Книжка тижняТри способи бути більш раціональним – із книжки «Раціональність» Стівена Пінкера

Проблема раціональності цікавила науку протягом багатьох століть, а від початку 21 століття дебати навколо цієї теми перестали представляти лише академічний інтерес і почали хвилювати широку аудиторію. Книга Стівена Пінкера, канадсько-американського науковця, який працює в галузі експериментальної психології та когнітивних наук, «Раціональність. Що це таке, чому важливе і чому трапляється так рідко» є спробою достукатися до людства й пояснити продуктивні інструменти мислення та показати цінність раціональності в той момент історії, який, здається, повернувся спиною до логіки та раціональності.

Раціональність – готовність людей і суспільств мислити ясно й діяти логічно – має прагматичні ставки в реальному світі. Пінкер у своїй книзі запитує, чи може погана аргументація призвести до реальної шкоди й чи може критичне мислення захистити людей від власних найгірших когнітивних інстинктів? І його відповідь однозначна: «Так».

«Раціональність є суспільним благом», – стверджує він, і з тієї ж причини ірраціональність є суспільною небезпекою. «У кожного з нас є мотив віддати перевагу своїй правді, – пише він, – але разом нам краще мати правду». Важлива тема цієї книжки – те, що жоден із нас, міркуючи на самоті, недостатньо раціональний, щоби дійти безпомильних висновків, тому що раціональність виникає у спільноті мислителів, які помічають хиби одне одного.

Пінкер у своїй книзі пропонує інструменти, необхідні для процвітання у світі дезінформації, хибних міркувань і недобросовісних аргументів. Гострий, дотепний і підбадьорливий, він охоплює логіку, критичне мислення, імовірність, статистику та теорію ігор, розбавляючи все це лекторськими жартами та дивовижними прикладами хибних думок. Як можна почати діяти більш раціонально і в наших інтересах? Наводимо три приклади з книги про поширені пастки раціональності, а також про те, як їх уникнути.

• Зефірна дилема

Коли люди протиставляють те, що вони «думають», тому, що вони «відчувають», часто вони мають на увазі різницю між негайним і довгостроковим задоволенням. Наприклад, застілля сьогодні та струнке тіло завтра; дрібничка сьогодні й достатня кількість коштів, коли прийде час платити за квартиру; ніч пристрасті й життєві реалії через дев'ять місяців. Цей контраст між часом може відчуватися як боротьба між «я», ніби в нас є одне «я», яке насолоджується переглядом потокового серіалу, і інше, яке насолоджується гарною оцінкою на іспиті.

Коли ми кажемо, що хтось діє емоційно чи ірраціонально, то часто маємо на увазі неправильний вибір у подібних ситуаціях. Буває приємно згарячу визвіритися, коли хтось перейшов вам дорогу. Однак холодний розум підказує, що краще притримати звіра на ланцюзі заради речей, приємніших у майбутньому – хорошої репутації чи довірливих стосунків.

Психолог Волтер Мішель зафіксував конфлікт нестерпного вибору, який він надав чотирирічним дітям у відомому експерименті 1972 року: одна зефірка зараз або дві зефірки через п’ятнадцять хвилин. Життя – це нескінченна низка зефірних випробувань, дилем, які змушують нас вибирати між маленькою винагородою зараз і великою винагородою пізніше.

Зефірна дилема має кілька назв: самоконтроль, відстрочка задоволення, часова перевага та дисконтування майбутнього. Її враховують у будь-якому аналізі раціональності, оскільки це допомагає пояснити хибне уявлення, що забагато раціональності призводить до обмеженого й нудного життя. В одному з епізодів «Сімпсонів» Мардж попереджає свого чоловіка, що він пошкодує про свою поведінку, а він відповідає: «Це проблема майбутнього Гомера. Я не заздрю цьому хлопцеві». Це порушує питання: чи повинні ми жертвувати зараз, щоби принести користь собі в майбутньому?

Відповідь – не обов'язково. «Дисконтування майбутнього», як називають це економісти, до певної міри є раціональним. Саме тому ми наполягаємо на тому, щоб банківський відсоток компенсував нам відмову від готівки зараз в обмін на готівку пізніше. Адже, можливо, ми помремо, а наша жертва виявиться марною. Як радить наклейка на бампері авто: «Життя коротке. З'їж спочатку десерт». Можливо, обіцяна віддача ніколи не прийде, як тоді, коли збанкрутує пенсійний фонд. Зрештою, молодість буває лише раз. Немає сенсу десятиліттями відкладати гроші на дорогу акустичну систему в тому віці, коли ви вже не почуєте різниці.

Отже, наша проблема не в тому, що ми нехтуємо майбутнім, а в тому, що ми робимо це занадто круто. Ми їмо, п'ємо й веселимося так, ніби помремо за кілька років. І ми дисконтуємо майбутнє короткозоро. Ми знаємо, що в якийсь момент нам слід почати відкладати гроші на чорний день, але постійно відтягуємо його.

Боротьба між «я», яке віддає перевагу маленькій винагороді зараз, і «я», яке віддає перевагу більшій винагороді пізніше, вплетена в людську природу. Вона здавна розігрується в мистецтві та міфах. Згадаймо біблійну історію про Єву, яка з'їла яблуко, незважаючи на попередження Бога, що її та Адама виженуть із раю, якщо вона це зробить, або коника з байки Езопа, який проспівав своє літо, поки мураха працювала, щоб запастися їжею, а взимку опинився голодним. Але міфологія також використовує відому стратегію самоконтролю. Одіссей прив'язав себе до щогли, щоб не піддатися на спокусливу пісню сирен і не скерувати свій корабель на скелі. Тобто наше теперішнє «я» може перехитрити майбутнє «я», обмежуючи його можливості.

Наситившись, ми можемо прибрати зі столу солодощі, щоб не було спокуси з'їсти зайвого. Коли ми влаштовуємося на роботу, то даємо змогу нашим роботодавцям відраховувати частину нашої зарплати на пенсію. Це один зі способів використовувати розум, щоби подолати спокусу.

• Блаженне незнання

Коли Одіссей прив’язав себе до щогли, раціонально позбавившись можливості діяти, його матроси заліпили собі вуха воском, раціонально позбавившись можливості знати. На перший погляд, це дивно. Мабуть, ви думали, що знання – це сила і їх ніколи не буває забагато. Так само як краще бути багатим, ніж бідним, оскільки завжди можна роздати гроші й стати бідним, видається кращим володіти знаннями, тому що завжди можна вибрати бездіяльність. Але згідно з одним із парадоксів раціональності, це не так. Іноді справді раціонально заткнути вуха воском. Незнання може бути блаженством, а іноді те, що ви чогось не знаєте, не може зашкодити. 

Яскравим прикладом є спойлер. Ми із задоволенням спостерігаємо за розгортанням сюжету, включаючи інтригу, кульмінацію й розв’язку, вирішуємо не псувати насолоду, дізнавшись кінцівку наперед. Багато батьків вирішують не дізнаватися стать дитини в утробі, щоб збільшити радість моменту народження. У цих випадках ми раціонально обираємо незнання, знаючи, як працюють наші власні мимовільні позитивні емоції, і посилюємо задоволення, яке нам приносять події. 

Ми також уникаємо знань, які можуть негативно вплинути на когнітивні здібності. Присяжним заборонено розглядати недопустимі докази з чуток, вимушених зізнань або несанкціонованих обшуків, тому що людський розум не в змозі проігнорувати їх. Хороші вчені критично оцінюють власну об’єктивність і проводять свої дослідження подвійним сліпим методом, не знаючи, хто з пацієнтів отримав ліки, а хто – плацебо. Вони подають статті на анонімне експертне рецензування, виключаючи будь-яку спокусу помститися за невдачу, а для деяких журналів змінюють власні імена, щоби позбавити рецензентів спокуси відплатити за послуги чи звести рахунки. 

У цих прикладах раціональні агенти вирішують бути необізнаними, щоб ухилитися від власних нераціональних упереджень. Але іноді ми обираємо невігластво, щоб запобігти використанню наших раціональних здібностей раціональними супротивниками – щоб вони не зробили пропозицію, від якої ми не можемо відмовитися. Водій охоронної компанії радий, що наклейка «Водій не знає комбінації від сейфа» сповіщає про його незнання, а отже, грабіжник не погрожуватиме йому в надії вивідати код. Заручнику краще не бачити облич викрадачів, оскільки це підтримує в них стимул його відпустити. Навіть маленькі діти, які були нечемні, знають, що краще уникати батьківського погляду. За деяких обставин раціонально бути не просто необізнаним, а й безсилим і, що найхимерніше, ірраціональним.

• Імовірність проти доступності

Окрім безпосереднього власного досвіду, ми дізнаємося про світ із медіа. Тому теми, висвітлені в засобах масової інформації, керують нашим відчуттям частоти й ризику: людям здається, що вони швидше загинуть від торнадо, ніж від астми, хоч остання у вісімдесят разів смертоносніша. Мабуть, тому що торнадо більш фотогенічні. Зі схожих причин групи людей, які постійно потрапляють у новини, будуть надпредставлені в нашому ментальному переписі населення. Скільки відсотків дівчат у світі щороку стають матерями в підлітковому віці? Люди називають 20%, перебільшуючи майже в десять разів. Скільки відсотків американців – іммігранти? 

Опитані говорять про майже 28%, а правильна відповідь – 12%. Геї? Американці називають 24%, а опитування свідчать про 4,5%. Афроамериканці? Близько третини, скажуть вам, майже у два з половиною рази перебільшивши реальні 12,7%. Але це все ще точніше, ніж оцінка іншої підозрілої меншини – євреїв. Тут респонденти помиляться в дев’ять разів (18% проти реальних 2%). 

Евристика доступності – потужний рушій світових процесів, от тільки часто в ірраціональний бік. Якщо відкинути хвороби, найбільш смертельним ризиком для життя та здоров’я є нещасні випадки, що вбивають близько п’яти мільйонів людей на рік (із 56 мільйонів смертей загалом), приблизно чверть із них – дорожньо-транспортні пригоди. Окрім випадків, коли гине фотогенічна знаменитість, ДТП не перетворюються на сенсацію, людям байдуже до бійні. А от щедро висвітлені в медіа авіакатастрофи вбивають приблизно 250 людей щороку у всьому світі. Це означає, що літаки майже в тисячу разів безпечніші на пасажиро-кілометр, ніж автомобілі. Проте всі ми знаємо людей, які бояться літати, але не бояться водити, а кривава троща виганяє наляканих клієнтів авіакомпанії на шосе, де в наступні місяці гинуть тисячі людей.

Евристика доступності здатна вплинути на долю планети. Провідні кліматологи на основі проведених обчислень попереджають, що «немає надійного шляху до стабілізації клімату, який не передбачав би чільну роль атомної енергетики». Атомна енергетика – найбезпечніше джерело енергії, яке коли-небудь використовувало людство. Аварії на шахтах, руйнування дамб гідроелектростанцій, вибухи природного газу та аварії потягів із нафтою – усе це призводить до загибелі людей, іноді масової, а дим від спалювання вугілля вбиває в гігантських масштабах: понад пів мільйона людей на рік. 

Однак розвиток атомної енергетики в США застопорився на десятиліття, а в Європі її витісняють, часто замінюючи брудним і небезпечним вугіллям. 

Звичайно, не доступність єдина спотворює сприйняття ризиків. Партнер Тверські та Канемана Пол Словік показав, що люди також переоцінюють загрозу, якщо вона нова (невідома напасть гірша, ніж знайома), за межами їхнього контролю (ніби вони водять машину краще, ніж пілот керує літаком), створена людиною (тому не їдять генетично модифікованих продуктів, але поглинають чимало природних токсинів) або несправедлива (коли здається, що вони ризикують заради чужої вигоди). 

Якщо поєднати ці побоювання з перспективою катастрофи, у якій миттєво гинуть багато людей, сума страхів дасть нам страхітливий ризик. Авіакатастрофи, ядерні аварії та терористичні атаки – яскравий тому приклад.