The Village Україна обирає найважливіші цитати з книжок, які щойно вийшли українською мовою.
Роман «Чоловік на ім’я Уве» ‒ літературний дебют популярного шведського журналіста, блогера Фредріка Бакмана. Книжка вийшла у 2012 році. На сьогодні продано більш як п’ять мільйонів примірників. Це смішна, іронічна, зворушлива та мудра історія про людей, які через ті чи інші причини стали непотрібні суспільству. Твір про щоденну мужність жити і бути собою. У Швеції книжку екранізували, фільм за романом Бакмана входить до списку найпопулярніших стрічок країни всіх часів. Роман став бестселером за версією New York Times.
«Чоловік на ім’я Уве» ‒ це чуттєва, зворушлива й іронічна історія про старого самотнього чоловіка, який раптом відчуває, що втратив сенс життя. Історія про те, якими різними бувають люди. І про те, що втрачати ‒ то дуже важко і що любов врятує світ.
Але ця книжка має в собі дещо й глибше. Вона ‒ про нашарування життєвих періодів, які залишаються всередині людини; про вірність і стійкість, що допомагають бути сильними; про вміння помічати дрібниці й виокремлювати особливе; а головне ‒ про здатність прийняти себе, навіть через роки, після всього пережитого.
Шведська екранізація цього роману дуже вдала. Проте книжку читати варто, адже це саме той випадок, коли у фільмі ми бачимо «стовбур дерева», а в книжці ‒ «дерево» цілком.
Жанна Капшук
редакторка видавництва #книголав
10 цитат про чоловіка на ім’я Уве
Щоранку, вже майже чотири десятиліття, упродовж яких вони жили в цьому будинку, Уве вмикав свій кавовий перколятор, завжди, в будь-який день, насипаючи однакову кількість кави, а потім вони з дружиною випивали по чашці. Одну міру для кожної чашки й додаткову ‒ для кавника перколятора. Не більше, не менше. Люди тепер уже не знають, як це ‒ зварити каву як слід. Так само, як мало хто сьогодні може писати ручкою. Бо зараз, бачте, всюди ці комп’ютери та еспресо-машини. То куди ж тоді котиться світ, якщо вже ніхто не вміє ні писати, ні каву варити?
А ще люди називали його «асоціальним». Наскільки Уве розумів, це означало, що він не дуже жалував людей. І тут він з ними повністю погоджувався. В основному він вважав, що всі люди ‒ несповна розуму.
Чоловіки є тими, ким вони є, завдяки своїм вчинкам, а не словам.
Хіба можна називати безнадійною людину, яка вірить у те, що мусять бути якісь межі? Уве так не думає.
Більшість чоловіків тікають від пекла. А такі чоловіки, як Уве, біжать просто в нього.
Люди можуть казати що завгодно про тебе, Уве. Але ти ‒ найдивніший супергерой, про якого я коли-небудь чула.
Вже давно йому (Уве – прим. ред.) ніхто не нагадував про різницю між тим, коли тобі доводиться бути злим, і тим, коли ти просто можеш таким бути.
Уве ніколи не розумів молодих людей, які все прагнули «знайти себе». Він чув, як тридцятирічні без кінця торочили про це на роботі. Усе, про що вони говорили, зводилося до того, як їм хочеться більше «вільного часу», наче головна мета роботи полягала в тому, щоб якомога скоріше настав момент, коли вже не треба буде її робити… Він завжди думав, що в усьому повинен бути порядок. Мають бути певні правила, з якими людина може почуватися в безпеці. Він не розумів, що в цьому поганого.
Люди мають виконувати якусь функцію, вважає він. А він завжди був функціональним, і ніхто в нього це не відбере.
Для Уве й Руне гідністю було рости, покладаючись на власні сили, щоб потім у дорослому віці ні від кого не залежати. Управляти власним життям ‒ у цьому була їхня гордість. У власній правоті. У тому, що ти або знаєш, яку дорогу обрати або як вкрутити гвинт, або не знаєш. Такі люди, як Уве й Руне, були з покоління, яке вважало, що ти ‒ це те, що ти робиш, а не те, що ти говориш.