Книжка тижняКоротка історія економіки для тих, у кого мало часу
Світом керують гроші чи їхня відсутність – відповідає Яніс Варуфакіс
The Village Україна обирає книгу тижня та пояснює, чому її варто читати
Як пояснити нерівність народів і держав і чим може зарадити демократія? Світом керують гроші чи їхня відсутність? Як працює економіка в ринковому суспільстві? Куди веде людство розвиток технологій і чи є в людини шанс залишитися людиною й уберегти планету від самої себе?
На ці та інші теми зі своєю 13-річною донькою Ксенею розмовляє грецький економіст Яніс Варуфакіс. Пояснити просто й цікаво складні, але дуже важливі речі, йому допомагають цар Едіп та Ікар, Архімед, австралійські аборигени, доктор Франкенштейн, Фауст і навіть агент Сміт із культової «Матриці».
Як викладач економіки, я завжди вірив, що якщо ви не здатні пояснити цей предмет молодим людям зрозумілою для них мовою, то, відверто кажучи, ви й самі нічого не тямите. З часом я зрозумів ще одну річ – разючу розбіжність у моїй професії, яка ще дужче підсилила мою віру у вищесказане: що більш науковими стають наші економічні моделі, то менше стосунку вони мають до реальної, вже існуючої та діючої, економіки. Підходи до економіки є прямо протилежними тим, які застосовуються у фізиці, машинобудуванні та інших точних науках, де складні формули та пояснення можуть, навпаки, краще висвітлити та допомогти зрозуміти закони природи.
Саме тому цією книгою я хочу спробувати зробити щось протилежне до популяризації економіки: якщо це вдасться, то запропонована праця підбурить читача взяти економіку у власні руки та змусить його усвідомити, що для того, аби зрозуміти економіку, йому також доведеться зрозуміти, чому самопроголошені експерти – економісти – майже завжди кажуть неправду. Упевненість у тому, що кожен може говорити про економіку з розумінням справи, – гарантія здоров’я суспільства та передумова для справжньої демократії. Злети та падіння економіки визначають наше щоденне життя; її сили насміхаються з наших демократій; її щупальця сягають глибин наших душ, де надають форм нашим надіям і прагненням. Коли ми покладаємося на експертів з економіки, то дозволяємо їм приймати за нас усі важливі рішення.
Яніс Яруфакіс
Автор книги
Дозволь почати з помилки, яку робить більшість: вона вважає, що ринки та економіка – одне й те саме. Це не так. Чим же насправді є ринки? Ринки – це майданчики для обміну. У супермаркеті ми наповнюємо свій візок речами в обмін на гроші, які продавець, власник або працівник магазину згодом обміняє на речі, потрібні йому. До того, як винайшли гроші, обміни були прямими: банан обмінювався відразу на яблуко, або, можливо, й на два. Сьогодні ж, із розвитком мережі Інтернет, ринок не обов’язково має бути десь фізично розташований – наприклад, у випадках, коли ти просиш мене купляти тобі додатки в iTunes або музику на Amazon.
Зрозуміло, що ринки були вже й тоді, коли наші далекі предки жили на деревах і навіть не вміли самі вирощувати їжу. Коли хтось із них уперше захотів обміняти банан на якийсь інший фрукт, відбувся ринковий обмін. Але це ще не було справжньою економікою. Щоб з’явилась економіка, дечого не вистачало: потрібно було не лише збирати банани чи полювати на тварин, а вміти виготовляти їжу або інструменти – такі, яких би не існувало без участі людської праці.
Борг, гроші, віра та держава йдуть пліч-о-пліч. Без боргу не існує простого способу керувати надлишками сільгосппродукції. Як тільки з’явився борг, почали поширюватись і гроші. Проте, щоб гроші мали цінність і їм довіряли, їх повинен був гарантувати якийсь інститут – наприклад, держава. Коли ми говоримо про економіку, ми маємо на увазі ось що: складні відносини в суспільстві, яке має товарні надлишки.
У сучасному суспільстві поняття блага та товару часто плутаються. Ми звикли вважати, що дорожчим є благо, то воно є кращим. А ще – і це важливіше – існує хибна думка: що більше грошей нам пропонують заплатити за послугу, яку ми не змушені надавати, то охочіше ми це зробимо. Проте все не зовсім так. Справді, таке твердження підходить для товарів: що більшу ціну ми готові заплатити Apple за планшет iPad або нашій таверні за її чудову мусаку, то більші обсяги планшетів готова виготовити Apple та більше порцій мусаки готовий приготувати кухар.
У сучасному суспільстві блага дуже часто сприймають як товар, отож цінність будь-чого вимірюється його обмінною вартістю. Принаймні так роблять економісти. Усе, що не має ціни, все, що неможливо продати, вважається непотребом – натомість усе, що має ціну, вважається бажаним. Дуже вдалим прикладом цієї плутанини є ринок крові. У багатьох країнах донори здають свою кров добровільно та безкоштовно, тому що відчувають обов’язок допомогти людям, чиї життя під загрозою. В інших країнах донори отримують грошову компенсацію. Як вважаєш, де здають більше крові? Ще до того, як я закінчив формулювати це запитання, думаю, ти вже знала відповідь: як свідчать спостереження, в країнах, де громадяни отримують матеріальну компенсацію, запаси донорської крові значно менші, ніж там, де це роблять безплатно. Виявляється, грошова компенсація радше відбиває бажання здати кров у більшої кількості людей, які хочуть зробити це безкоштовно, ніж заохочує тих, кого турбують лише гроші.
У родинному колі, серед друзів, у спільнотах люди постійно щось роблять одне для одного, допомагають. Це також своєрідний обмін, проте не в комерційному значенні цього слова; він геть не схожий на ринковий обмін. Коли я мию посуд, а ти виносиш сміття – ми обмінюємося обов’язками в межах свого домашнього господарства. Це обмін на кшталт обміну різдвяними подарунками або солідарності між сусідами, коли ми допомагаємо одне одному, якщо виникає потреба. Ці обміни мають особистісний характер і відображають довготривалі, глибокі, родинні та загалом людські зв’язки й почуття. Ринкові обміни – абсолютно протилежні: вони короткотривалі, холоднокровні, безособистісні (як, наприклад, коли ти замовляєш книгу на Amazon простим кліком мишки).
Поступово товаризація охоплює все: навіть жіноча матка набуває обмінної вартості, коли «здається в оренду» подружжю, яке в іншому разі не може мати дітей, – щоб уживити туди власний, створений у пробірці, ембріон. З такими темпами ми невдовзі почнемо купувати космічні астероїди, розширюючи імперію ринку та могутність обмінної вартості з мікрокосмосу до безмежності. У цьому процесі слово «економіка» стало помилковою назвою. У світі, в якому ти зараз ростеш, воно вже не має стосунку до свого первинного значення oikonomia. Більшість продукції, яку ми виготовляємо та споживаємо, створюється за межами oikos, домогосподарства. Отже, закони домогосподарства, первинної економіки, тепер не релевантні та не здатні прояснити, що ж відбувається в сучасній економіці.
Як і будь-яка екосистема, економіка не може вижити без повторної переробки, утилізації. Точно так само, як тварини й рослини утилізують кисень і вуглекислий газ, який отримують одне від одного, працівники утилізують свою зарплату, витрачаючи її в магазинах, а підприємства – власні прибутки, виплачуючи зарплату працівникам, завдяки чому виживають і ті, й інші. Як і в наших екосистемах, де неспроможність утилізувати призводить до засухи, в економіці відсутність утилізації спричиняє кризи, що виражаються в поширенні бідності та занепаді.
1989 року мій друг Василій, який щойно став кандидатом економічних наук, ніяк не міг знайти роботу. Він намагався з усіх сил, але нічого не вдавалось. Із кожним місяцем Василій знижував планку – і подавав резюме на дедалі простіші посади. Усе дарма. Врешті-решт, із геть розбитими ілюзіями, він надіслав мені листа в Австралію, куди я незадовго до того перебрався з Великої Британії, в якому написав: «Немає нічого гіршого, що може статися з людиною, ніж упасти в аж такий відчай, щоб бути готовим продати душу дияволу, – і з’ясувати, що вона не потрібна навіть йому!» Саме так почуваються безробітні, коли на них тисне Велика Нужда. Вони готові працювати навіть за горішки, але бачать, що ніхто не хоче їх наймати. Я вірю і сподіваюся, що ти ніколи не опинишся в такій ситуації, хоча мільйони людей в ній таки перебувають. Я також сподіваюсь, що на тебе не вплинуть ті, хто вперто заперечує цей факт нашої реальності.
Але щоб пояснити, чому вони це заперечують, дозволь розповісти тобі історію про ще одного з моїх друзів, Андреаса. Андреас жалівся мені, що ніяк не може продати свій розкішний літній будинок на острові Патмос. Я сказав, що купив би його, але… за десять євро! Він засміявся, усвідомлюючи мій педантичний аргумент про те, що між неможливістю щось продати й неможливістю отримати за це бажані гроші, є велика різниця. Однак це той же аргумент, який лежить в основі переконання певних людей, що не існує такого явища, як безробіття, а є лише люди, які відмовляються продавати свою працю за досить низьку ціну.
Пам’ятаєш міф про Ікара? Як він неправильно використав свої крила, зроблені його батьком Дедалом із воску та пір’я, щоб утекти з лабіринту Міноса Великого? Ікар підлетів надто близько до сонця, віск на його крилах розтанув, і він упав в Егейське море.
Ринкові суспільства схильні до такої ж необдуманості. Спершу вони болісно, довго, але невпинно наближаються до автоматизації. Не так, як Ікар, – на початку свого польоту, коли він лише повільно набирав висоту. Поступово, крок за кроком, праця робітників витісняється з виробничого процесу – з появою різноманітних технологій, від парових двигунів вісімнадцятого-дев’ятнадцятого сторіч до сучасних роботів. З кожним кроком вартість виробництва, скажімо, рулону тканини чи автомобіля зменшується, а конкуренція між виробниками тканин чи автомобілів змушує падати й ціни. У певний момент злет технологій стає таким стрімким, що це виглядає, наче політ до сонця.
І в ринках, і в демократіях ми віддаємо за щось або когось свої голоси. Що більше голосів отримує партія чи пропозиція на виборах, то дужче це може вплинути на політичний результат. Щось схоже відбувається й на ринках. Коли ти купуєш якесь конкретне морозиво, ти даєш його виробникові зрозуміти, що воно достатньо смачне, щоб на нього було варто витратити свої гроші. Практично ти віддаєш свій голос на користь цього конкретного морозива. Якщо ніхто його не купуватиме, компанія припинить виробництво цього продукту. Якщо ж багато дітей, як і ти, проголосує за нього своїми фунтами та пенсами, тоді компанія вироблятиме його більше.