Не все зупинилося під час карантину. Наприклад, книжки українських видавців продовжили виходити, незважаючи ні на що. Ми зібрали 15 новинок, які з’явилися у продажу протягом весни.

Підтримай The Village!

Donate

Художня література

Сергій Жадан «Хлібне перемир’я»

Meridian Czernowitz

Є надія, що поки ми говоритимемо про війну, вона не увійде у звичку. Війна має боліти кожному, а не ставати побіжними повідомленнями про обстріли у стрічці новин. Жадан поезією, прозою, а тепер і драматургією нагадує про непопулярне, зокрема, тих, хто залишився в мишоловці зруйнованих мостів та умовного хлібного перемир’я. Життя будь-якої людини – це втрати. Вони залишають по собі шрами, формуючи особистість. Жадан пише про те, що так було і до війни, але розуміє це не кожен, бо завжди є робота, клопоти, побут… Персонажі його п’єси збираються в будинку, господиня якого померла. Її сини, Толік та Антон, намагаються правильно чинити в ситуації, що склалася, «так і не погодившись зі смертю, не домовившись із нею, не змирившись…».

До них приходять сусіди, плакальниці, однокласник – люди, які шукають живих, щоб бути почутими, адже: «Забагато смерті довкола. Не вистачає правил. І слів не вистачає». Їхні розмови не про провину чи аналіз політичної ситуації. Вони про втрачене минуле, страшне сьогодення і відсутність майбутнього, адже буває так, що людині нема куди йти чи тікати, бо: «Вогонь усюди. Куди не йди – усе одно дістане». Світ, що зламався, збирає вцілілих, апостолів чи грішників, у будинку з відчиненими дверима чи ковчегу, в якому, попри безвихідь ситуації, все ж є надія на те, що: «Ми всі теж колись знову спокійно заговоримо. Колись пізніше». Головне, щоб залишилися ті, хто зможе слухати.

Кен Лю «Паперовий звіринець»

BookChef

Переклад з англ. Є. Шириноса

Перший прозовий твір американського письменника китайського походження Кена Лю вийшов 2002 року. За 15 років з юриста, програміста та знавця англійської літератури він перетворився на одного з найяскравіших авторів США. Отримавши популярність як майстер малої прози, оповідання якого зібрали рекордну кількість найпрестижніших премій у галузі фантастики, Лю так само успішно взявся за романи. Сподіваємося, український читач їх теж зможе колись оцінити.

«Паперовий звіринець» – книжка, яка точно справить враження та викличе чимало емоцій. У передмові Лю зауважує, що не обмежує себе жанровими рамками, тому у збірці зустрічатимуться оповідання, що тяжіють до класичної наукової фантастики («Звички книговидання окремих видів»), філософські притчі («Зміна стану»), зразки кіберпанку («Цілковитий збіг») тощо. Утім, форма для Лю не є важливою. У кожен свій твір він вкладає життєву мудрість, проговорює теми, які, мабуть, ніколи не втратять актуальності: відносність поділу світу на біле та чорне, свобода, ідентичність, дружба. Чудовий оповідач, Кен Лю пише про «магію машин» та боротьбу зі штучним інтелектом, у той час, коли його внутрішній філософ оповідає, наприклад, про ідеальну книгу, «не спотворену читачем». Щоразу він різний. Тим цікавіше. Єдине, для творів такої високої художньої якості хотілося би більш уважного редагування та роботи коректора.

Стівен Кінг «Інститут»

Клуб Сімейного Дозвілля

Переклад з англ. О. Красюка, С. Крикуна, Р. Трифонова

Роман «Інститут» вийшов минулого року, наробивши галасу в американській пресі, адже Кінг звернувся до теми насилля над дітьми в сумнівно корисних цілях збереження світового порядку. Так, король жахів створив власну теорію змови, за якою по світу розкидані суперсекретні інститути. У кожному з них науковці та військові використовують дітей зі здібностями телепатії та телекінезу для того, щоб, скажімо, убити сенатора США чи скинути уряд якоїсь менш впливової країни. В один із таких закладів потрапляє Люк Елліс, дванадцятирічний хлопчик – геній, що випереджає свій вік, і мріє вступити відразу до двох університетів.

Він стикнеться з жорстокістю, експериментами над дітьми та відсутністю надії втекти з Інституту. Але в цьому жахливому місці Люк зустріне справжніх друзів, заради порятунку яких максимально використає всі свої здібності. А ще добрий автор подарує йому крутого помічника – поліцейського Тіма Джеймісона. За жанром «Інститут» тяжіє до бойовика з елементами містики. Кінг, як і завжди, класно тримає в напрузі, але серед його величезної бібліографії точно є більш оригінальні романи.

Еррі Де Лука «Неприкрита природа»

Видавництво Анетти Антоненко

Переклад з італ. Л. Котляр

У селищі, де «зосталися чоловіки й худоба», розташованому в підніжжі гір, мешкає художник, що колись проміняв мистецтво на роботу в шахті. Це і є наш оповідач. З великою любов’ю він розповідає про гори, сніг, яким колись мив натруджені руки. Селище зустрічає не лише туристів, а й нелегальних мігрантів. Якщо перші купують сувеніри, то другі часто залишають по собі слід смерті, тому місцеві чоловіки ніколи не ходять у гори без лопат…

Через одну історію оповідач стає місцевою знаменитістю, до нього навіть приїжджають журналісти, чому чоловік не дуже радіє. Він свариться зі своїми сусідами й залишає місце, де народився й прожив усе життя, щоб перезимувати біля моря, якщо пощастить, то ще й трохи заробити. Так він отримує замовлення від місцевого священника – зняти камінне драпірування з неймовірно красивого мармурового розп’яття Христа у храмі, щоб повернути скульптурі оголеність. Оповідач проводить ціле дослідження, щоб зрозуміти, як йому працювати надалі, але натомість приходить до роздумів про суть милосердя, співчуття та співпереживання. Еррі Де Лука пише лаконічно, але змістовно, нарощуючи градус емоцій: від одержимості мистецтвом до прийняття в собі смирення.


Агарон Аппельфельд «Квіти пітьми»

Книги-XXI

Переклад з івр. В. Радуцького, О. Пендерецької

Під час війни діти швидко дорослішають. От і одинадцятирічний Гуго, хлопчик із заможної єврейської родини, дещо зарано усвідомив, що «життя минає і мертві не воскресають». У, швидше за все, чернівецькому гетто стає все менше людей. Українці забирають дітей євреїв і ховають у горах, але Гуго та його мамі не пощастило – їхня домовленість із селянином не відбулася, тому хлопчик змушений ховатися в Мар’яни. У тісній комірці він, ізольований від світу, без друзів і батьків, стане свідком бурхливого життя повії, що не гребує залицяннями німецьких офіцерів.

Мар’яна оберігатиме дитину своєї шкільної подруги, шукатиме в ньому підтримку й для себе, але стане жертвою трибуналу «комуністів, що вірять у товариша Сталіна», адже тим, хто співпрацював із ворогом у той чи інший спосіб, – нема прощення. «Квіти пітьми» – роман про виживання, про кохання як останній прихисток людяності в умовах страшної війни. Агарон Аппельфельд, відомий ізраїльський письменник, пише про Голокост власною метафоричною мовою, яка ставить на перший план таємницю перетворення внутрішнього світу дитини, яка дорослішає та вимушена жити з усвідомленням самотності.

Дорж Бату «Моцарт 2.0»

Видавництво Старого Лева

Подорожі в часі – дуже популярний літературний засіб. Його активно використовують автори масмаркет-літератури, особливо любовних романів. Дорж Бату, письменник, який довів українському читачеві, що цікаво й захопливо можна писати не лише в жанрі ретро-детективу, теж звернувся до нього. «Моцарт 2.0» – легка пригодницька історія, що спершу викликає аналогію з чудовим ромкомом «Кейт і Лео», а потім набуває рис навіть детективу. Бату, як і в попередніх своїх книжках, добре знається на матеріалі. Якщо він пише про Моцарта, який 2018 року дивом опинився у Нью-Йорку, то використовує безліч історичних фактів і цитат, якщо береться писати про «столицю світу», то досконало вивчає райони, де відбуваються події книжки. Такий підхід реабілітує попсову зав’язку сюжету. Справжнісінького Моцарта привчатиме до життя в мегаполісі українка, нелегальна мігрантка Стася, яка паралельно ще й полюватиме на наркоторговців.

Медлін Міллер «Цирцея»

Vivat

Переклад з англ. О. Гладкого

Античні міфи – широке поле для письменницьких експериментів. Так було, так є і так буде. Якщо цікавить тема інтерпретації міфів, не лише Давньої Греції, зверніть увагу на міжнародний літературний проєкт Canongate Myth Series, в якому взяли участь, наприклад, Філіп Пулман, Маргарет Етвуд, Ольга Токарчук, Алі Сміт та інші знакові автори. Але повернімося до Медлін Міллер. Американська письменниця заявила про себе вдалим дебютом – романом The Song of Achilles у 2011 році, закріпивши успіх книжкою «Цирцея» (2018 р.).

На підготовку першого роману Міллер, викладачка латини та грецької мови, витратила десять років, другого – вісім. Не кожен сучасний автор може собі дозволити настільки ґрунтовний підхід. Навіть якщо напружити пам’ять і згадати, що Цирцея була могутньою чарівницею, на острів якої потрапив Одіссей, відразу стає зрозуміло, що цей образ нам відомий уже сформованим. Міллер пропонує власну версію того, як формувалася ця розумна, відважна жінка в патріархальному світі богів. Насичений, поетичний текст, який вимагає до себе максимальної уваги та занурення.

Едґар Аллан По «Повне зібрання прозових творів»

Видавництво Жупанського

Переклад з англ. О. Фешовець, О. Українця, К. Дудки, Р. Доценка

Страшно уявити, щоб було б із жанровою літературою без Едґара Аллана По. Саме його вважають засновником детективу в сучасній його формі, психологічної прози та горору. Якщо любите все згадане, готуйте місце на книжковій полиці. До першого тому «Повного зібрання» увійшла мала проза, створена в період 1832–1838 років. Власне, на її написання По, який до того свій творчий потенціал використовував суто як поет, штовхнули значні фінансові труднощі.

Прагнучи отримати перемогу в літературному конкурсі, що дорівнювала 100 доларів, молодий і наполегливий Едґар створив оповідання «Метценґерштайн» про повернення зла до того, хто його заподіяв, «Герцог де Л’Омлет», в якому йдеться про дворянина, що обіграв у карти самого Диявола, «Бон-Бон» – сатиру на філософів-ідеалістів і платоніків, і ще два твори. Перемогу По не здобув, але отримав перші, хоч і анонімні, газетні публікації. Зміст першого тому дає зрозуміти, як змінювався стиль письменника та відточувалася майстерність.

Стен Надольний «Відкриття повільності»

Жорж

Переклад з нім. І. Андрущенка

Белетризована біографія Джона Франкліна, англійського мореплавця, дослідника Арктики. У ній ідеться про явище, з яким навряд асоціюватиме себе сучасна людина – про повільність як спосіб сприйняття світу, його споглядання. За великим рахунком, книжка Стена Надольного – історія про те, як недолік перетворити на перевагу. З дитинства Джона вважали несповна розуму. Коли його друзі грали з м’ячем, він міг годинами стояти, роздивляючися корів, чайок, дзвіницю… Кого ж таке не біситиме? Тому хлопець регулярно отримував стусани.

Ті, хто ображали Джона, і гадки не мали, що перед ними – майбутній учасник експедиції до далекої Австралії, Канади та Півночі. Зрозуміло, що задум потребуватиме належної реалізації, тому Надольний обирає неквапливу оповідь, зосереджену на спокої та відсутності явного драматизму, хоча прихованого тут вистачає. «Відкриття повільності» вийшла 1983 року, можна сказати, ввівши в тогочасний інтелектуальний дискурс тему повільності та позбавивши це явище негативної конотації.

Чарлі Донлі «Не вір у це»

Книголав

Переклад з англ. Ю. Підгорної

Не поганий, не хороший, але точно такий, що міг би бути написаний краще – детектив популярного американського автора дійсно захоплює, але бентежить фіналом, певною «зім’ятістю» персонажів і сюжетними лініями, яким не вистачає розвитку, а від того – цілісності всьому твору. Донлі розповідає про злочин десятирічної давнини, покарання за який відбуває Грейс Сіболд. Вона, на думку слідства, убила свого хлопця через ревнощі. Злочин було скоєно на курорті «Цукровий берег», розташованому в Сент-Люсії, крихітній острівній державі.

Місцева поліція, щоб не зашкодити туристичному іміджу країни, швиденько провела розслідування, нехтуючи багатьма фактами. Утім, Грейс не здалася. Вона написала чимало листів журналістці та авторці документальних фільмів про незаконно засуджених Сідні Раян, яка розпочала розслідування та створення стрічки за її справою. Проєкт вийшов рейтинговий, але життєво небезпечний.

Нонфікшн

Пітер Померанцев «Це не пропаганда»

Yakaboo Publishing

Переклад з англ. О. Форостини

«Ми живемо у світі оскаженілого масового намовляння, де засоби маніпуляції плодяться і розмножуються, у світі таргетованої реклами, психологічних атак, хаків, ботів, вірувань, замаскованих під факти, глибинних фейків, фейкових новин, ІДІЛу, Путіна, тролів, Трампа…», – пише Пітер Померанцев. «Телевізійний продюсер у відставці», журналіст, спеціаліст із медіа та пропаганди береться за надзвичайно складну справу – розібратися в руїні, яку залишає за собою надмір інформації, і підготувати читача до розмаїття його використання в аж ніяк не мирних цілях. «Боги в цифрі», які визначають результат президентських виборів на Філіппінах, винищувачка «ольгінських тролів», гастролери-організатори революцій, провокатори, що розмивають поняття «демократія», та інші цікаві персонажі інформаційної війни розповідатимуть автору про свою діяльність, яку ми, пересічні споживачі контенту, воліємо не помічати, що не є страховкою від їхнього негативного впливу.

Оксана Забужко «Планета Полин»

Комора

Завжди емоційна та безапеляційна, Оксана Стефанівна в есеях охоплює масштабне коло актуальних тем. Так склалося, що із року в рік вони приблизно однакові, адже українській історії та культурі притаманна тяглість фантомних болів. З ними Забужко не втомлюється працювати самовіддано й затято. Але в збірці «Планета Полин» зроблено акцент не просто на публіцистиці письменниці, а на творах-портретах. Як зазначає в передмові авторка, цей специфічний жанр «виростає з потреби відгукнутися на слова, писані й мовлені, інших людей – живих і мертвих».

Можливо, це просто несвідома потреба вхопитися за руки з ними – живими й мертвими, але всякчас тобі однодумцями, – коли історія входить у смугу «темних часів», як літак у грозову ніч. А, може, і дещо більше – страх, цілком реальний, утратити їх для майбутніх поколінь серед стрімко прибуваючого «інформаційного потопу». До кола таких постатей увійшли Катерина Білокур, Софія Яблонська, Ольга Токарчук, Соломія Павличко, Юрій Шевельов, Юрій Покальчук. Плюс потужні літературознавчі розвідки та роздуми про «націю з «відбитою» історичною пам’яттю».

Геміш Маккензі «На шаленій швидкості»

КМ-Букс

Переклад з англ. М. Смагіної

Уже не перша книжка про діяльність Ілона Маска доводить, що можна бути незалежним журналістом, мислити критично, але варто почати писати про головного винахідника нашого часу, як усе це поступиться чарам його наполегливої ідейності. Геміш Маккензі, автор із Нової Зеландії, деякий час працював у компанії Tesla, що дало йому можливість написати про «електричну революцію», використовуючи власний досвід і пристойну кількість внутрішньої інформації. Вийшло цікаво, з нотами захоплення Маском і його діяльністю, які важко приховати навіть за намаганням автора створити бізнес-бестселер.

Маккензі робить акцент на розвитку компанії, на тому, як упертість Ілона Маска допомогла поставити на вуха величезну індустрію автомобільної промисловості. Власне, ця книжка дає розуміння того, що за кожною мрією підприємця чи стартапера має стояти чіткий план, визначення цільової аудиторії й дещиця нахабства, яка дозволяє мислити нестандартно та посилати всіх критиків під три чорти.

Ніл Ферґюсон «Імперія»

Наш Формат

Переклад з англ. К. Диси

Усім англоманам присвячується… Повна назва книжки Ніла Ферґюсона звучить так: «Імперія. Як Британія вплинула на сучасний світ». Заваріть достатню кількість «Ерл Грея», погладьте улюбленого коргі та сідайте за захопливе читання, адже в цього автора іншого не буває. «Була колись імперія, що правила майже чвертю населення світу на приблизно одній четвертій земної суші й домінувала чи не на всіх океанах. Британська імперія досі вважається найбільшою в історії».

Як так сталося, що архіпелаг дощових островів неподалік північно-західного узбережжя Європи почав правити світом, – одне з основних питань не лише британської, а й всесвітньої історії. І одне з тих, на які намагатиметься відповісти ця книжка. Друге і, мабуть, складніше питання, до якого вона звертається: «імперія – це добре чи погано?». Також Ферґюсон запрошує читача дізнатися, що таке «джентльменський капіталізм», у чому полягає парадокс британської ідеї свободи та чому історики називають Англію «першою промисловою країною» світу. А пірати? Буде і про них, як і про «білі колонії» та постмодерний ЄС.

П’єр Гіє де Монту «Арт фірма»

ArtHuss

Переклад з англ. В. Зайця

Дещо загадковий підзаголовок «естетичне управління та метафізичний маркетинг» наштовхує на думку, що П’єр Гіє де Монту, професор філософії та менеджменту, учитиме читача поєднанню непоєднуваного, принаймні в реаліях України, наприклад, мистецтва та бізнесу. Ідеться не про те, щоб повісити в себе в офісі картину чи розташувати на території металургійного заводу артоб’єкт. Монту пропонує поміркувати над утворенням арт фірм, «які виконуватимуть естетичну функцію в економіці майбутнього». Але щоб дійти до того, що ж це за структури, необхідно продертися крізь філософську працю автора, який накладає ті чи інші прояви мистецтва на маркетинг та управління. Безсумнівно, Монту – інтелектуал із прагненням вражати нестандартними підходами. Тому його книжка не читається за вечір, а потребує набагато серйознішого підходу.