The Village Україна зібрав найцікавіші художні переклади та нон-фікшн літературу, яку варто купувати у вересні на Форумі Видавців у Львові

Художня література

Террі Пратчетт «Правда»

Видавництво Старого Лева

Останнім сміється той, хто сміється з Террі Пратчеттом. Зірка фентезі з неперевершеним почуттям гумору, чиї книжки розійшлися по світу загальним накладом більше 50 мільйонів, вміє втягнути читача у вир тексту, де алюзії на класичну англійську літературу, особливо Шекспіра, несподівані сюжетні ходи й оригінальні стилістичні прийоми утворюють такий собі гіпертекст, в якому гармонійно уживаються концептуальність зі штукарством. «Правда» – двадцять п'ята книжка циклу «Дискосвіт», але лякатися не варто, вона читається як цілком самостійний твір, в якому Вільям де Ворд, засновник і журналіст газети «Анк-морпоркський Час»,  у пошуку сенсації для свого видання вплутається в історію, яка може призвести до зміни влади у місті, й викриє змову проти патриція. А заразом доходить висновку, що преса повинна бути незалежною й має розповідати про речі, які можуть не подобатися читачам, але неодмінно виховуватимуть їхнє більш реалістичне сприйняття світу. Про гномів та собаку, що вміє розмовляти, промовчимо. Цей сюрприз читач має оцінити самостійно.

Вільям Ґібсон «Нейромант»

«Видавництво»

Книжка, що претендує на звання «витвір мистецтва». Робота над її перекладом тривала кілька років. Оформлення і технологічно складний друк свідчать про те, що видавництво не просто усвідомлює важливість появи знакового роману батька кіберпанку українською, а й відверто фанатіє від того, що робить. «Нейромант» − привіт з минулого, якому майбутнє здавалося доволі передбачуваним. Роман Вільяма Ґібсона з’явився 1984 року і став першою книжкою з трилогії «Кіберпростір», яка змінить уявлення про те, що чекатиме суспільство там, де пануватиме віртуальна реальність і штучний інтелект. Неперевершений стиліст, Ґібсон не просто випередив свій час, він сягнув уявою таких глибин, які здатні відкритися хіба що у дуже змінених станах свідомості. Головний персонаж його роману − Кейс, хакер і наркоман, намагатиметься розплутати складні клубки шпигунських інтриг, змов штучних розумів і корпорацій, що прагнуть всесвітнього панування. З усього цього вийде напружений, динамічний сюжет, в якому людина набула ще більшої «меншості» перед вбивчою силою прогресу.

Жауме Кабре «Моє каяття»

«Фоліо»

Роман, який цілком справедливо фігурує в інформаційному просторі з епітетом «великий». І не тому, що налічує майже 700 сторінок. Жауме Кабре − відомий каталонський письменник, відзначений величезною кількістю премій, визнаний автор інтелектуальних романів. «Моє каяття» хронологічно є поки що останнім твором Кабре і одним з найуспішніших, адже перекладений майже 20 мовами. Скільки в цій історії інших історій, рахувати не перерахувати. Епохи змінюватимуть одна одну, злочини і підступи ставатимуться, кохання розбиватиме серця, долі багатьох людей залежатимуть від унікальної скрипки та прагнення володіти нею… Барселона 1940-50-х років мінятиметься місцями з Римом і Ватиканом доби Першої світової війни, подорож до монастиря Сан-Пере дель Бургал закине читача аж у XV сторіччя, звідки уява письменника доведе до Парижа і Кремони часів класицизму… І нічого дивного в такому розмаїтті немає, адже оповідачем є геніальний вчений-лінгвіст, обдарований скрипаль, який, розгадуючи таємниці легендарного інструменту, сповідується у гріхах минулого і шукає прощення за те, що так і не навчився кохати і прощати.

Марґарет Етвуд «Оповідь служниці»

«Клуб Сімейного Дозвілля»

Нехай для нас і надалі лишається загадкою те, як зі скромних 272 сторінок можна було зробити багатосерійну стрічку, але ясно одне − «Оповідь служниці», створена далекого 1985 року, не втрачає своєї актуальності. Роман-дистопія видатної канадської письменниці, що вже забезпечила собі місце серед класиків літератури XX-XXI сторіччя, є тією книжкою, що залишає величезне враження і страх, що до письменницького дару передбачення суспільство може вкотре не дослухатися, наробивши безліч помилок. «Оповідь служниці» − текст лаконічний, образний, зі здатністю викарбовувати у пам’яті читача окремі сцени чи деталі. Це моторошна у своїй зовнішній стриманості історія про майбутнє, де є диктаторська Республіка Гілеад з вищою кастою Командорів та їхніх Дружин. Іншим жінкам заборонено майже все, крім виконання своєї дітородної функції. Вони − служниці, непомітні істоти, яким не можна думати, відчувати. Замість імен у них прізвиська − вказівки на господаря. Але навіть у світі, де панує страх і тотальний контроль, завжди знайдуться бунтівники. Наратор роману, одна зі служниць, ще пам’ятає, життя до Республіки, зберігає згадку про те, що мала чоловіка і доньку, й наважується на власний протест, чим би він не закінчився.

Ґіліян Флінн «Темні кутки»

«КМ-Букс»

Детективний роман «Темні кутки» передував «Загубленій» − книжці, що зробила Ґіліян Флінн відомою далеко за межами США. Оригінальний текст вийшов 2009 року, здобувши кілька жанрових літературних премій. «Темні кутки» впевнено трималися в списках бестселерів The New York Times, аж поки не дожилися до екранізації із Шарліз Терон у головній ролі. Оповідачем та головним персонажем роману є Ліббі Дей, доросла жінка, яка у дитинстві пережила вбивство матері і двох сестер. Слідство переконано, що все це сталося під час сатанинського ритуалу. Жаху ситуації додає той факт, що злочинцем вважають брата Ліббі. Живучи з родичами, які перекидали її одне одному як щось непотрібне, оповідачка стала людиною з «непролазними хащами з колючками» замість душі. Від дня трагедії мине 25 років. Ліббі за запрошенням Карної спілки, організації детективів-аматорів, зустрінеться з братом, щоб, можливо, переконатися у його невинуватості та дізнатися ще чимало таємниць. «Темні кутки» − якісний гостросюжетний детектив, в якому авторка досліджує потаємні схованки людської пам’яті, здатної викривляти світ і створювати іншу реальність.

Нон-фікшн

Нір Еяль «На гачку. Як створити продукт, що чіпляє»

«НАШ ФОРМАТ»

«...Ми потрапили на гачок. Технології, якими ми послуговуємося, примушують нас користуватися ними, не кажучи вже про те, що вони викликають залежність», − цілком справедливо констатує Нір Еяль, викладач Стенфордської школи бізнесу, автор публікацій у Forbes, Psychology Today тощо. Щоб зрозуміти, як само працюють ці технології звикання, потрапляння на гачок, він і створив книжку, що неодмінно сподобається як тим, хто розбудовує власний бренд, так і тим, кому раптом захотілося вийти з під впливу компаній. Маніпулювання зі свідомістю споживача з метою проникнення до його гаманця – смисловий центр усього дослідження Еяля. Все починається з тригерів − рушійних механізмів поведінки, які закликають до дії. Тригери постійно використовуються в рекламі, але й стали основою для роботи з клієнтами для таких гігантів, як Googl, Amazon. Корисна (для компанії) дія споживача повинна винагороджуватися. Ось дуже проста, але результативна схема формування звички. Хоча в книжці “На гачку” все набагато цікавіше і ґрунтовніше.

Адама Лашинскі «Дика гонка. Як Uber підкорював світ»

YAKABOO PUBLISHING

Два роки поспіль журналіст і автор книжок про видатні бренди сучасності Адам Лашинскі вмовляв непохитного CEO Uber Тревіса Каланіка розпочати співпрацю над книжкою. Згоду він отримав у доволі специфічний спосіб, який вкотре засвідчив, що очільник одного з найдорожчих стартапів у світі є людиною гоноровою та непередбачуваною. Каланік запросив Лашинскі у подорож до Китаю. Завоювання ринку Азії – мрія, здійснення якої має принести компанії шалені гроші. Але на цьому шляху Каланік стикається із судовою справою, репутаційними ризиками, слизькими політичними й бізнесовими моментами. Чи виплутається шеф Uber? Неодмінно, бо «в основі бізнес-моделі Uber − намаган­ня кинути виклик застарілим законам, які захищають чиїсь інтереси й перешкоджають інноваціям, замість давати ко­ристь людям». «Дика гонка», написана легко і динамічно, подає пряму мову Каланіка, розхитуючи медійний образ «негідника» із Сан-Франциско. Книжка вийшла у США в травні цього року, тоді важко було передбачити, що Каланік залишить власне дітище. Але як би там не було, вона пояснює не лише успішність Uber, а й створює тло для розуміння бренду, який поділив світ на тих, хто його любить і ненавидить.

Зак Ебрагім і Джефф Джайлз «Син терориста: історія вибору»

VIVAT

«Мейра Кагане, войовничого рабина й засновника Ліги захисту євреїв, застрелив араб після промови в залі готелю «Марріотт» у Нью-Йорку. Стрілець утік із місця злочину, при цьому поранивши в ногу літнього чоловіка», − нападником був батько Зака Ебрагіма, одного зі співавторів книжки. Згадуючи цей день, свої дитячі враження − розгубленість, нерозуміння того, що його добрий і веселий батько, міг скоїти такий страшний злочин, − він наважується на щиру і дещо шокуючу розповідь про те, як бути сином терориста, нести цей тягар і вчитися протистояти ненависті, яку деякі люди видають за сенс життя. Автори “Сина терориста” обрали лейтмотивом твердження, що «кожна людина має вибір», який визначатиме її долю, ставлення до оточуючих. Історія Зака Ебрагіма – приклад того, як піти зворотнім шлях від того, що могло би стати нормою. Він не прагне наставляти, але впевнений, що його досвід допоможе прийти до питання вибору, сприйняття ненасилля як найбільш дієвого засобу боротьби з тероризмом і насиллям, виробити критичне мислення, яке й визначає сучасну людину: «Розв’язання конфліктів ненасильницьким шляхом не означає пасивність. Той, хто обирає цей шлях, не приймає роль жертви, не дає нападникам волю. За ненасильством стоїть сприйняття супротивників як людей, визнання їхніх потреб і спільний рух до примирення, а не помста».

Мічіо Кайку «Майбутнє розуму»

«ЛІТОПИС»

Американський вчений, популяризатор науки переконаний, що ми живемо у «золотий вік нейробіології», коли рівень науки здатен на дивовижні речі, наприклад, конструювання мозку та розшифрування його нейронної мережі. Навіщо? Щоб наблизитися до однієї з найбільших загадок людської природи, розпочати шлях до безсмертя свідомості. Поки що такі речі більше схожі на фантастику, але книжка Кайку оперує найсучаснішими досягненнями науки і техніки, ідеями, що існують у прототипах і відповідають законам фізики, доводить, що навколо нас відбуваються відкриття, здатні змінити долю людства. Телепатія, телекінез, вживлення спогадів і сновидінь, вдосконалення інтелекту, контроль свідомості та її вихід поза матерію – все це розглядається в книжці з прискіпливістю справжнього вченого. Цікавим і надважливім у праці Кайку є порівняння мозку людини і Всесвіту. Можливо, збіг кількості нейронів у першому та зірок у другому є невипадковим? “Майбутнє розуму” інтригує та захоплює, руйнує міфи й застарілі уявлення про роботу мозку і свідомість. Головна мета цієї унікальної книжки – запевнити читача у тому, що все описане в ній дійсно відбувається, що ми стоїмо на порозі геніальних винаходів і відкриттів.

Ларс Свендсен «Філософія самотності»

«ВИДАВНИЦТВО АНЕТТИ АНТОНЕНКО»

Кожен з нас час від часу почуває себе самотнім. Проте суспільство, яке має звичку насаджувати стереотипну поведінку, чомусь вирішило, що самотність − це погано, стигматизуючи це прекрасне відчуття, що «говорить нам щось важливе про нас самих і про наше місце у світі». Ларс Свендсен, норвезький філософ, поділяє самотність на періодичну і хронічну, пояснюючи, чому з останньою обов’язково треба боротися. Автор йде далі, докладно досліджуючи її суть і форми, вплив на фізичне здоров’я, схильність тієї чи іншої статі до самотності. Свендсен наперекір деяким соціологам доводить, що соціальні медіа не перешкоджають спілкуванню, не витісняють інші види соціалізації. В тексті не обійдеться без Руссо, Шопенгауера, Гайдеґґера та Ніцше, бо яка ж філософська праця без стовпів науки. Розглядаючи дружбу, кохання і навіть відповідальність через призму самотності, автор доходить до дуже важливого у наш час висновку: «від нудьги, занепокоєння, невпевненості або лінощів – надто швидко хапаємося за інших під час зустрічі чи по телефону або комп’ютеру, замість того, щоб залишатися в усамітненому стані. Ми даємо схопити себе». Як наслідок − розпорошення особистості, яку треба берегти і плекати усамітнено, але цілеспрямовано.