Книжка тижняЧи існує щастя в соцмережах? Пояснює психолог Тім Боно

The Village Україна обирає книгу тижня та пояснює, чому її варто читати

Чи дійсно всі такі щасливі, як виглядають у соцмережах? Чи взагалі є щастя там, де більшість людей проводить сьогодні найбільше часу?

Викладач і психолог Тім Боно вивчає бажання молодих людей і те, що робить їх щасливими. Він розробив курс «Позитивна психологія», який став одним із найпопулярніших серед студентів, а згодом і написав книжку, у якій ділиться результатами своїх досліджень, історіями їхніх учасників і практичними та дієвими порадами про те, як стати щасливішими й мати стратегію власного життя.

Тренування уваги

Минулої весни я дав своїм студентам завдання – мабуть, найлегше з усіх, які вони коли-небудь отримували. Вони не мали читати уривки з книжок, розв’язувати задачі, вивчати мозкові структури чи писати твори-роздуми. Правду кажучи, їм узагалі нічого не потрібно було робити. Завдання полягало в тому, щоб просто сидіти, нічого не роблячи, упродовж шести хвилин. Ви можете подумати, що я дуже м’яко поставився до студентів. Так і є, але бачили б ви їхню реакцію. Один оцінив це завдання як «дуже складне». Інший назвав його «марудним». Ще один сказав мені, що це було «надзвичайно важко». Однак якщо порівняти з іншими завданнями на той семестр, моє було неймовірно просте:

Знайдіть тихе місце й упродовж шести хвилин тіште себе думками про щось приємне. Відкладіть усе, що може відволікати, наприклад комп’ютер і телефон. Вимкніть телевізор і радіо. Налаштуйте будильник, щоб шість хвилин просидіти в тиші, звертаючи увагу лише на думки в голові. Можна думати про що завгодно (прогулянку, вечерю у вашому улюбленому ресторані, канікули тощо).

Звучить просто, правда? Однак я хотів подивитися, що буде, якщо в сучасному динамічному світі, де на нас постійно діють різні стимули, наказати студентам відкласти мобільні телефони, вимкнути ноутбуки й мовчки посидіти наодинці із собою. Чи витримають вони аж шість хвилин (за тривалістю це приблизно як рекламна пауза на телебаченні)?

Результати мене вразили. Понад 30 % не змогли впоратися із цим завданням. Вони зазирали в телефон, щось занотовували чи піднімалися зі стільця. Серед тих, хто впорався, 36 % учасників зізналися, що їм було складно концентруватися. Здавалося, що я ніколи не задавав нічого простішого, але врешті відсоток тих, хто виконав завдання, став найнижчим за всю історію моєї викладацької роботи. На думку одного з моїх студентів, коли нічого не можна робити, змінюється часопростір:

«Коли минуло дві хвилини від початку вправи, мені нестерпно захотілося ввімкнути комп’ютер. Хоча шість хвилин – дуже короткий проміжок часу, але ті дві тягнулися нескінченно довго. Здавалося, ніби я нічого не роблю. Натомість якби я щось шукав в інтернеті або виконував домашнє завдання, то й не помітив би, як промайнули ці шість хвилин».

Навіть серед тих, хто виконав завдання й мовчки протримався шість хвилин, 98 % стверджували, що принаймні раз відволікалися від запланованих думок. Понад половина зізналася, що дуже відволікалася. Один студент сказав, що це завдання «майже неможливо виконати».

Я не мав би дивуватися таким результатам. Ідею цього завдання взяв з аналогічного експерименту, проведеного за рік до того зі студентами Університету Вірджинії. Тоді більшості молодих людей, як і моїм студентам, було складно не відволікатися від завдання, і чимало учасників сказали, що експеримент їм не сподобався. Це дослідження не раз повторювали й отримували схожі результати. Люди готові майже на все, щоб не сидіти мовчки на самоті, – це їм вельми не подобається.

В одному з варіантів дослідження учасники могли отримувати електричний розряд, поки сиділи мовчки впродовж шести хвилин. Студентам нагадували, що їхнє першочергове завдання – зосередитися на власних думках, однак за бажання можна було самостійно спрямовувати на себе дію електричного струму. Раніше під час дослідження її вже продемонстрували, тож учасники розуміли, як це дискомфортно. Майже всі сказали, що їм було неприємно. Більшість із них ще й зізналися, що готові заплатити, щоб лише не отримувати ударів струмом далі під час дослідження.

Логічний висновок: з власної волі ніхто не захотів би випробовувати на собі такий неприємний стимул. Але дослідники були вражені тим, скільки людей завдавали собі болісних ударів: майже кожна четверта жінка й двоє чоловіків із трьох били себе струмом щонайменше раз протягом завдання. Багато хто з них робив це не раз!

Вочевидь, краще витримати щось неприємне (удар струмом), аніж лишитися на самоті з власними думками. Деякі люди, коли їх ніщо не відволікає, швидко починають думати про погане:

«Це завдання здалося мені дуже складним. Я не міг зосередитися. Думки розбігалися. Спершу я думав про одну із запропонованих приємних тем – вечерю в улюбленому ресторані. Уявляв, як сиджу там із друзями і їм смачне сирне фондю. Однак я одразу пригадав, що в моєму улюбленому ресторані вже не подають фондю, яке мені справді подобалося. Я спробував подумати ще про щось приємне й згадав, як їздив на Комік Кон у Сент-Луїсі. На жаль, думки знову стали менш приємними. Цьогоріч фестиваль проводять через тиждень після випуску, і я не можу його відвідати. Приблизно так і минуло шість хвилин. Я намагався постійно думати про дуже приємне, але щоразу відволікався на негатив, не встигаючи зупиняти себе».

Інші ладні робити що завгодно, щоб тільки не виконувати це завдання:

«Я вирішила думати про маму й те, як класно нам було разом, коли ми займалися музикою та рукоділлям або дивилися фільми. Це завдання виявилося для мене складним, бо я змогла зосередитися на мамі лише секунд на тридцять, а потім почала думати про інші способи провести час. Моя перша стороння думка: «Зараз ти могла б швиденько потренуватися», і це нісенітниця, бо я нізащо не почала б це робити».

За кілька днів я опитав свою групу, щоб дізнатися, чим вони займалися б, якби в їхньому щоденному розкладі з’явилися додаткові п’ять хвилин вільного часу (наприклад, перерва між заняттями, зустрічами тощо). І аж 89 % відповіли, що хотіли б робити щось, наприклад розв’язувати домашнє завдання, читати або «сидіти» в телефоні. Лише 11 % сказали, що протягом цього часу тихо думали б про своє. Поглянувши на ці результати, хтось скаже: «Якщо нам не подобається мовчки сидіти наодинці зі своїми думками, що з того?». Багато людей вважають це гаянням часу, і загалом їм це складно й неприємно.

То не робімо цього, та й по всьому. Нехай наша увага завжди буде зайнята зовнішніми завданнями та справами. Однак думки здатні тривожити нас незалежно від того, що й коли ми робимо. Такі відволікальні чинники, як телефон, комп’ютер або будь-яка іграшка, не можуть завжди все блокувати. Дослідження з психогенетики виявило, що, попри важливу роль генів у нашому загальному доброму самопочутті, аж 40 % щастя – це результат наших усвідомлених дій.

Ідеться про вибір того, чим ми займаємося, з ким проводимо час, чим наповнюємо дозвілля, і навіть про вибір думок, зокрема те, на що вони спрямовані і як на нас впливають. Навчитися контролювати думки – особливо коли ми з ними наодинці – один зі способів стати щасливішими.