Книжка тижняЕмі Чуа, Джед Рубенфелд ‒ «Три сили. Як виховують в успішних спільнотах»
Чому ті, кого принижують, стають успішними
The Village Україна обирає книгу тижня, пояснює, чому її варто читати та публікує уривок.
Ця книга провокаційна, інтелектуально стимулююча. Коли я читав її в оригіналі ще 2014 року, то не думав про Америку. Обидва автори ‒ представники національних меншин. Та чи не була Україна у складі СРСР меншиною? Міркуючи у такий спосіб, можна знайти точки перетину, певну емоційну близькість з книжкою, адже ми ‒ українці ‒ у себе вдома. Але я бачив, скажімо, азіатів у США. У них «мозолі» від цієї теми. Можливо, тому Емі Чуа, яка має китайське походження, і вирішила написати «Три сили». Проте я читав книжку з думкою про те, як можна досвід їхніх успішних спільнот застосувати в Україні, щоб у нас усе вийшло так само, як у Польщі чи, скажімо, Сінгапурі. Емі Чуа дає три поняття, які для наших реалій я подаю трохи в іншому порядку, бо так більш логічно, зважаючи на той контекст, у якому ми перебуваємо нині: відчуття загроженості ‒ відчуття небезпеки, яке нас поєднало у 2014 році, контроль імпульсів ‒ що в історії розвитку сучасних країн дорівнює виконанню вимог, наприклад, для вступу в ЄС, і є запорукою економічного розвитку, останнє ‒ відчуття вищості, маючи яке, дуже важко не поринути в расизм, егоїзм чи нарцисизм. Ці шість слів запали мені в душу. Я думаю, що все написане у «Трьох силах», для України ще більш релевантне, ніж для США.
Павло Шеремета
економіст, засновник майстерні стратегій PRORYV
Контроль імпульсів
Якщо запитати в успішних людей, чому вони успішні, навдивовижу часто лунають спогади про невдачі. «У своїй кар’єрі я не влучив у корзину понад 9000 разів, ‒ зазначив якось Майкл Джордан. ‒ Я програв майже 300 матчів. Двадцять шість разів мені довіряли вирішальний кидок, що мав принести перемогу, і я програвав. Знову і знову я зазнавав невдачі у своєму житті. Саме тому я досягнув успіху».
Реакція на невдачу ‒ межа, що відокремлює успішних людей від решти. Успіх потребує більшого, ніж мотивація чи навіть глибоке прагнення зростати. Сила волі та стійкість до спротиву так само важливі. Вінстону Черчіллю приписують такі слова: «Якщо йдете крізь пекло, не зупиняйтеся».
Багато досліджень ‒ і їхня кількість зростає, ‒ очолюваних фахівцями з соціальної психології й психології розвитку, як-от Рой Баумайстер, Керол Дуек й Анджела Дакуорт, показують, що вирішальною для високих досягнень є здатність опиратися спокусі (особливо спокусі все кинути, якщо завдання потребує зусиль або часу чи викликає страх). Саме цю здатність опиратися спокусі ми розуміємо під контролем імпульсів. Цікаве відкриття в тому, що високий рівень контролю імпульсів у ранньому дитинстві трансформується потім у надзвичайні досягнення у багатьох сферах.
Це відкриття зробив ‒ власне, натрапив на нього ‒ психолог зі Стенфордського університету Уолтер Мішел під час проведення наприкінці 1960-х років нині відомого «маршмеллоу-тестування». Намагаючись з’ясувати, з якого віку діти здатні протистояти спокусі, Мішел почав класти ласощі перед дітлахами віком від трьох до п’яти років. Дітям казали, що вони можуть або з’їсти свій смаколик (найчастіше маршмеллоу) одразу або почекати декілька хвилин й отримати ще один. Тим, хто витримував п’ятнадцять хвилин, давали ще один маршмеллоу.
Мішел з подивом побачив, що вік не відіграє вирішальної ролі. У кожній віковій категорії більшість з’їдала зефірку, а меншість трималася. Однак справжнє диво сталося багато років потому. Мішел, хоча це й не входило до його початкового плану, відстежив життя майже 700 учасників експерименту, коли ті були вже у старших класах. З’ясувалося, що дітлахи, які одразу не з’їли солодке, набагато краще навчалися і мали менше проблем у соціумі, на відміну від тих, хто піддався спокусі.
Виявлена Мішелем кореляція між контролем імпульсів й успішністю, відтоді підтверджена багатьма дослідженнями, просто вражає. Діти, які «пройшли» випробування маршмеллоу й змогли почекати п’ятнадцять хвилин, отримали на 210 балів вищий підсумковий результат тесту SAT, аніж ті, хто з’їв свою порцію в перші тридцять секунд. Для визначення університетської успішності контроль імпульсів виявився кращим провісником, аніж результати тесту SAT і навіть рівень IQ.
У найґрунтовнішому наразі дослідженні у Новій Зеландії відстежили понад тисячу осіб від народження до 32-річного віку. У ньому враховували їхній соціально-економічний статус, інтелект й інші чинники і виявили, що люди з високим рівнем контролю імпульсів у дитинстві згодом значно рідше страждали від наркотичної й алкогольної залежності та зайвої ваги, рідше працювали на низькооплачуваних роботах, рідше мали захворювання, що передаються статевим шляхом, чи опинялися у в’язниці. Люди з хорошим контролем імпульсів були здоровішими, заможнішими, частіше мали стабільний шлюб і виховували дітей у повноцінній родині.
Вдалося виявити ще дещо, так само ‒ або навіть більш ‒ значуще. Силу волі й наполегливість можна примножувати. Саме до цього дійшла культура. Розвиток контролю імпульсів у дітей ‒ та й взагалі в людини будь-якого віку ‒ це потужний важіль успіху.
Та лише його недостатньо: контроль імпульсів як такий не має нічого спільного з досягненнями у навчанні або зароблянням грошей. Аміші у Пенсильванії, безумовно, вміють контролювати імпульси. Вони рішуче відмовляються від електроенергії і всіх сучасних благ цивілізації, але не мають виняткових академічних або економічних досягнень, бо їхня культура віднаджує їх від цих цілей.
Інакше кажучи, окремо взятий контроль імпульсів ‒ це просто аскетизм. Як завжди, машину економічного успіху створює лише поєднання усіх трьох елементів Трьох сил.
***
Одна з найцікавіших особливостей контролю імпульсів полягає в тому, що він переходить з однієї сфери життя на інші. Контроль імпульсів схожий на витривалість. Якщо ви упродовж кількох місяців кожні кілька днів пробігаєте по вісім кілометрів, то напрацьовуєте витривалість, яка дасть вам змогу не лише бігати, а й займатися будь-якими іншими фізичними вправами (наприклад, силовими) ефективніше, ніж раніше. Численні дослідження вже довели, що з контролем імпульсів усе так само. Практично будь-яке завдання з контролю імпульсів (навіть просте сидіння рівно), виконуване на регулярній основі хоча б упродовж кількох тижнів, підвищує загальну силу волі. Люди раптом стають сильнішими в усіх не пов’язаних із цим видах діяльності, які також потребують зосередженості, наполегливості або опору спокусі. Саме тому суворіше виховання дітей може так багато змінювати, навіть якщо форми контролю імпульсів, важливі для тієї чи іншої культури, не мають нічого спільного з математичною муштрою чи успіхами в школі...
***
Америка доволі успішно ламає контроль імпульсів. Традиційне китайське виховання, яке наголошує на муштрі, слухняності та дисципліні, пережило дві тисячі років різних династій, комуністичний переворот і навіть Культурну революцію з її антиконфуціанським, антиінтелектуальним пафосом. Однак здається що єдине, проти чого воно безсиле, ‒ це Америка. Після лише одного покоління у Сполучених Штатах традиційне суворе виховання зникає з американських родин китайського походження, батьківські очікування знижуються, а між другим і третім поколіннями відбувається стрімке падіння академічної успішності. Усі знають, що сучасна Америка не надто захоплюється суворим вихованням і контролем імпульсів, принаймні порівняно з традиційними суспільствами. До цього ми також повернемося, однак основна ідея в тому, що сучасна американська культура транслює потужний заклик ‒ жити тут-і-зараз. Загалом американці люблять отримувати що хочуть ‒ і то негайно. Не секрет, що успішні люди зазвичай живуть не так ‒ натомість вони часто мають зиск із тих, хто так живе. Керівники американських корпорацій швидкого харчування відомі тим, що старанно уникають власної продукції. Американські медіа до певної міри відкрито визнають і хвалять цінність контролю імпульсів. Інтерв’ю із зірками спорту часто наголошують на їхній етиці роботи і стійкості. Два найпопулярніші нові телесеріали ‒ TheWire («Прослушка») (у Гарварді йому присвячено окремий курс) і BreakingBad («Пуститися берега», здобув сім премій «Еммі»). Дія першого відбувається у Балтиморі, другого в Альбукерке. В обох серіалах йдеться про наркотики і залежність, і наскрізною темою є те, що найуспішніші авторитети, які заробляють мільйони, «не вживають». Обидва серіали наголошують на дисципліні, самоконтролі й витримці, притаманних наркобаронам та їхнім найкращим працівникам ‒ і вони разюче контрастують зі своїми слабодухими клієнтами, які живуть від дози до дози. Однак реалії американської культури гостро суперечать традиційному вихованню із сильною дисципліною й іншими елементами контролю імпульсів, притаманними успішним групам, і це ще раз підкреслює й пояснює той факт, що найуспішніші американські групи схильні бути культурними аутсайдерами. Успіх у сучасній Америці часто приходить до груп, які опираються домінантній американській культурі. Отже, контроль імпульсів ‒ ще один аспект, у якому успішні американські групи не слухають флейту щуролова. Америка полюбляє говорити американцям таке: усі рівні, любіть себе, живіть тут-і-зараз. А тим часом успішні групи в Америці заявляють своїм членам дещо інше: ви здатні на величезні досягнення, бо належите до особливої групи, але особисто ти не дотягуєш до цього рівня, тому маєш контролювати себе, опиратися спокусам і самостверджуватися.