The Village Україна обирає книгу тижня, пояснює, чому її варто читати і публікує уривок.

Автори не годуватимуть вас позитивною психологією. Не закликатимуть любити кожну мить (та й як насолоджуватися життям, якщо ви по вуха в лайні?). Підхід Беннетів надзвичайно простий: до біса почуття! До біса роздуми про самовдосконалення, кохання, спілкування, якщо вони вам шкодять. І не забудьте про важливу деталь – до біса придурків.

Майкл Беннет – сертифікований психіатр із 30-річним досвідом. Заслужений член Американської психіатричної асоціації.  Випускник Гарварду. Канадець, що живе в Бостоні та Нью-Гемпширі. Разом із донькою Сарою написав ще одну книжку — «До біса кохання» (2017).

Сара Беннет – журналістка, телесценаристка й письменниця. Публікувалася в журналах YM, Mass Appeal, Glamour тощо.

 Чи мріяли ви у хвилини розпачу та безнадії про припинення болю, щоденного смутку і про здатність контролювати власне серце? У авторів книги «До біса почуття» для всіх нас погані новини: цього бажає переважна більшість людей, але не зможе мати.

Та навіщо страждати ще й від власної неспроможності, якщо  реальніше досягти  посильних речей:

– припинити дії, що подовжують страждання;

– помічати і зупиняти безкінечний внутрішній діалог;

– стати на курс повноцінного життя.

Психіатр з гарвардською освітою Майкл Беннет і його донька Сара, що пише гумористичні скетчі для нью-йоркського театру допомагають читачеві позбутися комплексу невдахи, нав'язаного суспільством «позитивного мислення». Натомість читач отримує  розбір найпоширеніших життєвих халеп, з якими бореться більшість людей нашої цивілізації - із побутовими прикладами, «швидким діагнозом» і навіть курсом лікування - на кшталт низької самооцінки, нещасливих стосунків, вживання алкоголю та наркотиків і випадкового сексу.

Книга сподобається тим, хто так і не навчився здобувати собі ферарі силою думки після фільму «Секрет» і допускає, що час від часу сумувати, помилятися і програвати - це нормально.

Юлія Бурковська

керівник проекту ЛІГА.club, журналістка

Боротьба з прокляттям невдахи

Цікаво, що потреба краще думати про себе часто починається з відчуття, що ви є гіршими за інших. Ви можете поглянути на свої чесноти й гадати, що ви на вершині світу, але вартує лише побачити когось кращого, як вас це одразу ж повертає на землю, прямо на смітник. Як і інші ссавці, що живуть зграями, ми зауважуємо, чи наш статус відповідає статусу людей, що посідають однакові з нами позиції, за допомогою своєрідного калькулятора цінностей, який дає оцінку властивостям, над якими наш контроль обмежений, як, приміром, фізична привабливість, щастя, розум і сила. Іншими словами, ми змушені оцінювати себе відповідно до порівнянь і характеристик, з якими не можемо дати собі ради.

Але водночас ви можете володіти багатьма іншими позитивними рисами — турботливістю, вірністю, терпінням тощо — які ви контролюєте і які є менш поширеними індикаторами характеру й самооцінки. На жаль, це ті риси, які, згідно з вашим інстинктивним калькулятором цінностей, дорівнюють нулю.

Але навіть без калькулятора багато хто не може пишатися рисами, які знаходить у собі, бо має зависокі стандарти. Або ж ставок завеликий і в ньому забагато риби, більшої за них. Іноді такі риси в карті самооцінки, як розум, краса чи сила, не відповідають стандартам, є слабкими, неприємними і, що найгірше — обмеженими. Жах!

Тож природно дивуватися, як ви взагалі можете про себе краще думати, коли вам не подобається те, що ви бачите, — воно може взагалі бути огидним. І те, що вам не подобається, ймовірно, не зазнає позитивних змін.

Дехто відповість, що ви маєте любити себе безумовно, прямо або ж уявляючи, що вас любить божество чи ваші друзі — шанувальники божества. На жаль, поки таке форсування самолюбові допомогатиме почуватися краще й діяти впевненіше, це не зупинить вас від ідіотських учинків чи надмірної залежності від вашої громади та її лідера, тож такий метод може призвести до спалення

Корану, вечірок з ЛСД та іншої поганої поведінки, яка вважатиметься доброю, бо ви від’єднали своє відчуття цінностей від власних уявлень про добро, зло і здоровий глузд.

Інші стверджують, що ваша думка про самого себе може покращитися, якщо ви знайдете те, що вам подобається чи найкраще виходить, і присвятите себе цьому. Це було б чудовою порадою, якби таке вдавалося всім. Сумна правда полягає в тому, що деякі люди не мають жодних талантів чи зацікавлень й іноді життєві обставини не дозволяють їм розвивати будь-які свої дарування.

Безумовно, намагатися розвивати свої таланти й шукати самореалізації — це добре, але водночас небезпечно стверджувати, що ви маєте все це здійснити й таким чином взяти на себе відповідальність за результат, якого не контролюєте.

Замість цього прийміть те, що іноді ви не зможете і мати про самого себе гарну думку. Це, звичайно, не привід припинити робити добрі речі й викреслити свої відчуття низької самооцінки як зайвий похідний продукт важкого життя, перфекціонізму чи неналежних особистих рис. Поки ви намагатиметеся бути незалежними, гідними й жити відповідно до своїх цінностей, ви матимете більше шансів поважати себе й добре почуватися, ніж якби ви були суперрозумними, багатими й найдоглянутішими в колі вашого спілкування.

Серед бажань, які люди висловлюють, коли їм не до снаги любити чи поважати себе, є такі:

• змінити те, що не подобається в собі;

• мати терапію, що допомогла б полюбити себе;

• з’ясувати, як повернути впевненість;

• очиститися від ненависті до себе.

Розгляньмо приклади:

«Я ніколи на любив себе, або ж, якщо казати правду, не був дуже милим. Я знаю, це звучить як самоприниження, але річ у тому, що я маю не надто добрий вигляд, мої шкільні оцінки завжди були посередніми і я тюхтій, якого до різних команд завжди обирали останнім, тож я ненавиджу спорт. Зараз я працюю на нудній роботі, живу на квартирі із сусідами, бо не можу дозволити собі окреме житло, і рідко ходжу на побачення. Загалом я звик до свого життєвого статусу, але роки минають, нічого не змінюється, і це починає мене непокоїти. Моя мета — з’ясувати, як я коли-небудь можу стати переможцем, якщо в моєму житті й у мені самому ніщо не є цікавим, привабливим чи просто вартісним».

«Коли мені було двадцять з гаком, я був упевненим у собі й усе йшло так, як треба. Мене кілька разів підвищували на роботі, я цікавив дівчат — вони вважали мене крутим парубком — у мені бачили потенціал до успіху. Потім, кілька років тому, у мене з’явився новий бос, якому я не припав до душі. Моя кар’єра зупинилася, і тепер я займаюся нудною безперспективною роботою лише для того, щоб оплачувати рахунки. Знаю, якби я мав достатньо вмінь, то вже давно повернувся б на попередній шлях і перезапустив кар’єру. Але економічне становище якраз погіршилося, і мені це просто не вдається. За два роки я пройшов шлях від зірки до планктону, а при цьому важко не впасти в депресію. Моя мета — надолужити втрачене».

Важко почуватися переможцем, коли ви бідніші й не такі успішні, як ваші друзі, заробляєте менше, ніж раніше, й не бачите перспектив до покращення в найближчому майбутньому. За цією логікою, якщо інші виграють, то хтось зазнає поразки. І цей невдаха — ви.

Як соціум і як індивіди ми купуємося на ці стандарти самооцінки, попри усвідомлення: невдача вимірюється тим, що ви бідні, чи самотні, чи втратили те, що мали, і що це трапляється з людьми, які аж ніяк цього не заслужили. Кляте замкнене коло, яке так нас усіх лякає, полягає в тому, що якщо ми дозволяємо, щоб поразки змушували нас почуватися невдахами, тоді те, що ми почуваємося нещасними, генерує нові невдачі. Ви або захищаєте себе від того, щоби приймати невдачу на свій рахунок, або, якщо це навпаки, вона засмокче вас ще глибше.

Насправді багато людей, які вважають, що нікуди не рухаються чи навіть що їхні життя котяться в прірву, непогано дають собі раду із цією ситуацією, намагаючись чесно виконувати роботу, піклуватися про рідних і бути добрими друзями. Вони вважають, що програють життєвим викликам, але насправді й не дозволяють низькій самооцінці привести себе до залежності, егоцентризму чи озлобленості. Просування вперед, попри труднощі, коли ви почуваєтеся приниженими, самотніми чи некомпетентними, вимагає великих зусиль і є одним із найбільших життєвих досягнень.

Забудьте про мету – мати про себе гарну думку. Насолоджуйтеся сплесками впевненості й довіряйте своїм зусиллям. Але остерігайтесь перетворювати впевненість на самоціль, бо вона потягне за собою контроль, відповідальність і провину за те, чого ви не можете зробити, а це неправильно й жорстоко – звинувачувати себе у важкому житті, невдачах чи якійсь вбивчій комбінації двох останніх.

Натомість прийміть те, що ви застрягли в лайні, і спитайте себе, що має зробити гідна людина у вашій ситуації. Гідна людина — це не той, хто намагається бути щасливим, бо це неможливо, а той, хто намагається робити правильні речі. Зробіть ваші плани якомога конкретнішими,

реалістичнішими, схожими на бізнес-плани, із цифрами й часовими рамками. А тоді стежте за прогресом, оцінюючи себе за тим, як ви виконуєте певні завдання, а не за тим, як почуваєтеся. Можливо, за місяць ви не надто просунетеся: просто виконуватимете свою роботу, годуватимете дітей чи здійсните кілька телефонних дзвінків. Але якщо ви робите все, чого реально можете від себе очікувати, попри бідність, поразки, соціальну ізоляцію і гнітючі відчуття, здатні деморалізувати, — ви на правильному шляху до успіху.

Важко не порівнювати себе з іншими, але спробуйте замість цього встановити власні стандарти, беручи до уваги те, у чому ви компетентні, і часто звертайтеся до них. Можливо, ви не завжди почуватиметеся переможцем, але ніколи не програєте.

 Вартість:

 «Наш формат» (українською)

   друкована: 140 ₴

Фото: Наті Авдєєва