The Village Україна зібрав найцікавіші художні переклади та нон-фікшн літературу, яку варто купувати у квітні.

Художня література

Наріне Абґарян «З неба впало три яблука»

Рідна Мова

«Світ маленький, а ми великі, хоча через наївність і дурість усе життя вважаємо навпаки», ‒ каже один з персонажів повісті російської письменниці вірменського походження. Власне, увесь сюжет книжки Наріне Абґарян переконуватиме читача у правдивості цього твердження. Чудова оповідачка, залюблена в свою історичну батьківщину, створює надзвичайно поетичний текст, де сувора краса гірського селища Маран поєднується з унікальністю його мешканців ‒ людей, наче витесаних зі скелі. За кожним з тих, кому довелося пережити війну, голод, землетруси й нашестя сарани, стоїть історія роду і, на жаль, усвідомлення того, що продовження йому не буде. Три десятки стареньких лишилися у Марані, щоб чекати на смерть, але одне несподіване пізнє кохання Анатолії та Василя дадуть їм надію на диво…

«З неба впало три яблука» ‒ твір для тих, хто не з книжок знає, що таке біль розчарування і втрат, але вірить у добро і не проти знайти підтвердження своєму оптимізму на сторінках проникливого й щирого тексту.

Джеффрі Євгенідіс «Середня стать»

Видавництво Старого Лева

Родинна сага, емоційна розвідка про рецесивну мутацію п’ятої хромосоми Калліопи Єлени Стефаніді. Середня стать ‒ не метафора чи вигаданий образ, а цілком реальний науковий факт. У романі американського письменника з грецьким корінням йдеться про людину-інтерсексуала, чия статева належність не відповідає типовому поділу на чоловіка та жінку. За словами оповідача, йому судилося народитися двічі, але у сорок один рік він відчував потребу зробити це втретє. Як? Відмотавши час у спробі зачепитися за любов, яка визначила б його особистість. Євгенідіс позначає дві крайні точки оповіді: історію бабці й діда з боку тата наратора та його ж похорон. Ця рамка зумовлює відчуття приреченості, адже позбавляє лінію Калліопи, тобто Келла, продовження. Але не все так однозначно. Можливо, є шанс, що більше нікому з родини Стефаніді не доведеться знести всіх тих страждань, які випали на долю представника третьої статі. Євгенідіс майстерно жонглює фройдизмом і давньогрецькими міфами, щоб читач бува не подумав, що перед ним просто мелодрама.

Джейсон Метьюз «Червоний горобець»

Клуб Сімейного Дозвілля

Жанрова література ‒ річ доволі складна, адже в ній легко скотитися у профанацію. Утім, коли за написання шпигунського трилера береться колишній оперативник ЦРУ, це дає сподівання, що роман матиме максимум правдоподібності та мінімум неуваги до деталей. Про те, що Метьюз не підведе, свідчать премія Едгара Алана По та схвальне порівняння його дебютної книжки з творчістю класика шпигунських детективів Джона Ле Карре, а не голлівудська екранізація з Дженніфер Лоренс, як ви могли подумати.

Отже, маємо протистояння спецслужб двох держав: Росії та США. Полювання на агентів у цій боротьбі є їхньою улюбленою справою. Розпізнати, вистежити, затримати так, щоб не було дипломатичного скандалу і, як наслідок, тюремних нар десь недалеко від олігарха Ходорковського, ‒ завдання для Івана Єгорова. У генерал-майора зі стажем є таємна зброя ‒ його племінниця Домініка Єгорова. Колишня 25-річна балерина володіє нейрологічним феноменом ‒ синестезією, що дає змогу розпізнавати емоції людини за кольорами. А ще вона дуже вродлива й цілеспрямована, віддана міфу про Росію як супердержаву і Путіна ‒ єдину надію на порятунок від зовнішніх впливів. З американського боку ‒ Натаніель Неш, офіцер ЦРУ. Між ними двома ‒ «кріт» Марбл, представник верхівки російської розвідки, який роками передавав інформацію американцям. Хто кого? Не поспішайте з відповіддю…

Остап Українець «Транс»

Видавництво Жупанського

«Ми приймаємо смертність світу, і власну смертність приймаємо також. Ми приймаємо війни і пошесті, бо вони несуть щастя і однозначність у позбавлений орієнтирів світ. Якщо завтра всім нам судилося загинути в ядерній пожежі ‒ нехай. Це не початок і це не кінець. У цьому світі існує лише Уроборос, котрий обвиває величезну скелю посеред океану», ‒ щоб зробити цей очевидний і трохи пафосний висновок Остапові Українцю знадобилося майже двісті сторінок тексту. «Транс» ‒ роман-подорож, під час якої її головний персонаж Андрій стикається зі «сферами дійсності, про існування яких мало хто бодай підозрював». Вампіри, масони, наркодилери, поліція, мафія й банда Сасаніда складають парубку веселу компанію, знаходячись поруч від Кракова до Амстердама. Проїхавши тисячі кілометрів, поївши грибів і зустрівши кохану жінку, Андрій нарешті опиняється чи то перед святим, чи то дияволом, щоб розпочати з ним дискусію за келихом крові про те, чи не може й він, смертний, хоч трохи побути творцем.

Приємно, коли у письменника хороша ерудиція, приємно, коли він має намір створити складний текст, наблизивши його ритм до стукоту коліс, але прикро, що всі ці зусилля залишають по собі доволі стримані враження, які марніють відразу після того, як шлях героя добігає кінця.

Юркі Вайнонен «Німий бог»

Комора

За словами автора, роман виріс з новели про чоловіка, який дізнається про смерть свого батька в далекій країні й вирушає туди, щоб з’ясувати обставини страшної втрати. А потім творчий процес настільки захопив фінського письменника, що він повністю віддався плину тексту. Так народився роман з лаконічною, поетичною мовою, місткими образами, притаманними скандинавській літературі. Вайнонен називає свій твір присвятою сюрреалізму. Архетипи й міфи, сни й марення визначають характер шляху оповідача Андре Мальдоро, в якому уважний читач помітить безліч алюзій на класику літератури модернізму. Провідницею Андре є птах, галка, яка зустрічає чоловіка в далеких бретонських краях. Можливо, це птах миру, який має поселитися в душі чоловіка, коли він знайде і знову загубить свого батька, продовжить його існування зачаттям сина. Колись у ролі Голоса зі своїм партнером, що уособлював Шал, тато Андре був відомим артистом. Їхній дует демонстрував химерні виступи, які змушували людей завмирати від зачудування. У цих псевдонімах письменник звертає увагу читача на дві речі, «які нерозривно пов’язані із людською сутністю й людським буттям». Мудрий Вайнонен поступово перетворюється на казкаря, створюючи власний світ, трохи страшний, але безумовно красивий.

Нон-фікшн

Арі Турунен «Забуті історії міст»

Видавництво Анетти Антоненко, Ніка-Центр

Урбаністика у пошуку людяності ‒ такою може бути стисла інтерпретація книжки фінського соціолога та письменника. Арі Турунен створив мапу міст, які в історії людства були найбільш прихильними до митців та експериментаторів, філософів і революціонерів. У книжці йдеться про вільне античне місто Мілет, який за часів свого розквіту, VII-VI ст. до н. е., «не мав ані зарозумілої аристократії, ані еліти», тут кипіла торгівля, люди спілкувалися й налагоджували зв’язки, відгомін яких відчувається й нині. На жаль, ми можемо лише уявляти, якою величною та красивою була Александрія ‒ місто на узбережжі Середземного моря, центр науки, ідей і торгівлі. За історичними свідченнями, про які нам нагадує автор, тут поважали різні віросповідання, дозволялися шлюби між представниками різних етнічних груп. Звісно, родзинкою оповіді про Александрію є окремий пункт про її легендарну бібліотеку. Далі ‒ Паталіпутра, місто-перлина стародавньої Індії, правителі якого дбали про своїх співгромадян. Багдад, Ханчжоу, Флоренція, Ісфаган, Амстердам і Сан-Франциско стануть пунктами шляху до толерантності й життєрадісності. «Нове народжується тоді, коли можна вільно виражати власні погляди», ‒ висновок автора, який є ще й своєрідною пересторогою.

Стівен Сломен, Філіп Фернбак «Ілюзія знання»

Yakaboo Publishing

«Людські здібності не є тим, чим здаються, люди здебільшого надзвичайно обмежені в тому, як вони працюють і чого вони спроможні досягнути.., вони ледь зачіпають поверхню справжньої складності цього світу ‒ і, втім, ми часто не усвідомлюємо, як мало ми розуміємо. В результаті ми часто буваємо занадто самовпевнені ‒ переконані у власній правоті щодо речей, про які насправді мало що знаємо», ‒ книжка професора  когнітивістики Стівена Сломена та професора з маркетингу Філіпа Фернбака змусить усіх снобів цього світу нервувати. Якщо без жартів, то видання торкається не лише суті процесів мислення, ефективних способів набуття того чи іншого знання, покращення пам’яті, а потреби стати «смиреннішими і відкрити наш розум для ідей інших людей». Завдяки цьому суспільство, і не лише американське, зможе подолати поляризацію політичних поглядів, яка призводить до виникнення різноманітних конфліктних ситуацій. Цей складний висновок має зробити мозок читача, обробивши цікавезну інформацію про гіпертимезію, танці мечохвостів чи цибулини голландських тюльпанів, яка сплітається у захопливе тло роздумів і висновків про поведінку людини та її здатність ухвалювати рішення.

Алекса Клей, Кіра Майа Філліпс «Економіка бунтівників»

#книголав

«Уроки креативності від піратів, гакерів, бандитів та інших неформальних підприємців», ‒ конкретизує своїх персонажів підзаголовок книжки. Пропонуючи повчитися у «білих ворон: винахідливості, наполегливості, суто людського жадання творити, будувати й використовувати можливості», авторки занурюються у світ людей тіньового ринку, економіки імпровізації, чиї нестандартні ходи мислення можна використовувати й цілком офіційно. Чому це важливо? Понад 250 років тому людство пережило Промислову революцію, яка привела із собою економічну логіку, побудовану навколо ефективності, стандартизації та спеціалізації. Але світ змінився. У наших реаліях усе більше йдеться про креативне мислення, вихід за межі стандартів і здатність адаптуватися щодо тих чи інших потреб ринку професій. Саме тому варто озиратися на стартаперів, яких мотивує спротив і оригінальність. Звісно, без таких бізнес-зірок, як Стів Джобс та Ричард Бренсон, не могло обійтися й тут. На думку авторок, ці двоє є прикладами «гібридної ДНК», коли особистість бунтівника опиняється в тілі підприємця, щоб дати вибуховий результат. Сомалійські пірати, американські фермери, що розводять дійних верблюдів, торговці зброєю, реформатори освіти ‒ усі вони змінюють світ, майбутнє якого ризикує стати островом Утопія.

Ренделл Манро «А що, як?...»

Vivat

Серйозні відповіді на абсурдні запитання дає фізик, колишній працівник NASA, який пожертвував космічними роботами заради творчості ‒ коміксів. Проте наука нікуди не ділася із життя Ренделла Манро. Несподівано для себе він знайшов хобі, результатом якого і стала ця книжка. Ренделл на своєму сайті почав пояснювати майже непояснюване, оперуючи знаннями з фізики та математики. Вийшло пізнавально й розважально, та ще й з малюнками. Читаючи цю книжку, вкотре переконуєшся, що наука ‒ річ певна й конкретна, натомість людська фантазія справді безмежна. У фільмі «Тор» головний герой розкручує молот так швидко, що виникає торнадо. Чи можливо це в реальному житті? З якої висоти потрібно кинути стейк, щоб він упав на землю підсмаженим? Як довго зможе протриматися на орбіті атомний підводний човен? А що, як усі люди на Землі одночасно посвітять на Місяць лазерними указками, чи змінить він колір? А що, як злива проллється однією гігантською краплею? Це лише невеличка частинка справжніх перлів, на які автор книжки реагує з усією ґрунтовністю вченого, намагаючись у доступній формі донести суть своїх відповідей до пересічного читача-фантазера, якому так кортить знати все на світі.

Джаред Даймонд «Зброя, мікроби і сталь. Витоки нерівності між народами»

КМ-Букс

В Україні книжка американського еволюційного біолога, що 1998 року отримала Пулітцерівську премію, вже виходила. Але «Зброя, мікроби і сталь» справді варта того, щоб згадати про неї. Власне, з усіх вищенаведених видань ця книжка є найменш розважальною, адже тема її дослідження є доволі важливою і складною. «Разючі відмінності між довгочасними історіями народів різних континентів пов’язані не з уродженою різницею між самими цими народами, а з різницею між їхніми довкіллями», ‒ пише Даймонд. Те, що ви прочитає між рядків, може варіюватися між радісним «О, то всі люди ‒ брати!» і обуреним «Знову ці мігранти!». За теорією дослідника, євразійці стали панами світу завдяки економічним і технологічним перевагам. Так, колискою людства є Африка, про що в усіх подробицях ви дізнаєтеся зі «Зброї, мікробів і сталі», але завдяки рухливості, винахідливості, здатності адаптуватися до середовища, одомашненню рослин і тварин, обміну хворобами і виробленню імунітету проти них, виникненню сільського господарства цивілізації Євразії спромоглися на нечуваний розвиток. Джаред Даймонд намагається у п’ятсот сторінок втиснути тринадцять тисяч років історії людства, бідкаючись, що дещо у тексті довелося спростити чи скоротити. Але ефект від ґрунтовності книжки виходить настільки сильним, що й відразу не збагнеш, що десь наука поступилася підготовленості читача.