Книжка тижня10 правил життя Метью Макконагі з його книжки-бестселлера «Зелене світло»

 На перший позір може видатися, що в успішних і знаменитих завжди було прекрасне й легке життя, що все їм вдавалося з першого разу, а круті продюсери та агенти самі по собі прибігали до них із запаморочливими пропозиціями – лишалося тільки обирати. Але ні, насправді все значно-значно складніше. І про це відверто – подекуди аж шокуюче відверто – розповідає оскароносний актор Метью Макконагі.

Його книга «Зелене світло» написана на основі щоденникових записів – їх він почав робити ще юнаком. А тому читач має змогу спостерігати за процесом становлення й розвитку особистості автора (й водночас – головного героя книги) і разом із ним обирати, куди саме звернути на черговому роздоріжжі з багатьох, які нам усім щедро пропонує життя.

Чим саме керувався Метью Макконагі, роблячи вибір, потім іще один, і ще, які вкупі привели його на голлівудський Олімп? Варіантів відповіді на це запитання багато. Але головне, що робив герой, – шукав зелене світло навіть там, де, здавалося, дорога вела в зовсім глухий кут, і знаходив його. А разом із ним він шукав і себе – справжнього, і любов, якій не мусив, а хотів бути вірним, і своє місце на цьому Олімпі – у тих ролях, які обрав сам, а не які йому нав’язали.

Весела й дотепна розповідь змушує читача раз по раз вибухати сміхом, однак потім спонукає замислитися про себе й про пошук свого зеленого світла. Це – не просто вдалі моменти, які ми ловимо, а впевненість у правильності обраного шляху й тому, що і як ти робиш. Книга «Зелене світло» – це потужний мотиватор бачити можливості там, де їх буцім немає, і шукати свій шлях, не тягнучись сліпо за іншими в густому трафіку нашого життя»

Ірина Хомчук

Керівниця напрямків психологія і медицина у видавництві BookChef

Я природжений оптиміст, і гумор – один із моїх ліпших учителів. Він допомагав мені давати раду болям, втратам і недовірі. Я не ідеальний, ні; я постійно вляпуюся в лайно і розумію це вже у процесі. Я просто навчився відмивати після цього взуття і йти далі.

Усі ми, трапляється, ступаємо в лайно. Ми заходимо у глухий кут, лажаємо, нас жорстко кидають, ми втомлюємося, не отримуємо того, чого хочемо, проходимо крізь безкінечні «можна було й ліпше» і «краще би цього не було». Така фігня неминуча, тож сприймаймо це як удачу або допетраймо, як потрапляти в це рідше.

Проблеми, з якими ми сьогодні стикаємося, зрештою, перетворюються на благословення, яке ми бачимо у дзеркалі заднього огляду нашого життя. За певний час колишнє червоне світло спричинює появу зеленого. Будь-яка розруха врешті призводить до спорудження нового, смерть – до життя, біль – до задоволення. У цьому житті, або в іншому, усе, що йде вниз, піде вгору. Питання у тім, як ми дивимося на виклик, що постає перед нами, і як ми взаємодіємо з ним. Наполягаємо, перелаштовуємося або поступаємося. Усе залежить лише від нас і нашого вибору – щоразу.

Невиправдане очікування завдає більше болю, ніж невиправдане сподівання, але водночас виправдане сподівання ощасливлює дужче за виправдане очікування. Сподівання має більшу віддачу у почутті щастя і менше втрат у разі провалу. Воно вимріюється іншим.

Перший крок, який веде до самоідентифікації у житті – зазвичай не розуміння, ким ти є, а радше, ким ти не є. Процес спростування. Значна кількість варіантів може зробити з людини тирана, тому нам треба позбуватися надмірності в житті, яка відводить нас чимраз далі від того, ким ми насправді є. Коли ми ліквідуємо варіанти, що не допомагають нам, то врешті майже випадково нам відкривається більше варіантів, які допоможуть. Знати, хто ти – складно. Спершу відкинь ким ти не є, і знайдеш себе там, де ти маєш бути.

Коли ми знаємо, що хочемо зробити, найважчим стає зрозуміти, коли це зробити. Зробіть це раніше, і не доведеться робити це так часто. Спробуйте запобігти до того, як доведеться лікувати, зміцніть до того, як треба буде відновлювати.

Будь-який успіх потребує послідовності. Зроби добре одну справу, потім наступну. Ще раз і ще раз. Знову і знову, аж до кінця, А потім крок за кроком знову.

Гадаю, вся справа в житті, друже, – сказав я. – І хоча мій батько фізично вже не тут, його дух житиме в мені доти, доки я збережу його. Я й досі можу заговорити до нього, намагаюся жити якнайліпше, як він мене вчив, і дати йому змогу жити вічно.

 ІНТЕЛЕКТ потрібен не для того, щоби перевершити легко помітне, завуальовуючи чи заплутуючи його. Він потрібен для того, аби чіткіше показати правду і виявити більше очевидного з більшої кількості позицій. Він має спрощувати речі, а не робити їх надто мудрованими.

Я перетнув межу істини. Це я її знайшов? Я не знаю, гадаю – вона. Чому? Бо я опинився там, де мене можна знайти. Я опинився в місці, де можу це отримати.Як нам дізнатися, коли ми перетинаємо межу істини чи коли істина перетинає нас? Я вірю, що істина є навколо нас постійно. Безіменні янголи, метелики, відповіді завжди поряд, але ми не завжди їх розпізнаємо, сприймаємо, чуємо, бачимо чи приймаємо – бо ми не у відповідному місці. У нас має бути план.

Ми всі хочемо стати успішними. Однак ми маємо запитати себе: що таке успіх у нашому розумінні? Більше грошей? Гаразд. Здорова сім’я? Щасливий шлюб? Допомога іншим? Слава? Психічне здоров’я? Самовираження? Творення мистецтва? Поліпшення світу? «Чим для мене є успіх?» – продовжуйте питати себе. Що вам вдається? Що для вас важливо? Ваша відповідь може мінятися час від часу, і це нормально, але зробіть собі ласку: хай якою буде ваша відповідь, не обирайте те, що зачіпляє вашу душу. Розставте пріоритети про те, ким ви є, ким хочете бути, і не гайте часу на те, що суперечить вашому характеру. Не призвичаюйтеся до солодких напоїв. Вони всім подобаються, вони смачні, однак у результаті можна залишитися без зубів. Життя – це не конкурс популярності. Будьте хоробрими, підкорюйте вершини, та спершу дайте відповідь – «що є моєю вершиною».