30 травня – 3 червня у Києві відбудеться Книжковий Арсенал. The Village Україна зібрав найцікавіші українські та перекладні книги, які варто купувати на Арсеналі.

Українська сучасна література

Андрій Васильєв «Франческа. Повелителька траєкторій»

Видавництво Старого Лева

Жорж Бату, він же Андрій Васильєв, колишній репортер, а нині ‒ оператор корекції траєкторій Центру керування польотами Національного управління з аеронавтики та досліджень космічного простору США, урізноманітнив коло тем літератури, доступної на українських широтах. Життя NASA із середини, подане динамічно, з гумором, більше не матиме секретів та ідеалізації. У них там теж казна-що робиться! Операторка корекції траєкторій Центру керування польотами, та сама Франческа, ім’ям якої названо книжку, надуває бульбашки з жуйки, полковник Вескотт вербально знущається з новобранців, а Васильєв, майже не відходячи з робочого місця, кидається в бійку, бо в ньому грає «кров войовничих бурят-монгольських предків»… Персонажі книжки жартують, сумують, запускають супутники, вчаться танцювати тарантелу. Вони є галасливою родиною, в якій більше за все бояться не помилок у розрахунках космічних траєкторій, а втрати одне одного. «Франческа. Повелителька траєкторій» ‒ легкозасвоювана інструкція з того, як любити свою роботу й тих, хто щодня поруч.

Євген Лір «Підземні ріки течуть»

Видавництво Жупанського

Поціновувач творчості Лавкрафта й перекладач Чемберса, Євген Лір уклав власну збірку оповідань, які доволі легко складаються у більшу прозову форму. Їх об’єднують символи й загальний настрій текстів, де панує жах і глибинний страх, що живе всередині кожної людини. Горор Ліра добрий тим, що не б’є в лоба образом клоуна із сокирою, а маніпулює тонкими фобіями. Шурхіт крил вночі, дивні голоси у закинутій в горах хижці, хмари-кити, відчуття смерті, яким просякнуто все навкруги і, врешті, Темрява, здатна розчинити у собі будь-кого, ‒ автор створює атмосферну, живописну прозу, здатну викликати сильні емоції (не читайте «Підземні ріки течуть» на самоті під час місяця уповні). У Ліра немає потойбіччя, дії його оповідань відбуваються на межі паралельних світів. Перехід між ними майже непомітний, фактор, що активує цей процес, залежить від екзистентності протагоніста. І хоч інколи здаватиметься, що Темрява насувається, бо є невідворотною, письменник натякає, що комусь її він дає як звільнення, а комусь ‒ як покарання.

Марко Роберт Стех «Голос»

Terra Incognita

Текст-лабіринт, подорож яким подолає далеко не кожен читач. Стех йде кращими традиціями модернізму, написавши складний, багатошаровий роман, де химерність оповіді, уривчастість і емоційність створюють особливу атмосферу на межі реальності й марення. Постійною одиницею книжки є Голос. Він веде за собою, відкриває таємниці, розхитує істини, стає ключем до подій і споминів. Голос з’являється в голові Олега ‒ «мисливця, що шукає Скарбу», полоненого воїна, що сперечається зі Смертю, очікуючи на страту… Голос цитує уривки твору, який належить тому, хто його чує. Так читач поринає в роман у романі, все глибше занурюючись у те образне плетиво, яке, наче павутиння, обмотує й змушує затримувати подих. Поступово галерея персонажів доповниться іншими «невільниками сну», а твір ‒ коханням, страхом і забуттям. Марко Роберт Стех пише про те, як виявляти «топографію душі», шукати себе між рядків. Якщо ви погоджуєтесь з тим, що «ми живемо, не маючи нічого, очі віддавши обрієві, вуха ‒ шумові вітру, ноги ‒ мандрівці без кінця», приєднуйтеся до Голосу, раптом почуте принесе щось більше, ніж насолоду від складного художнього тексту.

Ірена Карпа, Ірина Шувалова, Лариса Денисенко та ін. «При надії»

Discursus

Дев’ять українських письменниць про дев’ять дивовижних місяців, про які не заведено говорити, не те що писати. Любов Якимчук, Ірена Карпа, Маріанна Кіяновська, Лариса Денисенко, Галина Петросаняк, Христина Козловська, Ольга Деркачова, Тетяна Мельник, Ірина Шувалова поділилися рефлексіями, спогадами, відчуттями про «незнану інакшість», що з’явилася у кожної з них. Різні за настроєм та художнім втіленням оповідання зі збірки для когось стануть одкровенням, комусь відкриють очі на те, що материнство ‒ це не картинка з реклами памперсів. «Ми маємо право бути нещасливими. Бути непевними, наляканими, розгубленими, плакати ночами», ‒ пише Ірина Шувалова. Важливі слова. Підтримка для тих, кому оточення намагається нав’язати правила життя за принципом «ти же мати!» До сліз емоційна Ольга Деркачова, неймовірно прониклива Тетяна Мельник, відверта Маріанна Кіяновська, кумедна й життєрадісна Ірена Карпа ‒ скільки жінок, стільки вражень від стану при надії, який змінює назавжди.

Гео Шкурупій «Жанна батальйонерка»

Темпора

Антологія творів українського панфутуриста, літературної зірки 1920-х років. У шкільній та університетській програмах Шкурупія заступили постаті його талановитих сучасників ‒ Хвильового у прозі та Семенка у поезії. Трохи несправедливо. Тому збірка «Жанна батальйонерка» є ще й спробою повернути цього бунтівника та експериментатора в контекст української живої літератури, того, що читається й має попит. До книжки треба підходити з трепетом і обережністю, бо вітальність панфутуристів, їхній гумор, іронія й мовні ігри є дуже бажаними, але призабутими. Втім, як же добре стає від усвідомлення того, що колись, навіть дев’яносто років тому, все це було нормою, а не трендом, винятковою ознакою, яка поєднувала нашу національну літературу зі світовою. Переказувати зміст творів Шкурупія ‒ безбожно спойлерити. Вони ‒ пригода, наважившись на яку, ви вже ніколи не повірити нісенітницям про неповноцінність української літератури

Переклади

Ісабель Альєнде «Там, за зимою»

Видавництво Анетти Антоненко

Останній на сьогодні роман іменитої чилійської авторки, який в оригіналі вийшов усього лише торік. «Там, за зимою» ‒ книжка, в якій немає поетичної легкості й п’янкої привабливості ранніх «Оповідок Єви Луни», однак є доросла мудрість й суспільно важливі теми. Одним словом, магічний реалізм заступила буденність, принісши із собою президента Трампа, проблеми нелегальних емігрантів і торгівлю людьми у США. Як це заведено у Альєнде, її герої ‒ маленькі люди зі своїми великими драмами. Текст твору складається з біографій трьох центральних і ще побіжно кількох персонажів ‒ чилійки, історикині Лусії Мараз, нью-йоркського викладача Річарда Баумастера та утікачки з Гватемали Евелін. Якось під час снігової бурі вони опиняться на кухні старого будинку в Брукліні, щоб розібратися з таємничим злочином, загоїти душевні рани та знайти кохання. Також на читача чекають один песик і кілька котиків, агенти ФБР, секс, наркотики і запальні бразильські танці.

Ерве Гібер «Другові, що не врятував мені життя»

Пінзель

Богемний красень, талановитий фотограф і журналіст Ерве Гібер 1988 року дізнався, що захворів на СНІД. Його автобіографічна проза, яка раніше орієнтувалася на стилістику й тематику творів Жана Жене та Жоржа Батая, перетворюється на документацію почуттів, емоцій, супутніх недуг людини, що прагне залишити після себе фізичний доказ власного існування. «За книжку я тримаюся більше, ніж за життя», ‒ констатує автор. І це інша межа крайнощів, спровокованих відчаєм. Маловідома на той час хвороба нищить особистість, навіть таку світлу, як видатний науковець, друг і наставник Гібера ‒ Мюзіль, прообразом якого став Мішель Фуко. Він наказує знищити всі свої недописані книжки й рукописи, що лише посилює біль втрати. Гібер кружляє між Парижем і Римом, плутається в розповідях про своїх коханців, стає експертом у лікуванні СНІДу… Але сміливість автора, який наважився писати на тему, що й у 2018 році є для багатьох незручною, пересилює відчуття смутку і безвиході.

Ніл Гейман, Террі Пратчетт «Добрі передвісники»

КМ-Букс

Для тих, хто належить до Ордену Пустодзвонів, книжка Ніла Геймана й Террі Пратчета є обов’язковим для прочитання текстом. Для решти світу ‒ за бажанням. Але знайте, якщо ви не ознайомитеся з ґрунтовним й вичерпним пророцтвом відьми Агнеси Оглашенної, то ризикуєте ніколи не дізнатися, яким веселим може бути Апокаліпсис. Іскрометна книжка культових нині авторів з’явилася 1990 року як пародія на популярний фільм «Омен». Кількість алюзій, стьобу й жартів у «Добрих передвісниках» зашкалює. Хаос, який відбувається на кожній сторінці роману, змушує чіплятися за фрази, запам’ятовувати жарти про гурт Queen чи звички американців усе фільмувати й фотографувати (тоді, в 1990-х, це справді здавалося смішним). Отже, янгол-букініст Азирафаїл та красунчик Кроулі, янгол, якого не скидали з Небес, він сам звідти плавно сповз, люблять світ людей, хоч один із них якось проспав нестерпне XIX сторіччя. Вони боротимуться за продовження його існування, поки не з’являться інопланетяни чи ще якась пошесть. Про те, що буде весело, ви вже знаєте.

Ден Браун «Джерело»

Клуб Сімейного Дозвілля

На 100% відпочивальний твір, яким можна скрасити кілька вечорів. Якщо ви ніколи не читали Брауна, почати з «Джерела» не буде помилкою, адже цей текст є більш адаптованою до реалій сьогодення версією попередніх романів відомого письменника. Чому версією, а не продовженням? Бо Браун зупинився на темі таємних змов, довіривши боротися з ними Роберту Ленгдону, професору симвології Гарвардського університету. І, здається, вже нічого не зможе порушити цей союз таємниць і ерудиції. Події в романі «Джерело» починаються із зустрічі сорокарічного мільярдера, що спеціалізується на теорії ігор, Едмонда Кірша з єпископом Вальдеспіно. Разом вони вирушають до давньої цитаделі, де на Кірша чекатимуть видатний юдейський філософ і дослідник Каббали та знавець ісламу. Трьом мудрецям Кірш відкриє таємницю, яка дає відповіді на запитання: «Як усе почалося? Куди ми прямуємо?» Коли ж справа дійде до феєричної заяви для більш широкої аудиторії, на якій буде присутній і Ленгдон, Кірша вб’ють. Так розпочнеться нове розслідування професора, в якому буде багато боротьби релігії та науки, мистецтва та літератури, історії та інших цікавинок для загального розвитку.

Артур Кестлер «Століття жадання»

Vivat

Роман-моноліт із серії текстів, про які заведено говорити: «Так зараз не пишуть». «Століття жадання» вийшло 1951 році, порушивши низку характерних для післявоєнного суспільства проблем, наприклад, розчарування в комуністичному векторі, передчуття нової війни через ворожнечу супердержав тощо. Кестлер створив роман у жанрі альтернативної історії. У творі письменника світова комуністична революція крокує світом, підкорюючи колишні капіталістичні держави. Цей процес викликає, що природно, різні почуття у його свідків. Офіцери й красуні, письменники й пролетаріат ‒ усі вони опинилися під колесами машини терору, хоч і продовжують пити вино на галасливих вулицях Парижа. Європа втратила силу. І не лише у творі Кестлера, а й у реальності 1951 року. Усвідомлення цього пронизує роман, задає його важкий настрій, хоч іронії й тонкого гумору в «Столітті жадання» вистачатиме. «Осмислювати все, нічого собі не пробачаючи», ‒ фраза, що народилася в одному з численних діалогів твору. Догма, в силу якої не вірив сам автор. Утім, з висоти 2018 року вона здається цілком життєздатною, та чи означає це, що Кестлер дарма хвилювався?..