«Хороші хлопці» – це історії чоловіків, які змінили світ своїми добрими справами та емпатією, а не силою. Щедрість, вміння дружити й віддавати – це ті цінності, які є ключовими для героїв цієї книжки, та які допомогли їм досягнути великих результатів. У книжці можна прочитати про вчинки таких відомих персон як Ліонель Мессі, Барак Обама, Мартін Лютер Кінг, Конфуцій, а також і про маловідомих героїв, як-от Джеймс Гаррісон, який понад 50 років здавав свою рідкісну кров, щоб урятувати мільйони немовлят.

Українське видання доповнено історіями про Миколу Пирогова, Антона Макаренка, В’ячеслава Чорновола, Сергія Жадана та Валентина Фречку. Автор цих текстів – Юрій Марченко, ілюстраторка – Дар’я Федоринська.

 Неможливо бути ідеальним. І можна навіть особливо не намагатися – усе одно ж не вийде. Але можна в кожному конкретному випадку ухвалювати рішення, керуючись добром. Коли я працював над деякими розділами цієї чудової книжки, то весь час ловив себе на найкращому, що є у сторітелінгу – на думці: «Ого, а це цікаво!». Ого, Пирогов уже у 26 років став професором. Ого, Макаренка та його ідеали обожнювали навіть учні його учнів. Ого, школяр із Закарпаття придумав папір із листя. Звісно, усі ці люди неідеальні.

Але вони точно хороші хлопці, бо завдяки їм у світі стало більше добра. Тож, можливо, і всім нам варто ухвалювати рішення, керуючись добром. Хоча б задля того, щоб у наступному виданні сторінок про таких хороших хлопців було ще більше.

Юрій Марченко

співавтор українського видання книжки

Альберт Айнштайн. Учений і голос правди

1879–1955

Колись Альберт Айнштайн сказав: «Лише життя заради інших – гідне життя». Він присвятив свою кар’єру вирішенню загадок математики, але глибоко співчував іншим і користувався своєю популярністю, щоб привернути увагу до расової дискримінації та заохочувати людей забути упередження.

Альберт народився у Німеччині 1879 року. Своїми науковими досягненнями він прославився на увесь світ. У 1922 році Айнштайн отримав Нобелівську премію за свої відкриття у фізиці, але нацисти, які потім прийшли до влади у Німеччині, ставилися до Альберта та його робіт з презирством, бо він був євреєм.

Вони вилучали книги, написані Альбертом, з бібліотек та спалювали їх на вулицях. Урешті вони пообіцяли винагороду тому, хто видасть його поліції для страти. Альберт зміг вирватися з Німеччини, щоб переїхати до Британії або США. Хоча він сам був у безпеці, не міг не думати про становище решти євреїв. У США Альберт присвятив багато часу спілкуванню з університетами з різних країн світу, умовляючи їх прийняти у себе єврейських учених, яких переслідували в Німеччині.

Він врятував життя щонайменше тисячі вчених, домовившись про роботу для них із владою Туреччини. Альберт добре пам’ятав жахіття, які коїла нова німецька влада з євреями, тож був шокований, побачивши, як в Америці ставляться до темношкірих людей. Коли відомій оперній співачці відмовилися дати номер в готелі через її колір шкіри, Альберт запросив її пожити у своєму домі. Він боявся виступати на публіці, але коли університети запрошували його, щоб вручити чергову нагороду за наукові досягнення, Альберт переборював тривогу і говорив із сотнями людей про расову нерівність.

Геніальні наукові здобутки Альберта проклали шлях до створення неймовірно потужної зброї – атомних бомб. Але Альберт шкодував, що його відкриття використовують у військовій справі, і решту свого життя закликав до заборони та знищення такої зброї. На жаль, він не зміг цього домогтися. Але його внесок у допомогу жертвам дискримінації доводить, що він прожив справді гідне життя.

Джеймс Гаррісон. Донор, що рятує життя

1936 р.

Джеймс навідувався до лікарні в австралійському штаті Новий Південний Уельс і регулярно здавав кров для переливання. Мільйони людей по всьому світові добровільно здають кров. Згодом вона допомагає вижити тим, хто отримав травму або захворів. Серед цих людей Джеймс вирізняється тим, що у нього не зовсім звичайна кров. У 14 років Джеймсові довелося пережити операцію з видалення одного з легенів. Після операції йому перелили сумарно тринадцять літрів донорської крові, щоб він зміг одужати. Невдовзі Джеймс вирішив, що в майбутньому буде також здавати кров: так він хотів висловити подяку тим, чия кров допомогла йому вижити. І Джеймс виконав заплановане на сто відсотків: відтоді як йому виповнилося 18 років, він здав кров близько 1200 разів, а отже, приходив до донорського центру майже щотижня!

Уже після кількох таких донорських пожертв лікарі клініки зрозуміли, що медичні процедури, через які Джеймс пройшов у підлітковому віці, дещо змінили його кров. Тепер вона мала унікальну плазму, повну потужних антитіл, які допомагають людям перемогти деякі хвороби.

Саме тоді лікарі безуспішно намагалися подолати проблему, що називається «резус-конфлікт». Резус-конфлікт може виникнути у вагітних жінок і привести до смерті дитини. Вчені у відчаї шукали, як подолати цю проблему, і завдяки Джеймсу нарешті знайшли вихід.

На основі плазми крові, яку здавав Джеймс, розробили ліки для імунної системи. Тепер лікарі можуть зробити спеціальне щеплення вагітним жінкам із загрозою резус-конфлікту і попередити шкідливий вплив на дитину.

Підрахували, що від часу того наукового прориву кров, яку пожертвував Джеймс, врятувала життя більш ніж двох мільйонів малюків. У 2003 році Джеймс Гаррісон потрапив до Книги рекордів Гіннеса за найбільшу кількість крові, надану одним донором. Також його нагородили Медаллю ордена Австралії за те, що він надихнув багатьох інших людей також стати донорами. Одним з них був його онук, який вперше здав кров у день свого шістнадцятиріччя – щойно як отримав на це законне право.

Антон Макаренко. Вихователь хуліганів

1888–1939

У 1988 році ЮНЕСКО назвала чотирьох педагогів, які найбільше вплинули на розвиток освіти у 20 столітті. Серед них був і українець – Антон Макаренко.

Він народився у місті Білопілля нинішньої Сумської області. Вже у сімнадцять років отримав право викладати у початковій школі й тоді ж почав працювати вчителем. Пізніше він з відзнакою закінчив педагогічний інститут у Полтаві й отримав можливість очолювати виховні заклади та самостійно визначати методи роботи.

Після Першої світової війни в Україні з’явилось багато безпритульних дітей і підлітків, яким часто доводилося добувати собі їжу, порушуючи закон. Методи роботи з ними були досить жорсткими, а вихователі практикували побої й інші покарання. Однак у 1920-х колонію для неповнолітніх у Полтавській області очолив Антон Макаренко. І змінив усе.

Антон вважав, що повага до вихованців, демократичні засади, спільна праця і гуманізм можуть творити дива – навіть коли мова йде про малолітніх злочинців, які звикли нікому не довіряти. У його колонії діти працювали разом з вихователями, обирали собі лідерів, вчилися взаєморозумінню і життю в колективі.

За сім років роботи Антон розробив власну методику виховання дітей, яка прославилася на весь світ. «Моя робота з безпритульними дітьми аж ніяк не була спеціальною роботою з безпритульними дітьми. Я з перших днів роботи встановив, що жодних особливих методів щодо безпритульних вживати не потрібно», – писав Макаренко.

Будь-яку дитину він найперше поважав, довіряв їй та виховував у ній найкращі якості.

І це спрацювало. Вихованці Антона ставали успішними в найрізноманітніших сферах: від інженерії та медицини до пілотування літаків. А кілька його учнів самі стали видатними педагогами й активно застосовували методику вчителя.

Втім, новаторські ідеї Антона подобалися не всім. Врешті його усунули від безпосередньої роботи з дітьми й не давали публікувати власні ідеї як книжки для педагогів. Тому найвідоміший його твір «Педагогічна поема» написаний як художня книга. Антон Макаренко прожив лише 51 рік, однак ці роки він витратив, щоб допомогти багатьом колишнім злочинцям і хуліганам стати успішними й, головне, щасливими людьми.

В’ячеслав Чорновіл. Борець із тоталітаризмом

1937–1999

В’ячеслав народився 1937 року на території нинішньої Черкаської області. З дитинства він швидко вчився й опановував нове: читати почав з чотирьох років, а до школи пішов одразу в другий клас.

Вже в студентські роки, під час навчання на факультеті журналістики, В’ячеслав потерпав від власних, неприйнятних для радянського режиму, поглядів. Попри успіхи в навчанні його не взяли до аспірантури, адже він уперто виступав за свободу української культури та мови й захищав політв'язнів. Втім, всі ці залякування та цькування на В'ячеслава не подіяли.

Він був одним з учасників найяскравішої акції протесту проти арештів української інтелігенції. У вересні 1965 року в кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» троє людей піднялися й публічно висловили протест проти репресій. Одним із них був В'ячеслав. Після акції його допитали, провели вдома обшук і звільнили з роботи.

Що голосніше виступав Чорновіл, то жорсткіше поводила себе радянська влада. За тримісячним строком примусових робіт наступив новий вирок: три роки в таборах суворого режиму. В’ячеслав писав жорсткі тексти про свавілля влади, за кордоном його друкували й нагороджували численними публіцистичними преміями, а в СРСР саджали за ґрати. Сумарно В’ячеслав провів у неволі 17 років.

Лише 1985 року він повернувся із заслання до України й знову писав, виступав, протестував. В’ячеслав став одним з ідеологів Народного руху України – громадсько-політичної ініціативи, яку вважають рушійною силою боротьби за незалежність нашої держави. В’ячеслав ініціював проголошення ключових документів в історії сучасної України: Декларації про державний суверенітет і Акту проголошення незалежності. Десятиліття правозахисної, національно-визвольної та ідеологічної боротьби привели до того, що Україна стала суверенною, незалежною і демократичною державою.

1999 року В’ячеслав за нез’ясованих обставин загинув у автокатастрофі. Сумний, але красномовний факт: його похорони стали чи не наймасовішими в історії України. Попрощатися з видатним правозахисником, публіцистом і громадським діячем прийшли десятки тисяч людей, громадян вільної й незалежної України, за яку все життя боровся В’ячеслав Чорновіл.

Сергій Жадан. Письменник і волонтер

1974

Сергій, можливо, головний письменник сучасної України. А ще поет, музикант, перекладач, громадський діяч і благодійник. Народився він 1974 року в Старобільську Луганської області.

З дитинства Сергій захоплювався книгами – тоді у провінційному містечку особливих розваг не було, а література відкривала двері до фантастичних світів та безкраїх горизонтів. Вже у 13 років він ганяв до Харкова у магазин «Книжковий світ», і радів, що тоді, наприкінці 1980-х, почали продавати раніше заборонену в Радянському Союзі літературу. Ще в юнацькі роки Сергій почав писати й сам.

Після школи він остаточно переїхав до Харкова, аби отримати вищу освіту, а потім кілька років викладав у рідному університеті. Перша поетична збірка Сергія «Генерал Юда» вийшла ще 1995 року. Після неї були не тільки вірші, а й оповідання і романи: «Депеш Мод», «Anarchy in the UKR», «Ворошиловград». Зараз на рахунку письменника вже кілька десятків видань і є надія, що на цьому він не зупиниться.

У буремні для України часи Сергій завжди опинявся у вирі подій і не боявся висловлювати свою думку. Під час Помаранчевої революції він став комендантом наметового містечка у Харкові. А у часи Революції гідності був у епіцентрі подій харківського Євромайдану. Якось його навіть побили «тітушки» і він отримав струс мозку.

Від початку воєнних дій на Донбасі 2014 року Сергій активно допомагав жителям прифронтових територій і всім постраждалим від війни. Він часто відвідував Донбас, а ще збирав кошти на благодійних концертах разом з рок-гуртами «Лінія Маннергейма» та «Жадан і Собаки».

Після трьох років волонтерства Сергій з однодумцями організував Благодійний фонд Сергія Жадана, який допомагає розвивати освіту, культуру і медичну сферу у прифронтових областях. Серед його ініціатив, наприклад, конкурс дитячих відгуків на українські книги «Читай-пиши», тури відомих українських літераторів бібліотеками, забезпечення лікарень медичним обладнанням й освітні програми для дітей.

Сергій Жадан один із найуспішніших українських письменників, але й не менш успішний благодійник. Він доводить, що талановита людина дійсно може бути талановитою у всьому і цей талант здатен принести багато користі іншим.

 Вартість:

 «#книголав» (українською)

   друкована: 260 ₴