Книжка тижня10 причин, чому міста роблять нас нещасними, з нової книги Річарда Флориди

Сьогодні, як ніколи раніше, завдяки силам кластеризації найбільш важливі й найбільш інноваційні галузі промисловості та найталановитіші, найамбітніші, найзаможніші люди концентруються у дрібці провідних суперзіркових міст з інтелектуальними і технологічними хабами. Ця невелика елітарна група перемагає у гонитві тоді як більшість міст, якщо не всі, борються, завмирають у розвитку чи занепадають. Я називаю цей процес урбанізмом, де переможець отримує все.

Суперзіркові міста володіють унікальними видами економіки, які базуються на найбільш інноваційних та високовартісних індустріях, зокрема фінансах, медіа, розвагах і технологіях. У цих містах усе відбувається блискавично: інформація поширюється зі швидкістю світла, інновації впроваджуються у шаленому темпі, бізнес формується і розвивається миттєво. Такий божевільний темп – це не просто перше враження спостерігача, як у старій фразі «за нью-йоркську хвилину», а об’єктивний науковий феномен. Науковці Інституту Санта-Фе – аналітичного центру, що спеціалізується на комплексних адаптивних системах, – виявили, що міста мають свій унікальний вид метаболізму. На відміну від біологічних організмів, чиї метаболічні процеси сповільнюються при збільшенні розміру організму, метаболізм міст зростає тим швидше, чим більшим стає саме місто.

Історично склалося так, що кожна заможна нація мала своє власне виробництво автомобілів, сталі, електроніки, хімікатів тощо. У міру того, як бар’єри для торгівлі зникали, а національні індустрії поставали перед потребою глобальної конкуренції, деякі компанії були поглинуті іншими або вийшли з гри. Заміть численних маленьких компаній, кожна з яких грала на своєму полі, тепер існує відносно невелика кількість гігантських міжнаціональних конгломерацій у кожній сфері промисловості. Тим часом дрібні компанії виживають, змагаючись за дедалі менші шматочки пирога.

У той час як успішні працівники креативного класу заробляють значно більше, ніж вартість житла, працівники робітничого класу та сфери послуг потерпають. Ця тенденція є найбільш помітною у дорогих містах, але вона також прослідковується й у всіх більш як 350 агломераціях. Зарплата, що лишається після оплати за житло у представників креативного класу, позитивно корелює з витратами на житло, у той час як кореляція між витратами на житло та залишком зарплати після оплати за житло є негативною для представників робітничого класу та сфери послуг. Це відкриття бентежить: хоч би якою інноваційною та продуктивною була економіка суперзіркових міст, їхні найзаможніші мешканці все одно отримують левову частку прибутків. Менш успішні робітничий клас і сфера послуг плетуться далеко позаду неспроможні слідувати за постійно зростаючими цінами на житло.

На макрорівні позахмарні ціни на нерухомість у суперзіркових міста та технологічних хабах – один з головних, а то й найголовніший чинник зростання економічної нерівності у всьому світі. Відома нині формула Тома Пікетті «r > g» позначає відсоток повернення вкладеного капіталу, що має бути більшим, ніж відсоток загального економічного зростання – двигун нерівності поколінь. Але в реальності надмірні прибутки з вкладеного капіталу накопичуються здебільшого за рахунок збільшення вартості нерухомості, ніж за рахунок повернення з вкладів, наприклад акцій чи облігацій.

Немає сумнівів, що міські креативні екосистеми виживають зараз у доволі нестійкому балансі. Приберіть вплив міксування людей у містах – і результатом стане стерильна монотонність. Сьогодні у Сохо кількість шикарних магазинів, схоже, переважає мистецькі сцени та студії. Але, навіть якщо зростаючі ціни на житло ускладнюють новому поколінню митців і творчих людей можливість розвернутися у Сохо та подібних районах, це не означає, що все місто стало мертвою зоною для креативу. Креативність може пересуватися і пересувається з району в район. З часом трансформація, що триває, може дійсно загрожувати творчому імпульсу, але поки що цього не сталося.

Коли заможніші групи в’їжджали у міста, групи з меншим доходом та нижчим рівнем освіти, расові меншини виїжджали, а радше – витіснялись з цих районів, зокрема й через подорожчання житла. І таке переселення менш заможних особливо хвилює, тому що міські центри пропонують кращі можливості робочих місць та вищий рівень усіх типів закладів, що допомагають підвищувати зарплатні ставки і посилювати перспективи для економічної мобільності. Кінцевим результатом є зростання нерівності та просторова сегрегація, оскільки менш успішні темношкірі й білошкірі витісняються з міського центра та скупчуються у занедбаних передмістях чи ще у менш успішних й економічно ізольованих районах міста.

Найгірші наслідки для незахищених людей спостерігаються не у джентрифікованих районах, а у віддалених неблагополучних районах, де проживає більшість бідних містян. Найменш захищені та найбільш економічно вразливі мешканці, які з певних причин виїжджали з джентрифікованих районів, зрештою опинялися у районах з високим рівнем бідності, злочинності та гіршими школами. Мешканці середнього і робітничого класів спромоглися пережити приплив джентрифікації та навіть дещо отримати від покращень, що прийшли разом з нею. Якщо вони залишали район, то мали можливість використати прибутки для купівлі житла в іншому пристойному районі міста або у більш доступних передмістях. А найбільш вразливі соціальні групи були витіснені у найгірші райони, де орендна плата для них продовжувала зростати. Саме така ланцюгова реакція, а не пряме переміщення окремих сімей чи орендарів, максимально вдарила по міській бідноті.

Якщо університетські містечка лише віддзеркалюють нерівність робочої сили, то великі, густонаселені міста, що базуються на знаннях, не лише її віддзеркалюють, а й допомагають її створити. Економічна нерівність зростає швидше у містах і агломераціях, які більші за розміром, мають вищу густоту населення та є більш скупченими. Це, знову-таки, одна з головних причин нової урбаністичної кризи: ті самі причини, що рухають економічне зростання, спонукають і нерівність.