Одного дня ваша дитина підійде до вас і запитає про дещо. Ні, не про те, звідки беруться діти. А про те, що буде з тілом космонавта, який помер у космосі? Ви, можливо, якийсь час перебуватимете у ступорі, не знаючи, що спонукало вашу дитину до такого дивного запитання та чи є це нормальним.

А це таки нормально. Бо настане час, коли ваше дитя зацікавиться темою одного з найприродніших станів речей – смертю. Чи то після втрати домашнього улюбленця, чи то від природної дитячої цікавості, дитина в певному віці починає атакувати батьків запитаннями про те, що таке смерть.

Ми зібрали найкращі п’ять дитячих запитань про «життя по той бік життя» з книжки «Чи з’їсть котик мої очі, коли я помру?» Кейтлін Дауті. Й авторські поради про те, як на ці запитаннячка варто відповідати, щоб і дитячу цікавість вгамувати, і не закласти фундамент майбутніх фобій чи страхів. І, варто визнати, наведені в книжці запитання, стануть у пригоді навіть дорослому. Бо в 95% випадків ви точно не уявляли, якими науковими та фактажними є відповіді на, здавалося б, трохи дивакуваті дитячі «чомучки».

Анна Шийчук

психологиня, психотерапевтка, авторка подкасту «Хтознаяк»

«Як розпочати з дитиною розмову про смерть, аби це не стало причиною для формування фобій і страхів? Почнемо з кінця. Фобії та страхи формуються від надмірної емоційності теми та неможливості проговорити з батьками свої почуття. Коли ви спокійно говорите з дітьми про смерть та чуєте їх почуття і думки у зв’язку з цим – все буде гаразд. Що робити:

1. Говорити тоді, коли інтерес у дитини виникає сам. Дитя приходить і ставить прямі питання про смерть або про тіло після смерті. Також доречно говорити, коли є до того привід. Наприклад: хтось з родичів помер, домашня тварина померла, в кіно/мультику/книзі/новинах хтось помер. Тема вже виникла, ваша задача – підтримати обговорення та пояснити.

2. Підтримати себе. Якщо ви, на момент розмови з дитиною, горюєте чи переживаєте втрату – краще спочатку поговорити з кимось з дорослих, отримати підтримку, а вже потім іти пояснювати дитині.

3. Мати готові відповіді. Для цього в пригоді стане книга «Чи з'їсть котик мої очі, коли я помру?». Там купа абсурдних, як на перший погляд, питань і фактів про смерть. Але саме такі нетривіальні запитання і виникають в дитячій голові».

Ми поховали песика в садку. Що буде, коли його викопати?

Безперечно, смерть домашнього улюбленця – один з базових тригерів, що спонукає дитину цікавитися смертю. Перший досвід втрати підштовхує до осмислення ситуації та пошуку причин того, що сталося. І ось, настає та мить, коли улюблений песик, котик, папужка чи щурик раптово покидають цей світ. І дитина спостерігає за дивним ритуалом, який проводять батьки десь у куточку двору: беруть лопату, коробку та починають поховальну процесію. І ось, улюбленець вже спочиває у виритій ямі, а дитина залишається із купою запитань в голові. І починає гадати, що ж станеться з песиком, котиком та щуриком, якщо через певний час його викопати? Може, він знову оживе?

«На песика під землею впливає стільки різноманітних факторів, що складно зробити бодай віддалене припущення щодо зовнішнього вигляду Тузика. Один австралійський спеціаліст з ексгумації для цього виділив таке загальне правило: «Якщо викопати тварину, поховану п’ятнадцять років тому, знайдеш самі кістки. Пролежавши ж у могилі від одного до трьох років, вона буде більш-менш збережена і страшенно смердюча».Проте навіть такі часові межі залежать від купи інших факторів. Наприклад, наскільки глибоко похований Тузик? Якщо закопати його на кілька метрів під кленом, його тіло розкладатиметься повільніше. Що глибше він похований, то далі песик від кисню, мікробів та інших чинників, які прискорюють час розкладу».

А якщо мене помилково поховають, коли я буду в комі?

Питання, яке хвилює не лише дитячу свідомість, а й лишається протягом життя серед поширених фобій і у дорослих людей. Це страх усвідомлення відсутності контролю над ситуацією, з яким починає стикатися дитина. Своєрідний вияв недовіри дорослому світу, який в дитячих очах цілком може припуститися фатальної помилки. І відповідь на це питання має бути виваженою, оскільки ігнорування його може закласти в дитині той самий страх бути похованим живцем, з яким живуть чимало дорослих по всьому світу.

«На щастя, якщо ви впадете у кому сьогодні, у двадцять першому сторіччі, існує безліч способів перевірити, чи ви справді живі, перш ніж кликати гробаря. Сучасна медицина має цілий арсенал наукових тестів на визначення, що відбувається з людиною: кома чи все ж відмирання мозку. Перш ніж остаточно визнати смерть мозку, людину необхідно піддати цілій серії випробувань. До того ж факт смерті мозку підтверджує не один, а кілька лікарів. Тільки після численних тестів і фізичного огляду людину переведуть з категорії «кома» у «смерть мозку».

Що буде, коли цвинтар переповниться i для нових тiл не знайдеться мiсця?

Мас-культура любить знімати фільми про зомбі та живих мерців, які щільною хвилею сунуть з кладовищ. Цілим натовпами! А діти полюбляють дивитися ці фільми й думати: а дійсно, що ж станеться, коли в землі забракне місця для померлих? Невже вони почнуть отак масово вилазити на поверхню, розпочинаючи страшний зомбі-апокаліпсис? Ні. Мерці не лізтимуть з могил. Бо уряд кожної країни у світі вдається до індивідуальних заходів, щодо вирішення проблеми нестачі землі на кладовищах. В Ізраїлі, Токіо та Бразилії будують додаткові башти для поховань, роблячи цвинтарі багатоповерховими; в Парижі, Мехіко й Мумбаї роблять вертикальні кладовища; у Сінгапурі та Гонконзі діє закон, за яким одна людина може лежати в могилі не більше п’ятнадцяти років. Після цього терміну тіло ви­копують, кремують і ставлять на зберігання в колумбарій (щось на кшталт мавзолею, тільки для праху).

«А от у Німеччині та Бельгії ділянки на громадських кладовищах видають лише на певний проміжок часу – від п’ятнадцяти до тридцяти років залежно від регіону. Щойно термін спливе, рідних покійного сповіщають про це, пропонуючи продовжити оренду. Якщо родина не може – або не хоче – платити, небіжчика або закопують глибше (щоб звільнити простір для нового сусіда), або перепоховують у спільну могилу (там на нього чекає безліч нових сусідів). У тих країнах могилу можна лиш найняти, та не придбати».

Чи правда, що перед смертю бачиш біле світло?

Певно, один з найпопулярніших міфів про перехід у потойбіччя – біле світло в кінці тунелю. Хто вигадав це кліше сказати складно, але користуються ним і у кіно, і в літературі, і в музиці, активно пропагуючи цей передсмертний атрибут.

«Насправді в мене немає однозначного пояснення, чому дехто бачить біле світло, перебуваючи в передсмертному стані. Віряни вважають світло чарівною брамою в потойбічне життя, науковці – реакцією на брак кисню в мозку. А от що відомо напевне – це те, що таке явище справді було, адже в релігії й культурі збереглося занадто багато свідчень, щоб уважати їх вигадкою. Люди, що пережили травматичні ситуації, які загрожували їм смертю, часто розповідають до моторошного подібні історії.Такі переживання вчені називають близькосмертними враженнями. Хай би як страшно воно звучало, це не така вже й рідкість. Майже 3 % американців стверджують, що бодай раз мали такі видіння. А в дослідженні, проведеному серед літніх пацієнтів стаціонару, ця цифра виявилась навіть вищою – 18 %. Важливо пам’ятати, що далеко не всі близькосмертні переживання однакові».

Коли я помру, чи виïсть котик менi очi?

Питання провокативне, і саме воно найбільше хвилює дитячу уяву. Бо домашній улюбленець завжди знаходиться поруч. Він муркотить та лащиться, бавиться та проситься на ручки, перебуваючи з дитиною в постійному тісному контакті. І тому в дитячій уяві це й найперший друг, але й найперша потенційна загроза та страх. Бо повз дитячу вагу не проходить і те, що котик (чи песик) харчуються не квітками, а м'ясом. Тож, що зупинить котика в бажання схрумати власного господаря?

«Не бійтеся, мурчик не висиджуватиме біля вашого ліжка ночами, терпляче вичікуючи, коли ви нарешті віддасте Богу душу, щоб тієї ж миті кинутися нещадно шматувати ваше нерухоме тіло. Годинами, а то й днями мурчик чекатиме, коли ви нарешті повстанете з мертвих, щоб, як завжди, насипати корму йому в миску. Тож одразу вашу плоть він шматувати не стане. Однак котику ж треба щось їсти, а ви – та людина, яка оце зобов’язалася його годувати. Так уже склалися стосунки між людьми й котами, і навіть смерть не звільняє вас від обов’язків перед своїм улюбленцем».

 Вартість:

 «vivat» (українською)

   друкована – 230 ₴