, Ніка й Артур – стають свідками жорстокого вбивства собаки. Той, хто його скоїв, нападає на підлітків і залякує їх.
З цього моторошного епізоду й починається низка подій, характерних для зазначеного вище жанру. Так, Богдан стає об’єктом цькувань для учнів старших класів, які дізналися, що хлопець є геєм. Після його зникнення й загибелі мати Богдана зазнає булінгу у Facebook, адже «добрі люди» дуже поспішають випалювати тавра своїм сліпим осудом. Місцева поліція відмовляється проводити розслідування та перекваліфіковувати «самогубство» на «доведення до самогубства», бо у приниженні Богдана винен син місцевого судді. За встановлення справедливості візьметься незалежний журналіст Юрій, який має власну життєву трагедію. Ніка й Артур, які переживають смерть друга й інші складнощі, пов’язані з їхніми взаєминами, стануть ще й жертвами маніяка…
У цілому «Проти ночі» – твір динамічний, багато в чому гостроактуальний. Та часом хотілося менше крові, а більше пропрацювання характерів, розвитку чи, навпаки, – передумов становлення деяких персонажів.
Пітер Воттс «Морська зірка»
«Видавництво Жупанського»
Переклад з англ. Є. Онуфрієнка
«Морська зірка» – перший роман нині відомого канадського фантаста, що вийшов 1999 року. До того Воттс із перемінним успіхом публікував лише малу прозу. За освітою письменник – морський біолог, що й вплинуло на тематику дебютного роману.
Події «Морської зірки» відбуваються на дні океану, на глибині три тисячі метрів. Там «самі континенти сходяться в повільній і громіздкій битві». Народження океанічного дна супроводжується потужними викидами енергії, яку людство майбутнього навчилось збирати на спеціальних станціях. Щоби хтось міг контролювати їхню роботу, на станції відряджають модифікованих працівників. Когось – за власним бажанням, когось – замість, наприклад, покарання за злочини. Але мешканців станції поєднує те, що всі вони колись зазнали травм, що перетворились на хронічний стрес.
На думку керівників глибоководного експерименту, тільки такі люди можуть витримати тиск ізольованості й інші особливості існування на дні. Воттс створює докладну картину світу, який живе без Сонця, за своїми законами. Безодня зачаровує. І її обов’язково населятимуть страшні, але по-своєму дивовижні істоти. Ідеться не лише про гігантських риб. Письменник дає нам змогу простежити за тим, як технологічні зміни організму й умови існування перетворюють людину, зокрема, головну героїню роману Лені Кларк… Про який зі світів – підводний чи космічний – не писав би Пітер Воттс, вийде захопливо і ґрунтовно, не розважально, а мудро і з пересторогою.
Нон-фікшн
Гамфрі Карпентер «Дж. Р. Р. Толкін: Біографія»
«Астролябія»
Переклад з англ. В. Дєдик
1 вересня 2022 року на Amazon Prime Video відбулась прем’єра серіалу «Володар перснів: Персні влади», знятого за мотивами творів Джона Рональда Руела Толкіна. За перші 24 години стрічку подивилися 25 мільйонів глядачів із різних країн світу. Це лише один із прикладів популярності спадку письменника, що роками зберігається навіть у мінливому 21 столітті.
Яким було дитинство майбутнього науковця, що сформувало коло інтересів того, хто стане видатним прозаїком, урешті, – якою людиною був Толкін до того, як його назвали одним із засновників популярного літературного жанру? Гамфрі Карпентер дає відповіді у книжці, що вважається найкращим життєписом Дж. Р. Р. Толкіна. Проникливий і, безперечно, захоплений особистістю, яку так ретельно вивчив, біограф прикрашає книжку важливими деталями, промовистими образами, щоб оповідь дихала життям і пояснювала, звідки «узялася ця уява, що населила Середзем’я ельфами, орками й гобітами?».
І хоч сам Карпентер зауважує, що справжня біографія Толкіна – це «Гобіт», «Володар Перснів» і «Сильмариліон», він трохи лукавить. Бо його книжка змогла олюднити поважного професора та класика, представивши його справжнім – із втратами, коханням, радістю та самотністю.
Марк Брекетт «Дозвіл на почуття»
Vivat
Переклад з англ. М. Кракан
Марк Брекетт, професор Єльського дитячого навчального центру та засновник і директор Єльського центру емоційного інтелекту, переконаний, що «крім, мабуть, фізичного здоров’я, найважливішим аспектом нашого життя є емоційний стан». Але з власного досвіду та багаторічних досліджень автор робить висновок, що саме від нього ми намагаємось максимально дистанціюватися. Негативні наслідки заборони почуттів стосуються не лише якості життя тієї чи іншої особистості, вони глобально впливають на людство.
«Світові проблеми з психічними розладами 2030 року можуть вартувати світовій економіці понад 16 трильйонів доларів. – прогнозує науковець. – Ідеться про безпосередні витрати на охорону здоров’я, ліки чи інші варіанти терапії, а також непрямі витрати, зокрема втрату працездатності». Щоб цьому запобігти, Брекетт пропонує опанувати кілька важливих навичок, наприклад, вербальний опис емоцій, їхнє розуміння на невербальному рівні, пошук причин появи тих чи інших почуттів і, врешті, контроль емоцій, «щоби вони не контролювали нас».
Автор розглядає страх і нудьгу в контексті процесу навчання, а стрес як провокатора фізичних хвороб. Вчить бути знавцем емоцій за фізичними сигналами організму й користуватись «вимірником настрою». Якщо коротко, то книжка Брекетта, що ґрунтується на наукових дослідженнях, містить чимало корисної та цікавої інформації, помічної в наш непростий час.
Йоганнес Іттен «Мистецтво кольору»
ArtHuss
Переклад з англ. С. Святенка
Настільна книга для дизайнерів і художників. Знакова праця, яка на час свого виходу підсумувала здобутки науки, візуального мистецтва і навіть філософії. Її автор – Йоганнес Іттен, художник-експресіоніст, викладач Веймарського Баугаузу, теоретик – прагнув створити навчальний посібник, а не розважальне читво, що став би «транспортним засобом», за допомогою якого можна подолати довгу ділянку прокладання творчого шляху. «Маршрут, за яким вас спрямує цей підручник, строго прив’язаний до природних законів кольору. – пише автор. – Ці закони виявляються в природному утворенні веселки й у свідомій побудові кулі кольорів».
Цитуючи священні індійські Веди, а за ними й Гете, Штрауса, Родена, Сезанна, згадуючи відкриття Ньютона, аналізуючи роботи Тіціана, Рембрандта, Делакруа, Матісса й інших Іттен демонструє ерудицію та ґрунтовність знань, що захоплює. Цілком справедливо зауважуючи, що «колір – це життя, оскільки світ без кольорів видавався б нам мертвим», автор докладно описує сім видів кольорового контрасту, розглядає просторовий ефект кольорів, викладає теорії їхньої імпресії й експресії, аналізує жовтий, червоний, синій, зелений помаранчевий, фіолетовий. Йоганнес Іттен натхненно наголошує, що «серйозне вивчення кольору – чудовий засіб виховання людини, оскільки воно задовольняє її внутрішні потреби». Тож навіть не дизайнерам і не художникам буде цікаво поринути в осягнення «вічних законів природного розвитку», тонко й талановито вплетених в оповідь.
Трей Ґауді «Сила запитань»
«Наш Формат»
Переклад з англ. О. Асташової
Навіщо вміти переконувати? Здається, що сьогодення, переповнене нескінченними суперечками та скандалами в соціальних мережах, спонукає людей, які ще мають хоч трохи адекватності, залишатися за власної думки, навіть не намагаючись когось навернути на путь істини. Проте Трей Ґауді, американський політик, телеведучий, автор подкасту та колишній федеральний прокурор, іншої думки. Він переконаний, що у світі офлайн-спілкування вміння вправно комунікувати є інструментом захисту, як себе, так і інших. «Я хочу допомогти вам стати своїм адвокатом і навчитися захищати те, у що вірите, опанувавши мистецтво ставити правильні запитання у правильний час, у правильній послідовності й у правильній формі», – запевняє Ґауді.
Фактично автор у формі мемуарів розповідає про те, як у певній робочій чи життєвій ситуації зміг вплинути на іншу людину. Ґауді дає і практичні поради, що особливо знадобляться тим, хто прагне своєю професійною діяльністю запам’ятатись якомога більшій аудиторії. Що ж до мудрих висловів, яких у книжці не бракує, то один із них згодиться і для спілкування онлайн: «Мистецтво переконання – не про перемогу над іншими людьми, а про зближення з ними».
Володимир Саркісян «Дослідники смерті»
«Віхола»
Доволі несподіваний, а від того заманливий, підхід до висвітлення тонкощів однієї «з найбільш невідомих загалу галузей прикладної науки – судової медицини». Якщо коротко, то автор цитує або згадує детективні романи, відомі та не дуже, щоб спростувати чи деталізувати наведені в них епізоди, дотичні до роботи судово-медичних експертів.
Наприклад, роман Агати Крісті «І не лишилось жодного» автор використовує як пояснення того, які спеціалісти досліджують ту чи іншу категорію смерті (насильницьку/ненасильницьку), а відомий епізод із повісті Артура Конан Дойла, у якому Шерлок Голмс б’є труп – як ілюстрацію до методів дослідження давності смерті та природи травм. Оскільки автор спеціалізувався на судовій токсикології, то основна частина книжки присвячена отрутам: їхньому виявленню та впливу на організм людини.
Що далі за текстом, то згадок про літературу ставатиме менше. Їх заступлять дослідження крові, дані про температуру кипіння чистих спиртів, аналіз речовини на вміст катіонів тощо. Так, тематика книжки підійде не кожному читачу, але на тих, хто не побоїться зазирнути до кабінетів «лікарів мертвих», чекатимуть чимало несподіваних фактів і цікавої, як би це не звучало, інформації.
